Катя зійшла з поїзда на вокзалі рідного міста. Той самий старий асфальт, місцями з великими ямками.

У дощ вони наповнювалися водою – не пройти, не проїхати. Ямки стали ще більшими. Катя хотіла піти пішки, але потім передумала. То в одному, то в іншому місці дорогу перекривали обгороджені розкопи. Обходити доводилося проїжджою частиною.

Каті здалося, що вулиці стали вузькими, а місто тісним. Можливо через пишні крони дерев уздовж тротуарів, або це вона переросла місто її дитинства…

Підходячи до будинку, вона зустріла жінку. Тільки пройшовши повз, згадала, що це їхня сусідка, тітка Люба. Як же вона змінилася, постаріла. А мати? Катя уявила, як має виглядати її мама і відчула почуття провини.

Біля під’їзду вона зупинилася. Домофон. Не вдасться зробити сюрприз мамі. Може, хтось вийде з дому у справах? Катя вирішила зачекати. Було жарко. Якщо відійти в тінь, то не встигне дійти до під’їзду, якщо хтось відчинить двері.

Домофон просигналив, і двері відчинилися, випускаючи надвір жінку з собачкою. Собачка загавкала на Катю. Поки жінка заспокоювала її, Катя прошмигнула у прохолодний під’їзд.

Під’їхала розмальована написами маленька кабінка ліфта, з гуркотом відчинилися двері. Катя не наважилася зайти в ліфт, пішла вузькими брудними сходами.

Ліфт не вселяв довіри, і Катя вирішила піти вузькими брудними сходами. Ось і старі, обиті дерматином, двері. У сусідів по поверху двері нові, залізні, міцні…

Катя натиснула на кнопку й одразу забрала руку. Через двері не почула дзвінка. Хотіла ще раз натиснути, але тут заскреготів замок. У щілинку прочинених дверей показалося мамине обличчя. Одну мить вона мружачись розглядала Катю, потім двері відчинилися ширше.

-Катрусю! – радісно вигукнула мама.

Очі її заблищали. У Каті пішли сльози по щоках. Останні роки вони не ладнали. Здавалося, мати всіх відсторонювала від себе. Спершу пішов батько, а потім і Катя.

Не сказати, що вона дуже любила батька. Навіть коли вони жили разом, батько мало цікавився життям доньки. Дуже рідко вони ходили кудись утрьох. А вдвох з батьком – лише одного разу. Але Катя дуже переживала відхід батька.

Коли він жив із ними, батьки часто сварилися. Коли батько пішов, мати почала сваритися з дочкою. Катя дивувалася, як міг гарний і видний батько одружитися з такою звичайною, нічим не примітною жінкою, як мама. Виглядала вона проста, одягалася, як доведеться, речі купувала на місцевих ринках або в магазинах класу «економ». Вічні кучері на голові.

Катя робила уроки, коли з кухні почулися якісь звуки. Мати сварилася з батьком.

-Що він міг такого зробити? – думала Катя, прислухаючись.

До неї дійшло слово «коханка».

У їхній квартирі з покращеним плануванням, яку батькові дали на заводі, де він працював, кухня розташовувалася між кімнатами, а не поряд з ванною чи туалетом, як у інших будинках, збудованих ще за тих часів. У кімнатах добре було чути, що робилося на кухні.

-Та й забирай! Квартиру залишаю вам з донькою, – голосно сказав батько.

-Про доньку згадав? А чого раніше про неї не думав, коли бігав до своєї…- гукнула у відповідь мама.

На будь-який випад батька у матері була готова відповідь.

Потім батько зайшов у кімнату Каті.

-Вибач. Так вийшло. Я буду допомагати. Якщо що треба буде, дзвони, – винний і засмучений батько роздивлявся книжки на полиці над ліжком.

Так і не глянувши на Катю, він поклав на край столу аркуш із номером його телефону і вийшов. У квартирі не було ані домашнього, ані мобільних телефонів. Мама вважала нісенітницею носити з собою мобільник.

Наступного дня, поки мама була на роботі, а Катя в школі, батько забрав свої речі. Катя прийшла зі школи і побачила матір, яка плакала. Та одразу показала на напівпорожню шафу.

-Помилуйся. Бач, як зробив, нишком прийшов. Що мовчиш? – запитала матір в Каті, наче вона винна, ніби вона знала і не попередила. – Ти виростеш і теж підеш, – мати знову заплакала.

Катя чомусь не підійшла, не обняла, не втішила. Просто стояла і дивилася. Не знала, що треба говорити у таких ситуаціях. Все буде добре? Добре вже не буде. Катя це розуміла, хоч їй було тільки десять років.

Батько іноді приходив. Якось Катя прийшла зі школи, а на столі лежала велика коробка цукерок. У холодильнику – вʼязка бананів, мандарини, яблука.

Мати бурчала, що краще б грошей дав. Вона сама купила б що треба. Одними бананами ситий не будеш. Он, підошва на чоботях дочки трісла. Катя дуже хотілося спробувати цукерок. Але вона переживала через матір. Чекала, коли вона заспокоїться і дозволить відкрити коробку

Іноді вони з класом їздили в інші міста на екскурсії. Збирали гроші. Мати відсилала Катю по гроші до батька.

-Нехай розщедриться. Зовсім не бере участі у житті дочки.

Катя дзвонила батькові і просила грошей. Вони зустрілися неподалік її будинку. Батько діставав гаманець і відраховував стільки купюр, скільки просила Катя. Але все одно перераховував гроші перед тим, як віддати їх їй.

Якось мама заслабла. Вже в швидкій вона сказала Каті, що за нею прийде батько. Їй було вже тринадцять, сама впоралася б.

Батько відвіз Катю до себе, у простору, по-сучасному обставлену квартиру. Його нова дружина була гарною та яскравою, зовсім не молоденькою, а маминого віку.

Вона миттю глянула на Катю і трохи скривила рота, показавши цим, чи то досаду, чи бридливість.

За весь час вона перекинулася з Катрусею парою фраз, на кшталт «сходи в магазин» або «йди вечеряти». Була вона висока і статна, з фарбованим у вишневий колір волоссям. Вдома вона ходила в яскраво-червоному халаті з вишитими дракончиками.

-Вдома сидить, а губи завжди нафарбовані, – розповідала вона подругам у школі.

Батько метушливо пояснював, що в школу її вранці відвозитиме, жили вони на пристойній відстані від будинку Каті, а повертатися їй доведеться самій. Спати і робити уроки їй потрібно було у вітальні. В іншій кімнаті була спальня. Дітей у батька з Маргаритою не було.

Катя почував себе незатишно у будинку батька. Поверталася зі школи неохоче.

До повернення з роботи батька вона робила уроки або сиділа в кутку дивана. А коли батько приходив, то не відходила від нього. З ним вона почувала себе у безпеці.

Якось вона мила посуд і, витираючи, впустила чашку.

Маргарита, так звали нову дружину батька, гнівно глянула на Катю. Виставила її з кухні, сама прибрала уламки. Більше Катя не пропонувала своєї допомоги.

Майже щодня вона відвідувала маму у лікарні. Мама ревниво випитувала, як живе батько зі своєю молодою дружиною? Чи не сваряться? Чи добре годують Катю? Катя казала, що в неї все добре, але дуже хоче додому. А батько підкаблучник. Мати залишилася задоволеною.

Потім Катя закінчила школу і відвезла документи в інститут в іншому місті. Вона одразу вирішила, що якщо не вступить, додому не повернеться, влаштується на роботу, вступатиме наступного року.

Вона вступила. Коли ставало важко, просила грошей у батька. Він не запитував, на що надсилав їх. Рівно стільки, скільки просила. Якось на запитання батька:

-Скільки потрібно?

Катя відповіла:

-Скільки не шкода. Батько вислав їй ту ж суму, що й минулого разу. І ні копійкою більше. Все пам’ятав, враховував, записував, мабуть.

Коли однокурсник Сашко покликав її заміж Катя приїхала додому. Зустрілася у кафе з батьком. Їй уже було двадцять.

-А коли весілля? – поцікавився батько.

-Після закінчення інституту. Ми, швидше за все, житимемо з його батьками.

-А зараз? У гуртожитку живеш? – поцікавився батько.

-Ні, Сашко винаймає квартиру.

-Мати знає?

-Знає. Сварилася. Тяжко з нею, ти ж знаєш.

-Вона любить тебе, – докірливо сказав батько.

Катя гордо дивилася на відвідувачів інших столиків кафе.

-Це мій батько! – говорив її погляд.

Батька вона не запросила на весілля, щоб вони не зустрічалися з мамою. Переживала, що мати влаштує «концерт». Батьки Сашка ставилися до Каті добре. Допомагали чим могли. Але все змінилося, коли Катя дізналася, що не матиме дітей. Відносини до неї батьків стали прохолодними.

А потім Катя дізналася, що у Сашка є коханка, яка чекає дитину…

Що робити? Вона просто плакала від безпорадності. Згадала, як сварилася мама, коли йшов батько. Плакати одразу розхотілося. Тому вона просто зібрала речі і поїхала до матері.

З матір’ю вона жила недовго. Періодично у житті Каті з’являлися чоловіки. Зустрічалися, де доведеться. Коли поверталася під ранок, мати вирувала:

-По кривій доріжці пішла. Уся в батька…

Катя списалася із подругою, яка поїхала жити у Німеччину до якихось родичів. Та запросила її до себе, і Катя поїхала, не роздумуючи, без жалю залишила матір одну.

Рік тому батька не стала. Вона приїжджала на поминки. Вперше вона бачила дружину батька без губної помади та без яскравого атласного халата. Чи чорний одяг так старив її, чи Маргарита постаріла від суму за батьком…

Маргарита вислухала співчуття Каті на цвинтарі і більше не звертала на неї уваги. Вона щиро сумувала за чоловіком, батьком Каті, важко переживала його відхід.

Коли Катя сказала матері, що батька не стало, та не здивувалася, швидше зраділа.

-Ну і отримав, що заслужив, – лише сказала вона…

…Катя діставала з сумки привезені мамі подарунки і клала все на стіл. Гарну хустку, яскравий халат, на зразок того, що бачила на дружині батька.

Але на мамі він виглядав не дуже, зовсім не підходив їй. Катя пошкодувала, що купила його. А ось кофтинка зі спідницею їй пасували.

-Ти надовго? – запитала мама.

Катя хотіла трохи пожити вдома. Скучила. Але після радісної зустрічі мати стала мовчазною. Кілька разів Катя помічала, як вона дивиться на годинник.

-На середу взяла квитки назад, – збрехала вона.

Мати кивнула і навіть не відмовляла залишитись довше…

-Я виходжу заміж. Весілля через три місяці. Ми встигнемо здати документи на закордонний паспорт, – сказала Катя.

-Стара я по закордонах роз’їжджати. Не поїду нікуди, – заявила матір.

Катя ображено замовкла.

-От якби дітей народила, поїхала б няньчити. А так… Що я там робитиму?

Ось вона завжди так. Навіщо нагадала про дітей? У двері подзвонили, і мама пішла відчиняти, щільно прикривши за собою двері в коридор. Катя чула приглушені голоси, один із яких був явно чоловічим.

-Сусідка заходила, – збрехала мама, коли повернулася.

-Мамо, не треба соромитися, що в тебе з’явився друг. Ти надто довго жила сама. Не стара ще. Я розумію, – сказала Катя.

Мати застигла від здивування.

-Ти про що? Який друг? – надто швидко відповіла вона.

-Не хочеш, не кажи, – образилась Катя.

Вона з’їздила навіщось до Маргарити. Двері ніхто не відчинив. Сусідка сказала, що її не стало два місяці тому.

-Все за чоловіком сумувала. Часто на цвинтар до нього їздила. Там і сталося.., – розповіла сусідка.

Катя поїхала на цвинтар. Маргарита поставила батькові пам’ятник. Поруч із ним – вона.

-А хто ж їй поставить пам’ятник? – подумала Катя. – Одна. Дітей немає. І тут мамі не знайшлося місця.

-Мамо, ти така худенька, – сказала вона вже вдома. – У лікарні була?

-Просто ти не бачила мене давно. Що вони розуміють, ті лікарі?

Катя купила їй недорогий мобільник. Показала та записала, як користуватися.

-Коли я подзвоню тобі, натисни ось сюди…

Всю дорогу в аеропорт Катя роздумувала над чиїмись слова, що дім і сім’я тримаються на жінці. Ні. Катя була не згодна з таким твердженням. Ось пішов батько, і їхня родина розпалася. Є Катя, є мати, а сім’ї немає.

Маргарита не сварилася з батьком, кохала. Тільки тепер зрозуміла Катя, що для нього вона фарбувала губи навіть удома, вбиралася в яскраві халати, готувала чудово і пироги пекла. Після відходу батька вона аж постаріла і незабаром її не стало, не переживши розлуки.

-У мами друг з’явився. От і добре. Люди мають жити парами. Добре, якщо знайдуть одне одного одразу. Може, й у мене все буде? Знайдеться втрачений пазл?..

Хоч би як жила людина, їй все одно потрібна сім’я. Сім’ю не заміниш ані грошима, ані кар’єрою, ані друзями. Сім’я – як елемент пазла – знайдеш шматочок, якого бракує, і картинка життя одразу складеться…

Джерело