Катерина поїхала у відрядження засмучена, і ні з ким не хотіла розмовляти. Напередодні вона посва рилася зі своїм чоловіком Максимом через якусь дрібницю, а наступного дня начальник відправив її до іншого міста із терміновим завданням. Вона не хотіла їхати, бо планувала показати своє невдоволення та змусити чоловіка почуватися ви нним.

Катерина поскаржилася своїй подрузі Лізі на те, що їй доведеться їхати десять годин, сподіваючись, що її супутники будуть нормальними і не заговорять із нею.

Але, на її жа х, літня жінка та її п’ятирічна онук Іван уже сиділи в її купе. Катерина одразу ж закрилася за своїм ноутбуком, знаючи, що Іван буде неспокійним та не дозволить їй нормально попрацювати.

На її подив, хлопчик спокійно сидів і малював у своєму альбомі, поки бабуся пригощала його кашею та печивом. Зрештою, Катерина почала розмову і дізналася, що жінка та її онук їдуть на судове засідання, щоб зареєструвати опікунство.

Суд проходив за місцем, де востаннє було зареєстровано матір Івана , і якщо Ніна, бабуся хлопчика, не доб’ється опікунства, його можуть відправити до дитя чого будинку.

Катерина відчула співчуття до цієї жінки та її онука, особливо коли зрозуміла, що у них не так багато грошей. Вона купила їм випічку і чай, які Іван жадібно проковтнув, і сиділа з ними, поки хлопчик не заснув.

Ніна розповіла Катерині про свого сина, батька Івана, який покинув свою сім’ю, і про те, як вона боролася за те, щоб онука не відправили до дитя чого будинку.

Катерина уважно слухала і почувала себе безпорадною перед такою складною ситуацією. Коли Катя повернулася додому, вона виба чилася перед чоловіком і розповіла йому про ту зустріч у поїзді.

Через кілька днів Катерина побачила Ніну та Івана на вокзалі, де вони стояли щасливі і сміялися. Вона не хотіла втручатися в їхнє щастя і надала їм можливість насолодитися моментом сповна. Катерина зрозуміла, що її власні проблеми були тривіальними, порівняно з тим, через що проходили інші…

КІНЕЦЬ.