Світлана вийшла з відпустки саме того дня, коли до них на роботу влаштувалася нова співробітниця.

Катерину закріпили за Світланою, як за досвідченою працівницею, тому більшу частину робочого часу вони проводили разом.

А потім, на превеликий подив Світлани, виявилося, що Катерина живе з нею в одному будинку, і навіть в одному під’їзді! Орендує невеличку квартирку.

Світлану не порадувала така звістка – не дуже любила вона змішувати робоче життя і домашнє.

І, як виявилося, сумніви її були не марні. Мало того, що на роботі вони з Катериною були нерозлучні, їхали разом додому, так і вдома нова колега стала частою гостею в сім’ї Світлани. Навіть занадто частою!

Катя приходила до неї одразу після роботи, здавалося, що вона забігає додому, міняє туфлі на домашні капці, одягає халат і одразу йде до неї в гості.

Та ще нормально ні вмитися, ні переодягнутись не встигла, а вже дзвінок у двері – гостя на порозі!

Перший раз вона прийшла з подякою за допомогу. Без Світлани їй було б дуже важко освоїтись у новому колективі.

З посмішкою вона похвалила все – ремонт, чистоту в квартирі, вигляд з вікна.

Начебто вже можна й додому піти. Але чоловік Світлани, який на той час був у відпустці, запросив гостю повечеряти з ними.

-Ой, як гарно! Чоловік сам готує! А як смачно пахне. Якщо ви не проти, то я прийму ваше запрошення на вечерю.

Найбільше тоді Світлані хотілося відпочити в тиші й спокої, а не слухати щебетання Катерини. Але у тої рот не закривався.

Вона захоплювалася всім – вечерею, чоловіком, дітьми, не забуваючи при цьому наминати значну порцію в тарілці.

Андрій, задоволений тим, що його нахвалюють, підкладав гості добавку, і Світлані здавалося, що вечеря триватиме вічно.

Нарешті, Катерина зібралася йти.

-Завтра зустрінемося біля під’їзду, так? Або я можу зайти за тобою!

-Ні, ні, я вийду до під’їзду… – відповіла Світлана.

Потяглися дні один за одним. Робота, Катя, будинок, Катя. Якось Андрій запитав Світлану:

-Кохана! А Катя стала нашим членом сім’ї? Чи ми її удочерили?
-Андрійку, та я вже й сама не знаю! Я сама не знаю, як їй сказати, що не треба ходити до нас кожного дня, мені спілкування з нею вистачає на роботі.

-Давай я скажу!

-Та незручно якось…

-Ну, добре, я трохи потерплю…

Катя вже зовсім освоїлася у родині Світлани. Дуже часто вона казала:

-Боже, як у вас добре, ви мені стали, як рідні!

Світлана не розуміла, невже Катя не бачить, що вона заважає, що їй не раді.

Жінка вже забула, коли займалася своїми справами без Катерини.

Колега настільки освоїлася, що добре повечерявши, іноді просила загорнути з собою шматочок пирога, дати трохи смачного варення, позичити трохи шампуню, мила, солі, цукру, бо ж пізно, і магазини вже зачинені.

Світлані так і хотілося сказати, що треба менше сидіти в гостях, тоді можна і встигнути купити все необхідне.

Але поступово вона зрозуміла, що Катя і не збирається нічого купувати, навіщо, якщо можна «позичити”.

Те саме було й на роботі!

Будь-яку дрібничку Катерина завжди позичала.

Світлана зауважила, що з появою Катерини багато працівників ховають олівці, степлери, будь-які канцтовари, чай, печиво…

Останньою краплею для Світлани стало дивне “прохання” Катерини.

Світлана трохи займалася розведенням кімнатних рослин і недавно їй вдалося купити рослину, яку вона довго шукала.

Квітка проходила адаптацію, звикала до нових умов, тому виглядала не дуже розкішно.

Одного разу Катерина прийшла, як завжди в гості і сказала:

-Щось квітка твоя, та що на підвіконні не дуже добре виглядає! Віддай її мені, вона все одно у тебе погано росте.

-Катю, ти хоч знаєш, скільки вона коштує?

-Скільки б вона не коштувала, а рости не хоче. Може, у мене вдома їй буде краще?

-А може, тобі буде краще в себе вдома?

Катя такого повороту явно не очікувала.

Вона вже прямо уявляла, як принесе квітку додому, але почула зовсім не ті слова.

-Ти що мене виставляєш?

-Можеш вважати, що так! Мені здається, що ти занадто часто заходиш до нас, і твої прохання виходять за межі розумного.

-А я думала, ми подруги!

-Ні, ти помилялася!

Катя швидко зібралася і пішла, гримнувши дверима.

Андрій вийшов із кімнати, театрально плескаючи в долоні.

-Невже тобі вдалось? Наша квартирантка з’їхала?

-Андрійку, якби ти знав, як я від неї втомилася…

Наступного дня, на роботі, Катя демонстративно уникала Світлану, а тій тільки того й треба було.

Світлана дуже сподівалася, що нав’язлива колега її не потурбує. Ні на роботі, ні вдома…