– Катерино, подумай гарненько. Навіщо тобі цей “заміж”? Ти що – зараз погано живеш? Дах над головою є, робота є. Що тобі ще потрібне? – Запитувала мати у своєї двадцятидворічної доньки.

Ці розмови не припинялися вдома другий тиждень.

Катя, якій вже набридли моралі матері, нічого не відповідала. Але Галина Василівна не залишала спроб переконати дочку відмовитися від заміжжя:

– Подивися на своїх подружок: Свєтка у вісімнадцять років вискочила заміж. Розлучилася. Все! Більше не хоче.

– Ростить двох дівчат одна, без чоловіка. А Христина? Та взагалі від чоловіка бігла, кидаючи капці. Пощастило, що дітей не встигла привести.

– Мамо, а що ж ти про Ксюшу Полякову не згадала? У неї все добре: і з чоловіком дружно живуть, і квартиру купили, і дитина є, – поцікавилася Катя.

– Тому, що чоловік у Ксюші не з жебрачої сім’ї – його батьки їм на перший внесок солідну суму подарували. А твій Єгор – без квартири, вся рідня у селі живе. Який із нього наречений?

– Нічого, мамо, ми самі на квартиру заробимо.

– А нас, значить, кидаєш? – продовжувала мати. – А пам’ятаєш, ти мені обіцяла, що будеш усе життя з братами допомагати? Забула?

– Мамо, коли я тобі це обіцяла, мені було одинадцять років. Я нічого не забула. Ти ридала, коли пішов батько, Сашці та Мишкові щойно виповнилося три роки. І ти взяла з мене слово, що я тобі допомагатиму.

– От і допомагай! – Вигукнула мати.

– А я хіба не помагала? Мої подружки після школи на гуртки бігли, у кіно ходили, просто гуляли. А я – одразу до братів.

– Безсовісна ти, Катерино! Я працювала у дві зміни! – обурилася мати.

– Так, ти працювала. Приходила втомлена та падала. А хто в цей час вдома обід готував? Хто підлогу мив? Прав? Прасував? Хто з братами робив уроки? Може, у нас була хатня робітниця?

– І, до речі, ти могла б так не вбиватися на роботі – батько спочатку перераховував добрі аліменти. Ми цілком могли б на них жити, якби ти не вирішила, що Сашкові та Мишкові потрібно все найкраще, – заперечила Катя.

– Тобі цього не зрозуміти. Ти до одинадцяти років жила з татом. А вони його, вважай, і не бачили. Хлопчики не повинні були почувати себе утиснутими через те, що не мають батька.

– Ти купувала їм брендові шмотки, а вони їх навіть не берегли. Навіщо? “Мамка ще купить”! Натомість мені ти приносила речі, які тобі віддавали колеги чи знайомі!

– А коли батько отримав статус непрацездатного і аліменти стали маленькі, ти сказала, щоб я після школи одразу влаштовувалась на роботу.

– Але ж ти закінчила університет!

– Заочно! І то завдяки тітці Валі. Якби не вона, ти б мені вчитися не дозволила!

Катя пам’ятала ту розмову, коли тітка Валя – старша сестра матері – вичитувала її:

– Ти, Галино, на своїх пацанах взагалі збожеволіла – ростиш їх, як принців. А Катьку зовсім затуркала. Вона в тебе одна на все – “подай – принеси”. В неї дитинства майже не було: за все в будинку відповідала.

– Сашко захворіє – Катька винна. Мишко напакостить, або двійку отримає, а ти Катьку за коси тріпаєш – не додивилася! А тут ще вигадала: вчитися не дозволяєш!

– Дивись, не перегни ціпок. Катерині через пів року вісімнадцять виповниться, брикне дівка, і ти її взагалі більше не побачиш.

– І пацанів припини балувати, а то потім сьорбнеш з ними лиха, – як  їм гроші знадобляться, то вони квартиру продадуть, а тебе на вулицю викинуть. До кого підеш? До Катьки!

Після цієї розмови, яку Катя підслухала, мати дозволила їй вступити на заочне відділення:

– Але май на увазі – йдеш працювати і всю зарплату – до хати.

Катя вже здобула диплом, працює. Але всю зарплату, як і раніше, віддає матері.

Однак, коли Єгор зробив Каті пропозицію і вони обговорили, як відбуватиметься їхнє весілля, Катя вперше віддала мамі не всі гроші, які отримала.

– Катерино, а де ще десять тисяч? – Запитала мати. – Мені Антоніна сказала, що вам квартальну премію дали. Затиснула?

– Ні. Відклала. Я заміж виходжу, мені треба сукню нову купити, туфлі.

Отут матір й понесло:

– Заміж? Що вигадала! Навіщо? Тобі погано живеться?

– Мамо, годі вже. Набридло. Якщо ти не припинеш, я до Єгора в орендовану квартиру переїду – він мене вже давно кличе.

– Давай, біжи! Кидай матір! Батько твій втік, і ти біжи! – Заголосила мати.

– Так, він пішов, бо ти його запиляла: то лаялася через те, що грошей мало заробляв, він став додаткові зміни брати, тобі не сподобалося, що він мало вдома буває.

– Я взагалі дивуюсь, що він так довго протримався, – сказала Катя у відповідь на чергові претензії матері.

– Звичайно, у всьому мати винна! Вчора класна керівниця Сашка та Мішка дзвонила – скаржилася, що вони домашне завдання не виконують, а вчора, замість фізкультури, влаштували “посиденьки” за школою.

– А я що, маю їх по школі за руку водити? Я на роботі. А ось ти могла б у них уроки перевіряти. Але ж ні! Ми ж зайняті! Ми виходимо заміж, особисте життя влаштовуємо, а мати повинна тут одна загинатися!

Катя намагалася пропускати все це повз вуха, але постійні голосіння та звинувачення дуже діяли на нерви, і дівчина майже весь час перебувала в пригніченому стані.

Зрештою, не витримав Єгор:

– Катю, переїзди до мене. Яка різниця – зараз ти переїдеш, чи через півтора місяці. Нерви будуть спокійнішими. А твою маму вже не виправити.

Він допоміг дівчині зібрати речі, і Катя пішла з дому, де прожила все життя.

Мати, звичайно, образилася, вилаяла дочку  телефоном і сказала, щоб запрошення на весілля їй не надсилали – вона все одно не прийде.

Але після слів сестри: «Не прийдеш і не треба. Принаймні ніхто молодим настрій не зіпсує», – вона вирішила прийти.

Весілля було скромним: гостей – дванадцять чоловік. Батька Катя також запросила. Приїхали з села батьки Єгора та його старший брат Олексій із дружиною. Вони всіх і здивували.

– Єгоре, ти пам’ятаєш, ми два роки тому будинок бабусі продали. Ти не питав, куди ми гроші поділи. А ми половину віддали Льоші, а другу – для тебе залишили.

– Нехай ці гроші будуть першими цеглинами в основі вашого власного сімейного гнізда, – сказав батько Єгора.

Катя та Єгор вирішили всі гроші, подаровані їм на весілля, направити на купівлю квартири. Вирішили, що краще брати двокімнатну, щоправда, платити за неї доведеться довше, проте жити буде зручніше, навіть після того, як у сім’ї з’являться діти.

Наступні кілька днів вони вивчали різні сайти, на яких пропонувалися квартири, та нарешті обрали кілька варіантів.

– Подивимося на власні очі, і можна буде йти в банк подавати заявку, – сказав Єгор.

А ввечері до них прийшла мати Каті.

– Я хотіла б поговорити з вами обома, – сказала вона.

Каті в цей момент чомусь стало тривожно, ніби важкий камінь на груди поклали.

А Єгор чемно запропонував тещі пройти до кімнати.

– У мене до вас прохання: я зрозуміла, що вам на весілля подарували пристойну суму. Чи не могли б ви позичити мені сто п’ятдесят тисяч?

– Запитала Галина Василівна.

– Сто п’ятдесят?

– Здивувалася Катя.

– Навіщо тобі так багато?

– Я ще взимку обіцяла хлопчикам купити електросамокати. Я думала, що якусь суму зберу, а решту – візьму в кредит, який можна буде потім погасити із твоєї зарплати. Але ти пішла.

– А хлопчики вимагають самокати – вони вже обрали в Інтернеті якісь моделі сімдесят тисяч кожна. Ось я й прошу у вас сто п’ятдесят тисяч. Років за два я зможу вам цю суму повернути, – сказала мати.

– Ні, – коротко сказала Катя.

– Гроші у нас є, але ми завтра йдемо вибирати квартиру, і для нас кожна тисяча   матиме значення.

– І друге: електросамокати дуже травмонебезпечні, а Сашко та Мишко гіперактивні. І самі покалічаться, й інших покалічити можуть. Ні!

– Я з Катею згоден, – сказав Єгор.

– Вашим синам такий транспорт довіряти не можна.

– Жадібна ти стала, Катерино! Тільки про себе думаєш, а вони ж твої брати, – Галина Василівна встала і, відмовившись від чаю, покинула квартиру.

Тепер вона скаржилася і родичам, і сусідам, що дочка відмовила їй у допомозі. Але мало хто вірив їй, бо чудово знали і Катю, і Галину Василівну, та й на розпещених її синочків надивилися.

Склалося таке враження, що синочків відсканували на замовлення Катерини! Вам так не здається?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.