Катя діставала з сумки привезені мамі подарунки і клала все на стіл. Гарну хустку, яскравий халат, кофтинку й спідницю. – Я виходжу заміж, – сказала Катя. – Весілля через три місяці. Ми встигнемо зробити тобі закордонний паспорт, – сказала Катя. – Стара я по закордонах роз’їжджати! Не поїду нікуди, – заявила мати. Катя ображено замовкла. Раптом у двері подзвонили, і мати пішла відчиняти. Катя чула тихі голоси, один із яких був явно чоловічим. – Сусідка заходила, – збрехала мати, коли повернулася. – Мамо, не треба соромитися! Я все розумію, – сказала Катя. Мати застигла від здивування

 

Катя зійшла з поїзда на вокзалі рідного міста. Той самий старий асфальт, місцями з великими ямками.

У дощ вони наповнювалися водою – не пройти, не проїхати. Ямки стали ще більшими. Катя хотіла піти пішки, але потім передумала. То в одному, то в іншому місці дорогу перекривали обгороджені розкопи. Обходити доводилося проїжджою частиною.

Каті здалося, що вулиці стали вузькими, а місто тісним. Можливо через пишні крони дерев уздовж тротуарів, або це вона переросла місто її дитинства…

Підходячи до будинку, вона зустріла жінку. Тільки пройшовши повз, згадала, що це їхня сусідка, тітка Люба. Як же вона змінилася, постаріла. А мати? Катя уявила, як має виглядати її мама і відчула почуття провини.

Біля під’їзду вона зупинилася. Домофон. Не вдасться зробити сюрприз мамі. Може, хтось вийде з дому у справах? Катя вирішила зачекати. Було жарко. Якщо відійти в тінь, то не встигне дійти до під’їзду, якщо хтось відчинить двері.

Домофон просигналив, і двері відчинилися, випускаючи надвір жінку з собачкою. Собачка загавкала на Катю. Поки жінка заспокоювала її, Катя прошмигнула у прохолодний під’їзд.

Під’їхала розмальована написами маленька кабінка ліфта, з гуркотом відчинилися двері. Катя не наважилася зайти в ліфт, пішла вузькими брудними сходами.

Ліфт не вселяв довіри, і Катя вирішила піти вузькими брудними сходами. Ось і старі, обиті дерматином, двері. У сусідів по поверху двері нові, залізні, міцні…

Катя натиснула на кнопку й одразу забрала руку. Через двері не почула дзвінка. Хотіла ще раз натиснути, але тут заскреготів замок. У щілинку прочинених дверей показалося мамине обличчя. Одну мить вона мружачись розглядала Катю, потім двері відчинилися ширше.

-Катрусю! – радісно вигукнула мама.

Очі її заблищали. У Каті пішли сльози по щоках. Останні роки вони не ладнали. Здавалося, мати всіх відсторонювала від себе. Спершу пішов батько, а потім і Катя.

Не сказати, що вона дуже любила батька. Навіть коли вони жили разом, батько мало цікавився життям доньки. Дуже рідко вони ходили кудись утрьох. А вдвох з батьком – лише одного разу. Але Катя дуже переживала відхід батька.

Коли він жив із ними, батьки часто сварилися. Коли батько пішов, мати почала сваритися з дочкою. Катя дивувалася, як міг гарний і видний батько одружитися з такою звичайною, нічим не примітною жінкою, як мама. Виглядала вона проста, одягалася, як доведеться, речі купувала на місцевих ринках або в магазинах класу «економ». Вічні кучері на голові.

Катя робила уроки, коли з кухні почулися якісь звуки. Мати сварилася з батьком.

-Що він міг такого зробити? – думала Катя, прислухаючись.

До неї дійшло слово «коханка».

У їхній квартирі з покращеним плануванням, яку батькові дали на заводі, де він працював, кухня розташовувалася між кімнатами, а не поряд з ванною чи туалетом, як у інших будинках, збудованих ще за тих часів. У кімнатах добре було чути, що робилося на кухні.

-Та й забирай! Квартиру залишаю вам з донькою, – голосно сказав батько.

-Про доньку згадав? А чого раніше про неї не думав, коли бігав до своєї…- гукнула у відповідь мама.

На будь-який випад батька у матері була готова відповідь.

Потім батько зайшов у кімнату Каті.

-Вибач. Так вийшло. Я буду допомагати. Якщо що треба буде, дзвони, – винний і засмучений батько роздивлявся книжки на полиці над ліжком.

Так і не глянувши на Катю, він поклав на край столу аркуш із номером його телефону і вийшов. У квартирі не було ані домашнього, ані мобільних телефонів. Мама вважала нісенітницею носити з собою мобільник.

Наступного дня, поки мама була на роботі, а Катя в школі, батько забрав свої речі. Катя прийшла зі школи і побачила матір, яка плакала. Та одразу показала на напівпорожню шафу.

-Помилуйся. Бач, як зробив, нишком прийшов. Що мовчиш? – запитала матір в Каті, наче вона винна, ніби вона знала і не попередила. – Ти виростеш і теж підеш, – мати знову заплакала.

Катя чомусь не підійшла, не обняла, не втішила. Просто стояла і дивилася. Не знала, що треба говорити у таких ситуаціях. Все буде добре? Добре вже не буде. Катя це розуміла, хоч їй було тільки десять років.

Батько іноді приходив. Якось Катя прийшла зі школи, а на столі лежала велика коробка цукерок. У холодильнику – вʼязка бананів, мандарини, яблука.

Мати бурчала, що краще б грошей дав. Вона сама купила б що треба. Одними бананами ситий не будеш. Он, підошва на чоботях дочки трісла. Катя дуже хотілося спробувати цукерок. Але вона переживала через матір. Чекала, коли вона заспокоїться і дозволить відкрити коробку

Іноді вони з класом їздили в інші міста на екскурсії. Збирали гроші. Мати відсилала Катю по гроші до батька.

-Нехай розщедриться. Зовсім не бере участі у житті дочки.

Катя дзвонила батькові і просила грошей. Вони зустрілися неподалік її будинку. Батько діставав гаманець і відраховував стільки купюр, скільки просила Катя. Але все одно перераховував гроші перед тим, як віддати їх їй.

Якось мама заслабла. Вже в швидкій вона сказала Каті, що за нею прийде батько. Їй було вже тринадцять, сама впоралася б.

Батько відвіз Катю до себе, у простору, по-сучасному обставлену квартиру. Його нова дружина була гарною та яскравою, зовсім не молоденькою, а маминого віку.

Вона миттю глянула на Катю і трохи скривила рота, показавши цим, чи то досаду, чи бридливість.

За весь час вона перекинулася з Катрусею парою фраз, на кшталт «сходи в магазин» або «йди вечеряти». Була вона висока і статна, з фарбованим у вишневий колір волоссям. Вдома вона ходила в яскраво-червоному халаті з вишитими дракончиками.

-Вдома сидить, а губи завжди нафарбовані, – розповідала вона подругам у школі.

Батько метушливо пояснював, що в школу її вранці відвозитиме, жили вони на пристойній відстані від будинку Каті, а повертатися їй доведеться самій. Спати і робити уроки їй потрібно було у вітальні. В іншій кімнаті була спальня. Дітей у батька з Маргаритою не було.

Катя почував себе незатишно у будинку батька. Поверталася зі школи неохоче.

До повернення з роботи батька вона робила уроки або сиділа в кутку дивана. А коли батько приходив, то не відходила від нього. З ним вона почувала себе у безпеці.

Якось вона мила посуд і, витираючи, впустила чашку.

Маргарита, так звали нову дружину батька, гнівно глянула на Катю. Виставила її з кухні, сама прибрала уламки. Більше Катя не пропонувала своєї допомоги.

Майже щодня вона відвідувала маму у лікарні. Мама ревниво випитувала, як живе батько зі своєю молодою дружиною? Чи не сваряться? Чи добре годують Катю? Катя казала, що в неї все добре, але дуже хоче додому. А батько підкаблучник. Мати залишилася задоволеною.

Потім Катя закінчила школу і відвезла документи в інститут в іншому місті. Вона одразу вирішила, що якщо не вступить, додому не повернеться, влаштується на роботу, вступатиме наступного року.

Вона вступила. Коли ставало важко, просила грошей у батька. Він не запитував, на що надсилав їх. Рівно стільки, скільки просила. Якось на запитання батька:

-Скільки потрібно?

Катя відповіла:

-Скільки не шкода. Батько вислав їй ту ж суму, що й минулого разу. І ні копійкою більше. Все пам’ятав, враховував, записував, мабуть.

Коли однокурсник Сашко покликав її заміж Катя приїхала додому. Зустрілася у кафе з батьком. Їй уже було двадцять.

-А коли весілля? – поцікавився батько.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩