Відносини у них розвивалися швидко, і вже за місяць Катя зрозуміла, що вагітна. Батьки дівчини сподівалися, що вона після школи вступить до інституту, а тут їхня дочка таке «зробила». Тільки-но пройшов випускний бал, як Катя разом із Олегом прийшли до її батьків.

– Мамо, у нас серйозна розмова, – сказала дівчина, ховаючи очі. Вона переживала розповідати про вагітність. Олег тримав її за руку. Він був старший за неї на один рік і вже працював.

– Та що сталося? – Усміхалася мама. Вона знала Олега не перший рік і непогано ставилася до нього. Але якби її запитали, чи буде Катя з ним у майбутньому, то вона б твердо відповіла – ні, не вигадуйте. Погуляють трохи, вона вступить до інституту та забуде про нього.

– Катя вагітна, – сказав Олег. – І ми народжуватимемо. Я працюю, винаймемо кімнату. Катю не залишу.

Марія Ігорівна ахнула. У кімнаті з’явився батько Каті. 

– Павло, ти чув? Це що ж таке робиться, – заголосила майбутня теща. Павло Сергійович прикидав, що краще зробити – вигнати хлопця з дому та сказати, щоб ноги його тут більше не було чи взяти ремінь.

Марія Ігорівна зібралася з силами. – Я рада, що ти, Олег, береш відповідальність на себе. Але подумайте, чи потрібна зараз дитина? Ви обидва молоді, у вас усе життя попереду. Катя тільки школу закінчила. Потрібно думати про майбутнє…

– Мамо, – зупинила її дочка. – Ми все вирішили. Я народжуватиму.

Марія Ігорівна задумалася, чоловік поглядав на неї, не наважуючись щось сказати. У них у сім’ї всі рішення приймала дружина. – Якщо вирішили, тоді, звичайно, ми з батьком допоможемо, чим зможемо. Тільки весілля не буде, це не обговорюється.

Павло Сергійович тільки промовив: – Ех, молодь, – і вийшов із кімнати.

Олег організував зустріч батьків. Він замовив столик у хорошому кафе і навіть сам сплатив вечерю, щоб показати, що він може самостійно забезпечити свою маленьку сім’ю.

За невеликим столиком сиділи шестеро людей – батьки Олега, батьки Каті та молода пара. Відразу стало зрозуміло, що батьки не зможуть порозумітися. Вони не розуміли одне одного.

– Якби не ваш Олег, наша дочка поїхала б у Київ вступати в інститут.

– Якби ваша дочка не чіплялася до нашого сина, то й не завагітніла б. Це все ваше виховання.

Катя та Олег зняли невелику кімнату у гуртожитку. Жити було нелегко, батьки з кожного боку майже не допомагали, сподівалися на швидке розлучення. На виписку з пологового будинку ніхто з них не прийшов, та й у гості до молодят теж ніхто не приходив.

Олег працював, вдома бував рідко. Катя займалася донькою. Як тільки дитині виповнилося півроку, вона влаштувала її в ясла і пішла працювати. Катя і Олег виявилися дуже завзятими, вони обидва відмовлялися від відпочинку, намагаючись якнайбільше вкласти в сім’ю.

– Мила, я тут прикинув, якщо нам відкрити автосервіс та магазин на замовлення автозапчастин, то можна добре заробити.

– А де ми стільки грошей візьмемо?

– Дивись, у Славка два великі гаражі є, він їде надовго, залишить їх мені. Перші півроку без оренди, а там домовимось. Обладнання ми візьмемо в оренду.

Катя підтримала чоловіка. Вона шукала постачальників, займалася рекламою, навчалася на курсах бухобліку. – А якщо у нас нічого не вийде? – турбувалася вона. 

— Якщо намагатимемося, то все вийде, — відповів Олег. Катя вірила чоловікові.

Батьки так і не визнали вибору своїх дітей. Мати Каті все чекала, коли дочка повернеться додому, з онукою вона вже змирилася. Не хотіли вони вірити, що у Каті та Олега вийшла міцна родина.

Минув рік. Автосервіс із магазином автозапчастин на замовлення став приносити прибуток. Олег та Катя працювали на спільне благо своєї родини. Поступово вони стали відкладати гроші на іпотеку. Накопичили на початковий внесок і вже за кілька місяців переїхали в трикімнатну квартиру в новому районі на околиці міста.

– Давай покличемо всіх на новосілля, – запропонувала Катя. Їй дуже хотілося здобути хоч якусь підтримку від рідних. Олег погодився.

Катя намагалася приготувати найкращі страви, показати рідним, що все добре. Для Марійки купили гарну сукню. У призначений час першими прийшли батьки Каті. Марія Ігорівна пройшлася по кімнатах, поахала. 

– Олег, чесно зізнаюся, не чекала. Звідки ж ми знали, що так вийде.

Олег задоволено усміхався. Прийшли його батьки. Вони також оглянули квартиру, але промовчали. На обличчі Зінаїди Петрівни не відбивалася жодна емоція. Катя все чекала, коли свекруха хоч щось скаже. І та сказала.

Усі посідали за стіл. Олег підняв келих, подякував батькам, просив порозумітися заради сім’ї. – Ти добре кажеш, Олег, – зупинила його Зінаїда Петрівна. – Правильно ми тебе виховали. Але не бачиш, якби не Катя, тобі не було б так тяжко.

Катя не витримала: – Та що я вам поганого зробила! Ви мене не знаєте зовсім, чим я вам не догодила?

Гості ще трохи посиділи в тиші та розійшлися. Катя з Олегом були засмучені, але вирішили так – не хочуть їхні батьки спілкуватись, і не треба, вони вже звикли. Звичайно, було трохи прикро. Катя мало не плакала, вона сподівалася, що ось-ось і батьки чоловіка приймуть її, а її мама схвалить Олега, але цього так і не сталося.

– Та я зі своїми батьками близька ніколи не була. Мама завжди казала – ось відправимо тебе у Київ, будеш гордістю нашій родині. Знаєш, мені іноді здається, що я просто не виправдала їхніх надій, – намагалася пояснити вона чоловікові.

Минув рік. Катя іноді телефонувала мамі, вони обидві обходилися стандартними фразами – як справи, як Марійка росте, нормально, все як завжди. Говорити їй з мамою не було про що. І тут Олег раптом якось змінився, став похмурим і мовчазним.

– Батько тут дзвонив, грошей просив. У них проблеми якісь, – відповів він на запитання дружини. – Чесно скажу, не хотілося б давати, адже не повернуть, а зайвих грошей ми не маємо.

Катя розуміла його. – Так згодна. А скільки їм треба?

Почувши суму, вона ахнула. – У нас стільки й за рік не буде.

– Я подзвоню їм, запропоную частину суми, а то образяться, – запропонував Олег.

Катя кивнула. Нехай допоможе, таки родичі, куди подітися. Не хочуть вони спілкуватися з ними і не треба, але допомога – це інше. Раптом справді щось серйозне сталося. Минуло трохи більше тижня. Катя вже забула про це, своїх проблем було достатньо.

Того ранку Катя прокинулася пізно. Донька ще спала. І тут у квартиру подзвонили. На порозі стояли родичі. Свекруха зробила кілька кроків у квартиру та скомандувала чоловікові – сюди став. На Катю вона не звертала уваги. Катя мовчала, вона намагалася зрозуміти, що відбувається.

Зінаїда Петрівна з чоловіком пройшли до квартири, поставили в коридорі дві великі валізи і лише тоді вже звернули увагу на Катю. 

– Ми тут трохи поживемо. Адже у вас три кімнати, місця вистачить.

– Здрастуйте, – здивовано сказала господиня квартири. – Як це поживете?

– А ось так! – з незрозумілою інтонацією відповіла свекруха. – Ми просили допомоги, ви нам грошей не дали, тож ми й приїхали до вас.

– Зачекайте, – Катя ще намагалася відстояти свою квартиру. – А ви з Олегом це обговорювали?

– Звичайно, як без цього, – і батько Олега пройшов у вітальню, як до себе додому.

Катя вирішила дочекатися чоловіка. Вона пішла на кухню, треба було приготувати сніданок для доньки. Батьки чоловіка розташувалися у вітальні і про щось сперечалися. Катя зателефонувала до чоловіка. – Олег, до нас приїхали твої батьки з речами. Ти мене чому не попередив?

– Вибач, мама запропонувала допомогу, сказала, що посидить із онукою, а ти зможеш вийти на роботу. У мене тут нічого без тебе не виходить.

– А як ти собі це уявляєш? Марійка зовсім не знає цієї бабусі. І вони, мабуть, зібралися тут жити.

– А пам’ятаєш, ти казала, що хочеш, щоб у нашої Марійки були бабусі та дідусі?

– Так, казала, але вони з валізами прийшли.

– Там така ситуація вийшла. Загалом кредит вони якийсь брали. Зараз борг зріс. Катя, це довга розмова, давай після роботи.

Свекруха попросила чаю. До онуки вона навіть не підійшла. Катя закипала в душі. Батькам чоловіка вони стали потрібні тоді, коли тим стало тяжко, а не навпаки. Їм вони взагалі не допомагали, адже були й такі дні, коли їсти не було чого.

Свекруха ніби підслухала її думки і з’явилася на кухні з широкою усмішкою на обличчі. Вона оглядала все довкола. – Добре у вас. Катю, як тобі пощастило з чоловіком. Бачиш, як ми його виховали. І внучку допоможемо виховати, ще дякую скажеш, – казала Зінаїда Петрівна.

– Не треба, – відповіла Катя, намагаючись триматися. – Я сама виховаю свою дочку.

– Ти чимось незадоволена? – обличчя свекрухи миттєво змінилося. – Я до тебе хіба не прийшла нормально? А ти тут зображуєш королеву.

Зінаїда Петрівна сама взяла з холодильника ковбасу та сир, зробила бутерброди та пішла до кімнати. Приїхав Олег. Він невдоволено дивився на Катю, мабуть, його мама встигла наскаржитися.

– Я нічого не робила, – відповіла йому Катя. – Я лише сказала, що своєю дитиною я займатимуся сама.

– А не можна це було по-іншому сказати? Я ж тобі говорю – завал у мене на роботі. Мама з татом поживуть трохи та поїдуть.

– Трохи це скільки?

– Ти справді зараз це хочеш з’ясувати? Тиждень не більше.

– А що в них там сталося, чому вони мають жити у нас стільки часу?

– Яка різниця? Вони мої батьки, вони мене виростили і тут житимуть.

– Ну ні, цього не буде, – не витримала Катя. – Їх у нашому житті ніколи не було, їх навіть Марійка не знає, а тепер виходить їм потрібна допомога і ми їм завдячуємо. Ти, може, й зобов’язаний, але не ми з Марійкою. Тож сам вирішуй їхні проблеми, а нас у це не втягуй.

Каті стало прикро, що чоловік відразу ж перейшов на бік своїх батьків. Зінаїда Петрівна з чоловіком залишилися у їхній квартирі. Для Каті життя кардинально змінилося. Вона намагалася проводити вдома якнайменше часу. На їхній кухні постійно сидів свекор. Він не працював, найбільше йому подобалося пити чай з ранку до вечора і дивитись телевізор.

Вранці та вечорами вони з ним вимушено спілкувалися. – Доброго ранку, – говорила Катя. – Доброго, – відповідав батько Олега. Розмова була закінчена. Зінаїда Петрівна намагалася потоваришувати, але виходило погано. – Я прощаю тебе, – заявила свекруха. – Давай забудемо все погане, клич мене мамою.

– У мене вже є мама, – ледве стримуючись, відповіла Катя.

– Ой та яка вона тобі мама. Вона хоч онучку бачить? А я зараз завжди з нею. Ти що така не привітна? Доведеться скаржитися синові, хоч він у нас нормально вихований.

Катя від сміху випустила з рук чашку. Вона мила посуд, а свекруха сиділа за столом і спостерігала за нею. Тиждень давно минув. Батьки чоловіка влаштувалися у їхній квартирі. Катя вже ледве тримала себе в руках.

– Олег, забирай своїх батьків звідси. Я так більше не можу. Нехай квартиру винаймуть. Виявляється, вони продали свою квартиру через борг. Що ж, вони тепер у нас постійно житимуть?

Мати казала йому, що його дружина їх виганяє. — Олег, надоум її, нехай знає своє місце.

Катя розуміла, що Олег не зможе відмовити матері, бо він добрий син і тут треба було чи миритися з цим фактом, чи розлучатися. Вона вибрала розлучення. Квартиру довелося розміняти. Олег так і залишився добрим сином, забезпечуючи їхню безбідну старість. Катерина знайшла собі нове місце, її взяли адміністратором у невеликий готель.

Зі своїми батьками вона практично не спілкується. Навіть, якщо ті просять допомоги, відмовляє. 

– Вибачте, але мені допомогти вам нічим, – каже вона.

КІНЕЦЬ.