Проживши з дружиною багато років і у серйозному віці – п’ятдесят років Дмитру раптом набридло таке життя. Двоє дорослих дітей, син та дочка, у них вже теж свої сім’ї та маленькі діти. Так що Дмитро вже дідусь двох чарівних онуків, мабуть вступив у критичний вік.

Дивно, але у свої п’ятдесят років думав, що він залишився таким же красенем, підтягнутим, як у двадцять років, впритул не помічаючи свій живіт та лисину. Він думав, що це тільки його дружина змінилася зовні, а він ні. Тому часто у присутності дружини висловлював свої думки вголос, особливо коли разом дивилися телевізор:

– Катю, дивись яка красуня іде, струнка і зморшок немає, не те що ти в мене. Постаріла, набрала зайвого… Ех, де моя молодість… Які дівчата підростають!

– А ти думаєш залишився таким самим, як і в молодості? На себе чому не дивишся? – парирувала дружина.

Але Дмитро її не чув, себе він завжди вважав ідеальним чоловіком, гарним, розумним та фінансово забезпеченим. Жінки на нього звертали увагу, адже він працював у торговому офісі та обіймав високу посаду. А жінок там багато.

Жили Катерина з Дмитром у достатку, обидва працювали, але більше до родини звичайно вносив чоловік. Одружилися вони на останньому курсі інституту. Спочатку було важко, винаймали квартиру, а коли народилася донька, їм дали сімейний гуртожиток, а потім народився син. Катя пройшла зі своїм чоловіком усі труднощі, безгрошів’я, іноді жили на  останні копійки. Що там казати, жили від зарплати до зарплати. Ніколи чоловік не чув від дружини ниття та закидів.

Час минав, діти підростали, вже й своя квартира з’явилась. До тридцяти восьми років Дмитро вже міцно стояв на ногах, пристойно заробляв. Вже пару разів зрадив дружині, але намагався у сім’ї зберігати спокій.

Катерина його поки що влаштовувала. Вона гарна господиня, чистюля, яких пошукати, і дуже дбайлива мати, дбайлива дружина. За чоловіком дивилася, як за дитиною, завжди у свіжій і випрасуваній сорочці, стежила за модою, щоб чоловік виглядав стильно і не одягав застарілі сорочки та краватки. Все ж таки друга особа в офісі – це серйозно.

Одружували дітей, спочатку донька вийшла заміж, а за рік і сина одружили. Весілля були шикарні, Дмитро любив показ, тому запрошував на обидва весілля потрібних людей. Усім показав, що він щось означає у житті. Беззаперечно вважав, що всього досяг сам. Велика квартира, дорога машина, відпочивали на повну. А дружину вважав, як додаток до свого життя, це він досяг, а вона хто? Домогосподарка, хоч і працює. А те, що її турбота, а іноді й слушні поради допомагали йому, цього він не помічав.

Дружина намагалася було донести до чоловіка:

– Дмитро, трішки скромніше треба бути. Ну, навіщо виставляти всім на показ, що в тебе є гроші. Та й притримати їх треба, у нас попереду старість. Та й онукам надалі треба допомагати. Синові треба допомогти купити квартиру.

– Катю, не суй свій ніс куди не слід. Я сам знаю, як жити та що робити. Твоє місце на кухні, а в іншому я розберуся … – Упевнено і твердо вичитував він дружину.

Дмитро з тих чоловіків, які поглядають на молоденьких дівчат, спокуса звичайно велика, але хтось справляється з цією спокусою, а він не міг. Деяким чоловікам здається, якщо вони зустрічаються з молодими, то вони самі такі молоді, і не розуміють, що їх просто використовують. Таким був Дмитро. Йому лестило, коли молоді жінки крутилися біля нього, заглядаючи в очі, ну і таке інше…

Нещодавно до офісу прийшла Ольга, молода та красива жінка. Заміжня не була, їй двадцять сім років. Коли знайомилася з Дмитром, вона захоплюючим і перспективним поглядом дивилася прямо йому в очі, подаючи руку:

– Ольга, але краще за Оля, так коротше.

– Дуже приємно, Оля. А я – Дмитро Романович.

Оля залишила слід у його душі. Напориста і впевнена в собі, з чудовою фігурою та карими очима, чорне волосся розсипане по плечах. Тепер він вже сам частіше заходив до відділу продажу, де працювала менеджером Оля. Йому хотілося постійно бачити і відчувати її погляд. Так і почалися між ними стосунки.

Якось на день народження Катерини прийшли до них у гості молодший брат чоловіка Ігор із дружиною. Випадково почула розмову братів, коли пішла на кухню, але вчасно зупинилася. Ігор розповідав братові про свою молоду пасію, з якою зустрічається вже півроку, а дружина про неї нічого не знає, бо намагається не афішувати їхні стосунки. Сім’я – це сім’я, а інтрижка на стороні – це інше.

Вона повернулася до кімнати і нічого не сказала дружині Ігоря, подумавши:

– Якщо я їй розповім, то стану винною в їхній сварці, і не дай Бог у їхньому розлученні. Краще вже промовчу. Але Ігор – негідник, нишком крутить з молодою дівчиною. Як це неприємно, краще б я нічого не чула.

Вже пізно ввечері, коли родичі пішли додому, Катя сказала чоловікові:

– Дмитро, який же твій брат непорядний, він зраджує дружині з якоюсь дівчиною. Я випадково підслухала вашу розмову, коли йшла на кухню. Правда далі не почала слухати, як він вихваляє ту дівчину, ну це просто неприпустимо.

– А що тут такого? Це його справа, це його особисте життя, – спокійно відповів чоловік і уткнувся у телевізор.

– Щооооо? Яке особисте життя, якщо в нього сім’я – дружина та діти. І жити він має для них. Ти ще скажи, що сам не проти такого особистого життя, – обурювалася вона.

– Ні не проти. І нічого поганого у цьому не бачу.

Катерина застигла ще більше і слово за слово посварилися з чоловіком, і коли сварка досягла точки кипіння, Дмитро раптом видав:

– Замовчи ти вже, Катю! Якщо ти почала це розмова, то я зізнаюся, що в мене теж є молода жінка, Оля, працює у нас у відділі продажу. Так, я з нею зустрічаюся, ми вже близько року з нею, а тобі все ніяк не дійде. Ти вже відпрацьований матеріал, ресурс твого життя підносився, ти постаріла, тобі пʼятдесят! А Оля – красуня, їй всього двадцять сім, і вона ще довго мене радуватиме. Я йду до неї. Давно хотів тобі про це сказати, але не було нагоди. Але тепер саме час.

– Дмитро, ти це мені на зло кажеш, чи це – правда? Невже ти так можеш говорити про свою дружину, яка з тобою була і в радості, і в горі всі ці роки? Скажи, що це неправда, – з хвилюванням спитала вона чоловіка.

– Все правда, і завтра я від тебе піду. Я купив Олі квартиру, а ти так і бути живи тут. Бо ще є діти та онуки, – гордо відповів Дмитро, дивлячись на дружину, як на непотрібну річ.

Від цього погляду Катерині стало настільки погано, що вона розплакалася, а потім сказала:

– Твій син із сім’єю живе на орендованій квартирі, а ти купив своїй… – вона назвала Олю поганим словом. – Ну, і хто ти тепер після цього?

Вранці Дмитро зібрав чемодан і сумку попрямував до дверей і почув:

– Назад не повертайся, не пробачу. І ще – ти маєш рацію, я постаріла, п’ятдесят не двадцять сім, але і ти на себе подивися. Ти думаєш до кінця життя житимеш з нею? Навіть і не мрій… Вона тебе викине, як це ти там висловився – відпрацьований матеріал.

Приходила в себе Катерина довго, але нічого, заспокоїлася. Спочатку хотіла і дружині брата донести, що той теж має іншу жінку, але потім подумала:

– Навіщо? Ще одна родина буде нещасливою. Бог все бачить.

Діти підтримали матір, вони дорослі та розуміють, що до чого, довго пояснювати не довелося. Минуло кілька років.

У Дмитра з Олею розгорталися події такі, що нікому не забажаєш. Крім того, що вона була нахабною і сварливою, це потім дійшло до нього, так вона ще й привела додому іншого чоловіка. Якось Дмитро приїхав додому з наради із сусіднього міста раніше часу, їхав на два дні. Щось там скасували, він і сам не чекав. Було близько опівночі, відчинивши ключами двері, побачив чоловіче взуття. Пройшовши одразу до спальні, побачив усю картину…

З’ясувалося, що чоловікові, його супернику також за п’ятдесят, причому вони трохи знайомі. І той купив Олі машину, а за машину треба було розплачуватися. От і застав Дмитро їх тепленьких. Ось така зрада на зраді. Коли Дмитро збирав свої речі, Оля сказала:

– Таких, як ти старих негідників вчити треба, дістався то молодої, зрадів. Ти думав, що я люблю тебе і збираюся свою молодість з тобою просидіти? А ось і ні. А за квартиру окреме спасибі, вона моя. А тепер у мене машина є. І що мені тепер треба? А тепер знайду ще якогось типу тебе, і він купить мені заміський будинок, або покладе на мій рахунок кругленьку суму… Бувай.

Для Дмитра було здивуванням, коли він почув, як Оля назвала його «старим негідником». Він ще в принципі молодий, принаймні так почувається. Він згадав слова Катерини, його колишньої дружини. Коли трохи прийшов в себе, вирішив спробувати повернутися до колишньої дружини. Подзвонив їй та призначив зустріч у кафе. Катерина прийшла задоволена, посміхалася. Він дивився на неї посвіжілу, відпочившу, вона щойно приїхала з відпочинку, їздила з донькою та онукою, і не впізнав, думаючи, що вона залишившись без нього зовсім запустила себе.

– Привіт, Катю, добре виглядаєш, – тихо сказав він.

– Привіт. Невже? Ти ж сказав, що я – відпрацьований матеріал, і раптом такі компліменти? З чого б це? І про що ти хотів поговорити? Тільки не кажи, що тебе виставила твоя кохана Оля.

– Так, виставила. Помилився я, Катю. Вибач, якщо зможеш, вибач. Давай почнемо все спочатку? – винним голосом сказав він, дивлячись на колишню дружину. – Катю, я втратив усе, діти зі мною не спілкуються, тебе втратив…

– Ну, що сказати тобі, колишній чоловік? Для мене ти так і залишишся колишнім, а з дітьми якось наводь мости. Жити із тобою не хочу. Образив ти мене міцно. А тепер отримав по заслугах. Вибачити, вибачила, але мені без тебе добре і є чим зайнятися. Прощай і більше не дзвони.

Довелося Дмитру винаймати квартиру…

КІНЕЦЬ.