Два роки тому Іван приїхав до себе на малу батьківщину з молодою дружиною Катею.

Не склалося сімейне життя в нього в першому шлюбі, і в Каті та сама історія.

Іван у сорок два роки одружився з колегою Каті, яка на чотирнадцять років молодша…

…Катя недовго прожила зі своїм першим чоловіком Борюсиком, молодим і перспективним, як їй здавалося, бо він умів гарно говорити, робити компліменти, залицятися… Щоправда поки що безробітним…

Але коли молода сім’я зіткнулася з побутом, життєвими проблемами, Борюсик швидко змінився.

Якось Катя готувала вечерю на кухні, коли почувся звук ключа в замку і в квартиру зайшов Борис.

-Привіт, любий! – зустріла його Катя. – Як твої справи?

-Все добре, – відповів чоловік. – Ось роботу шукав сьогодні. Щось не щастить поки що.

-Обовʼязково знайдеш! – підтримала чоловіка Катя. – Он на столі лежить папірець і гроші. Я там список продуктів написали. Сходи в магазин, будь ласка.

Борис мовчки взяв листочок, прочитав список, скривився і вийшов з квартири.

А наступного дня Катю чекав несподіваний «сюрприз»…

-Катю, хочеш ображайся, хочеш ні, – почав розмову ввечері Борис. – Але ми так не домовлялися, щоб я ходив по магазинах, тягав сумки з продуктами, та ще хочеш, щоб я брав у руки пилосос і сміття виносив! Ні, це не для мене, моя місія на Землі радувати жінок і доглядати за ними! Так що прощавай, якось сама розбирайся зі своїми побутовими проблемами…

І Борис, зібравши свої речі, поїхав жити до мами.

Вони прожили всього півроку, добре хоч весілля не було, і не морочилися з розлученням.

Після Борюсика вона вирішила, що для життя їй потрібен старший чоловік, досвідченіший, а не мамин синок.

Тому й придивилася до Івана, який давно показував їй свою увагу. Працювали вони на величезному складі готової продукції, вона комірниця, а Іван – експедитор. Чоловіки, які працювали тут же довідалися, що Катя розлучилася зі своїм Борюсиком, і намагалися звернути увагу на себе цієї гарненької молодої жінки.

Ось тоді Іван і запропонував їй зустрічатися, особливо не сподіваючись, але Катя раптом погодилася, потім вони одружилися.

У нього давно вже була мрія повернутися до свого села, там залишилася хата від батьків, якось швидко вони пішли один за одним із життя.

-Катрусю, як ти подивишся на мою пропозицію поїхати жити до села. У мене там будинок.

Катя сама з невеликого робітничого селища, жила з матір’ю у своєму будинку, поїхала після школи до міста і закінчила коледж за фахом товарознавець.

-Добре подивлюся на цю ідею, мені подобається жити у сільській місцевості, природа, розмах та тиша. Міське життя метушливе.

Катя була в міру пухкенька, густе русяве волосся її ніколи не бачилл фарби, все природнє, косметикою не користувалася, вона і так була гарна. І якнайкраще вписувалася в цю сільську місцевість. А Іван широкоплечий і кремезний, виглядав майже її батьком.

Коли вони приїхали до села, почалися пересуди:

-Не інакше молода жінка відвела Івана! Вони зараз такі, так і норовлять обкрутити мужика, їм все одно, чи молодший, чи старший. Аби мужик був, – гомоніли жінки біля магазину.

А Іван із Катею зробили ремонт у будинку, щось пофарбували, десь шпалери поклеїли, з собою привезли, ще й город перекопали.

-Ну й ну, виявляється молодиця вміє поратися на городі, ну-ну подивимося, що далі буде, – не заспокоювалися сільські жінки.

А мужики навпаки, роти розкривали, коли проходила повз них Катя, в простенькій сукні, гарненька зі стрункими ногами і тонкою талією.

Знайшлося їй і місце у магазині продавчинею, а Іван водієм пішов, на кшталт постачальника.

З появою Каті в селі місцеві мужики ніби аж переполошилися. І начебто в селі є місцеві красуні, але Катя ввічлива, добропорядна, ніколи не нагрубить, а коли посміхається, показує рівний ряд бездоганних зубів, теплу й привітну усмішку.

Чоловіки, треба й не треба, а в магазин почали заходити частіше.

-У зубаста яка красуня! – казав місцевий сторож, вічно веселий.

А якщо місцевий пустотливий вітерець грає з її легкою сукнею, показуючи її стрункі ніжки, то мужики дивилися на неї, як на зірку. Готові ходити за нею юрбою.

Але Іван строго стежив за ними, і вони знали, що краще не зв’язуватися з ним. Та й чужа дружина – це чужа!

Живе тут загальновизнаний знавець жінок, симпатичний Федір, бригадир, одружений, двоє дітей.

Він найперший зацікавився Катею.

-Цікаво, скільки років Катерині? Де це Іван її знайшов, таку красуню, – киваючи їй услід, казав він мужикам.

-А тобі не байдуже? Дивись, дружина твоя Тетяна, влаштує тобі.

Федір тільки зітхав, всією своєю потужною фігурою. Але в душі він приховав бажання. Він мав славу бабія в окрузі і навіть у сусідніх селах, не міг байдуже пропустити жодну гарненьку жінку.

Якщо щось задумав, все одно доб’ється будь-якими шляхами, і навіть підлістю. Не раз дружина йому влаштовувала сварки на вулиці, щоб усі бачили, що просто так йому з рук нічого не сходить. Щоб знав, як на чужих жінок заглядатись.

Федір бачив Катю щодня, щоразу подумки захоплюючись її свіжістю та теплим поглядом, коли вона віталася.

Федору, побачивши її, навіть трохи ставав не по собі.

Незважаючи на погляди місцевих мужиків, Катя поводилася гідно, строго та скромно. Не дозволяла нічого зайвого та нікого до себе не підпускала.

Але місцеві пліткарки робили свою справу, точили свої язики, намовляючи на неї, особливо старалася Тетяна, дружина Федора.

Чутки про Катю ходили по селу усілякі й різні. Ще нічого не знаючи про бажання свого чоловіка щодо Каті, Таня побачила в ній свою суперницю.

Говорила при нагоді жінкам:

-Ця міська пані тільки на вигляд скромна, але якщо копнути глибше, то там таке спливе, що вона чужих мужиків спокушає, ось так і Івана відвела з родини!

А коли хтось із жінок раптом заступався за неї, Тетяна парирувала:

-Чоловіки самі розповідають, коли чоловік її на роботі, вони з нею гульбанять у неї вдома, а потім вона їм показує різне. А чого ще чекати від цієї міської?!

Хтось кивав і погоджувався, слухаючи плітки Тетяни, а хтось хитав головою, осуджуючи Тетяну за те, що намовляє Катю.

Адже ніхто й нічого не бачив, а розмови точаться на все село. І такого наговорили, що аж до Івана дійшли розмови.

Він приходив з роботи і допитувався у дружини, чим вона займалася на роботі, вдома.

А Катя, не розуміючи чоловіка, дивилася на нього невинними очима.

Іноді, намагаючись застати дружину зненацька, він приїжджав до неї в магазин, або несподівано додому, підозрюючи дружину.

Але нічого такого не бачив, переконувався у вірності дружини та заспокоювався до наступного разу, коли знову щось почує.

Звичайно плітки роблять свою справу, і незабаром старання місцевих пліткарок стали приносити свої плоди, вносили розбрат та сварки до їхньої родини.

Вже Іван перестав довіряти дружині, регулярно влаштовував сцени ревнощів.

А потім уже й пішло, поїхало. Місцеві бачили, що Катя іноді заплакана приходить на роботу, зрозуміли, що не все гаразд у них у родині.

Вона нікому нічого не розповідала, тільки сама з собою розмовляла:

-Чому Іван змінився так різко? Я люблю його, і впевнена, він мене теж любить. Він моя доля, я хочу йому народити дитину. Він добрий, він найкращий. Але що сталося з ним?

Можливо, так і жили б вони, якби не Федір.

-Ще жодна жінка від мене не відвернулася, знайшлася тут недоторка, нічого – погодишся, – казав він. – Потанцюєш ти в мене!

Він дізнався, що Іван поїхав у сусіднє місто по роботі, й повернеться пізно ввечері, про це доповів йому вічно веселий сторож.

Він вичікував біля будинку Каті, й побачивши вдалині фари вантажної машини Івана, швидко постукав у двері, Катя відчинила, і побачивши Федора, хотіла одразу зачинити двері, але він попросив ввічливо:

-Катя, вибач, я прийшов вибачитися за свою поведінку. Ну, такий уже я, не тримай на мене зла.

Вигляд у нього справді був винний, і Катя наївно повірила йому, а він, не гаючи часу, взяв її заніс у хату, і поклав на диван.

І в цей час на порозі з’явився Іван. Він остовпів і не розбираючись, хто винен, голосно сказав:

-Ану геть із мого будинку. Обоє!

Катя плакала, а Федір багатозначно глянув у очі Івана, і демонстративно поправивши на собі одяг, вийшов з дому.

Незважаючи на благання, сльози та прохання вислухати її, Іван виставив її, викинув деякі речі і зачинив двері.

Катя плакала у дворі від образи, що чоловік навіть не вислухав її.

Вона машинально встала і вийшла в такому розпатланому вигляді геть від дому.

Сусідка Ганна, почувши у сусідів шум, вискочила з дому, побачила Катю, торкнулася її за руку:

-Катрусю, що з тобою, що трапилося? Куди ти у такому вигляді? – повторювала запитання сусідка.

Нарешті Катя почула:

-Іван виставив… – видихнула вона і закривши обличчя руками, заплакала.

Ганна, перечекавши, сказала:

-Ходімо до мене Катрусю, не можна тобі в такому вигляді йти. Та й куди ти підеш…

Вона зробила чаю з м’ятою і вислухала її розповідь від початку і до кінця.

Ганна поклала її спати в маленьку кімнату:

-Поспи, відпочинь, тобі це зараз потрібно. Головне заспокойся. Поживеш поки що в мене, я однаково одна, а там подивимося. І не плач, не вартий він твоїх сліз.

Наступного дня Ганна сходила до Івана, забрала речі його дружини, що залишилися, присоромила його, зневажливо глянула в очі й пішла.

Катя деякий час жила в Ганни, з крамниці вона звільнилася, а Іван, оговтавшись від потрясінь, раптом зрозумів, до чого довели його плітки та чутки.

Він уже знав і розумів, що його дружина скромна і добропорядна, а він повівся на брехливі плітки…

Ганна напрочуд добра й душевна жінка намагалася, щоб чутки та розмови не доходили до Каті.

Сама ходила в магазин, готувала і майже не залишала її одну.

Коли Катя заспокоїлась, то вирішила назавжди поїхати назад у місто. Ганна не тримала її, розуміла, що так для неї буде краще.

Так почалося у Каті нове життя, без Івана. У місті вона влаштувалась на свою колишню роботу. У колективі зустріли привітно.

Через два роки після цих подій Катя познайомилася з Андрієм.

Спочатку вона навіть і думати не хотіла про чоловіків, але час поступово стирав з її пам’яті негатив.

Тим паче Андрій настільки полюбив Катю, що ні на мить не хотів з нею розлучатися.

Він запропонував їй стати помічницею в його невеликому кафе, а ще через деякий час, відкривши оксамитову коробочку бордового кольору і ставши на одне коліно, він надів їй гарну обручку на палець…

Катя сяяла від щастя! Це був найкращий день в її житті!

Ось так, нарешті, після стількох потрясінь, вона знайшла своє щастя…

КІНЕЦЬ.