Катя була з звичайної сільської родини. Все, чого вона досягла у житті, було повністю її заслугою. Вона дуже завзято навчалася, щоб до університету вступити, а потім за старанність її включили до програми обміну.

Закордоном вона знайшла пристойну роботу, купила квартиру у столиці. На батьківщині в неї залишалася мати із сестрою. Старша сестра Оля була дівчина недолугою, нічого її в житті не цікавило, поїсти тільки й солодко поспати.

Родичі вирішили спробувати щастя у столиці, попросили Катю дати їм житло. П’ять років мати з сестрою жили у квартирі Каті, зрозуміло, плату вона з них не брала.

У Німеччині вона познайомилася з добрим хлопцем, співвітчизником. Вони одразу покохали один одного і вирішили створити сім’ю, вирішили продати квартиру на батьківщині, щоб придбати житло в Німеччині. Катя поїхала назад, щоби розібратися з цими справами.

Але тут виникла проблема – мати з сестрою зовсім не хотіли з’їжджати зі столичної квартири. -Мамо, але це моє житло, нам із Кирилом потрібні гроші. У вас чудовий будинок у селі з усіма зручностями, у чому проблема? -Невдячна погань, як ти смієш рідних виrаняти? Ми вже звикли тут жити!

Ситуація була надто абсурдною. Дівчина не мала наміру міняти плани через тупу впертість родичів, вона таки продавала квартиру. Після цього мати їй оголосила, що відтепер вона си рота.

КІНЕЦЬ.