Катя після закінчення навчання отримала від батьків у подарунок однокімнатну квартиру.

Її запросили працювати в хорошу фірму.

Молода, енергійна дівчина, яка добре знає свою справу, сподобалася начальству, от і отримала запрошення на роботу.

Через пів року Катя взяла в кредит двокімнатну квартиру, і вирішила продавати однокімнатну.

На той час вона зустрічалася з Данилом. Молоді люди покохали одне одного і невдовзі вирішили одружитися.

Майбутня свекруха виявилася жінкою норовливою, яка вважає, що вона завжди права.

Невістка, як і водиться, їй не дуже сподобалася. Та все ж свекруха сказала:

-Ну одружуйтесь, якщо вирішила. Але ти, Катерино, за сином моїм як слід доглядай, поважай і бережи!

Сама Тамара Василівна не дотримувалася своїх настанов. Не соромлячись сторонніх людей, вона критикувала чоловіка, піддавала сумніву все, що він каже і робить.

Жити, ясна річ, молоді стали у Каті.

Спершу їм було добре. Вони вирішили років зо три почекати з дітьми. Але потім Катя помітила, що Данило живе за принципом – що б таке робити, щоб нічого не робити.

У нього були вічні проблеми з роботою.

Не встигав він влаштуватися, як через два місяці на підприємстві починалося скорочення і, звісно, першим скорочували тих, хто прийшов останнім.

От і зараз він шукав роботу. А так то його все влаштовувало, тому що дружина отримувала дуже хорошу зарплату.

Щовечора він по телефону звітував матусі, де був, що робив, як поїв, як поспав…

Катя сердилася:

-Чому їй треба все знати?

-Ну вона ж турбується за мене! – відповідав Данило.

-Пора вже своїм розумом жити! Бути самостійним! – говорила Катя.

Якось ввечері Катя прийшла з роботи з важкими пакетами продуктів. Вона хотіла ще встигнути приготувати вечерю до приходу чоловіка.

Не встигла вона переодягтися, як у двері хтось подзвонив.

Катя пішла відкривати. На порозі стояла мати Данила з двома великими валізами.

-Ой, Тамара Василівна, це ви! А що це ви кудись їдете? – поцікавилася Катерина, поки свекруха, пихкаючи, тягла валізи в квартиру.

-Не їду, а приїхала, – відповіла вона. – З моїм чоловіком стало жити неможливо. Все йому не так. Нехай живе сам.

Катя застигла від здивування.

-Ви що, збираєтесь жити тут? – щиро здивувалася вона.

-Ну а куди мені ще їхати? Дочка в іншому місті. А синочок поряд. Не виставить же ж він рідну матір із дому.

Катя так здивувалася, що навіть не нагадала свекрусі, що квартира зовсім не її синочка.

Свекруха тим часом затягнула валізи у вітальню і почала «обживатися».

Коли Данило прийшов додому, він ні слова не сказав щодо такого переїзду матері.

Дні йшли за днями. Тамара Василівна додому не збиралася. Вона жила у квартирі невістки, як гостя.

Нічого не робила, проводячи цілий день перед телевізором.

Причому, вона дуже любила лускати насіння. Коли молоді виїжджали на роботу, вона йшла в магазин, купувала кілька пакетів насіння різного ґатунку та насолоджувалася ним перед телевізором.

Вона, звичайно, прибирала лушпиння. Але частина опинялася на підлозі, під столом, під диваном…

Так що Каті доводилося ввечері брати пилосос і прибирати сліди бенкету свекрухи.

Тамара Василівна любила полежати у ванні. Свої миючі засоби вона не купувала, а користувалася шампунями і гелями невістки. Після себе, вона залишала калюжі води на підлозі та бризки на стінах.

Катя просила Данила поговорити з матір’ю, щоб та була акуратнішою в місцях загального користування, але той тільки обіцяв, але нічого матері не говорив.

Вже минуло більше місяця, як свекруха продовжувала жити із молодими.

Якось Тамара Василівна розкритикувала вечерю, яку приготувала Катя:

-Я дивлюся, готуєш ти погано. Он моя Олеся так готує, пальчики оближеш!

І це після того, як цілий місяць вона за обидві щоки наминала обіди та вечері, приготовані Катериною!

-Вам не подобається? А що ж тоді до дочки не поїхали? Чому я цілий місяць годую вас, прибираю у квартирі та у ванній? Хіба я мушу це робити?

Свекруха застигла від такого нахабства невістки.
У цей час прийшов Данило.

-Дивися, синочку, що робиться! Твоя дружина пожаліла мені шматок хліба!

Зобразивши сльози, вона пішла у вітальню. Тим часом свекруха прислухалася до розмови сина з дружиною.

-Катю, ну що це таке? Мама що багато з’їсть?

-Данило, ти серйозно? Мати твоя – не старенька бабуся, за якою потрібен догляд. А ще міцна жінка. Чому я маю її утримувати? Ти знову у пошуках роботи, отже, зарплати знову не буде від тебе.

-От і мені ти вже дорікаєш, – ображено сказав чоловік.

-Та я ж заміж виходила! Отже маю бути за спиною чоловіка, під його захистом. А ти не готовий це робити. Ти в ніякі проблеми не вникаєш. Ось, скажи, ти знаєш, скільки за місяць я плачу за електрику, за каналізацію? Ні звичайно. Я заробляю, я й оплачую.

-Ну чого ти завелася?

-Просто я втомилася за двома дорослими людьми доглядати. Твоя мати могла б хоча б вечерю готувати, якщо їй не подобається. Вже якась допомога.

-Ну, вона все ж таки в гостях.

-В гостях? У гості на місяць не приходять. І взагалі це моя квартира. Хазяйка тут я. Тому настав час запитати у твоєї матусі: «Дорогі гості, а чи не набридли вам господарі?»

Ображена свекруха вискочила з кімнати і закричала:

-І ти дозволяєш їй так говорити про матір? Я ж тебе виростила, вигодувала!

Та їй ще пощастило, що ти з нею одружився! Та вона ніяка! Одне добре, що хоч квартиру має!

-Он як?! – здивувалася Катя. – А я думаю, що мій чоловік ніяк гідну роботу не знайде. А його влаштовує, що дружина працює, а він постійно шукає. Може, тебе й не скорочували. Ти сам йшов, бо ліньки працювати?

-Ну що ти кажеш, Катрусю, – пробурмотів Данило.

-Ну, все, дорогі родичі, збирайте свої речі, і додому, до тата!

Катя замкнулася у спальні. Данило стояв під дверима і благав його вислухати.

-Ти чого перед нею принижуєшся, – сказала мати. – Поїхали додому, а ця сама прибіжить. А ти ще подумаєш повертатися, чи ні. Хай ще попросить тебе.

І мати з сином поїхали додому…

Каті було дуже прикро. Вона все ж таки любила чоловіка, хоч і давно зрозуміла, що він намагається жити за її рахунок і нічого не робити. Всю ніч вона не спала, подушка була мокра від сліз.

Вранці Катя рішуче сказала сама собі:

-Ну ні! Більше я його не прийму. Раз своїм розумом жити не хоче, то й скатертиною дорога. А я не пропаду!