– Катерино, ну не можна так, навіть на вихідні в місто не виходити. Ти ж уже майже три роки в Італії, а ніде толком не була і нічого не бачила.

Поїхали завтра у Ватикан на мессу, а потім по Риму погуляємо. Погода гарна, уже справжня весна. Виходь вже з того будинку, – подруга, така ж заробітчанка, але вже зі стажем, намагалася витягти Катю з дому синьйори, у якої вона працювала.

У всіх заробітчанок неділя – законний вихідний, і всі вони збираються в парку, ходять в церкву, хто в українську, яка також є в Римі, а хто і їде у Ватикан, то ж зовсім недалеко. Як то кажуть – бути в Римі і не бачити Папу Римського.

Одним словом, заробітчанки хоч трохи, але відпочивають, в розмовах одна з одною відводять душу. А Катерина на вихідні не виходить, бо вирішила, що вона краще додаткових 50 євро за неділю заробить, якщо залишиться.

– Катерино, ти собі як хочеш, але ми тебе завтра чекаємо, – наполягала Олена.

Катерина важко зітхнула, їм добре говорити, вони тут вже по 20 років сидять і непогано вже заробили, квартирами не лише себе, але й дітей усіх забезпечили. А їй діватися нікуди, вони ж залишилася без даху над головою після того, як чоловіка не стало, а його сестра просто вигнала її з їхньої хати.

Заміж Катерина вийшла за хлопця з сусіднього села. Вона сама сирота, її тітка ростила разом з бабусею. Бабусі не стало, тітка все до рук прибрала, а племінницю, щоб не на вулицю виганяти, то вирішила заміж видати.

Катя майже після школи пішла під вінець. Чоловік був майже на 10 років старшим за неї, але дуже добре до неї ставився, і вона щиро його полюбила. Остап дав їй ту любов, яку дівчина-сирота недоотримала від батьків.

З чоловіком вони жили добре, але єдиною проблемою було те, що всі жили в одній хаті, і батьки чоловіка, і його сестра з сім’єю.

Невістку усі недолюблювали, особливо зовиця, вона навіть заборонила мамі прописувати Катю у них вдома.

Потім зовиця з чоловіком хату окрему собі збудували і переселилися туди, але до мами часто заходили, бо ж жили неподалік, практично на городі звели будівлю.

Після цього жити стало трохи спокійніше, але все одно Катя не відчувала себе господинею, хоча за відсутності дочки стосунки з свекрухою стали значно кращими.

А коли чоловіка раптово не стало, зовиця просто вказала Катерині на вихід. Мовляв, нема що тобі тут, у чужій хаті робити, ви навіть дітей спільних не нажили. А ті майже 20 років, які Катерина прожила у них, до рахунку не взялися, ніхто на це не зважав, як і не думав про те, що їй нема куди йти.

Тоді одна сусідка Олена приїхала у відпустку з Італії, випадково зустріла Катю, пожаліла її, і запропонувала їхати з нею на заробітки, обіцяла, що з усім на початках допоможе і грошей позичить.

За пропозицію сусідки Катерина вхопилася як за рятівну соломинку. Так і стала заробітчанкою. Але оскільки у неї був план – заробити собі на квартиру, то вона на всьому економила, на вихідні не виходила, аби лише швидше з завданням впоратися.

Та цього разу Олена так наполягала, що Катя не могла їй відмовити. В неділю з самого ранку вони зустрілися і спочатку пішли в церкву, а потім трохи погуляли по місту, Олена показувала односельчанці визначні місця Риму: Фонтан ді Треві, Колізей, Пантеон.

Катя була в захваті від побаченої краси, і навіть пошкодувала, чому не виходила раніше на прогулянки.

– Гроші відкладати на житло – це правильно, але і про себе треба думати, тому, Катю, від сьогодні ти мені обіцяєш, що виходитимеш в люди, – каже Олена.

Катя кивнула головою, бо і сама зрозуміла, що доля занесла її в це чудове історичне місце не просто так, і якщо вона вже тут, то треба хоч скористатися шансом і все обдивитися.

Раптом у Катерини задзвонив телефон. На екрані з’явилося ім’я сестри чоловіка. Катя була дуже здивована, але слухавку підняла.

– Катрусю, виручай, я знаю, що у тебе гроші є. Тут твоя племінниця, моя старша донька, заміж надумала виходити, і треба весілля робити. Ми так подумали, що ти як рідна тітка, можеш хоча б тисячу євро племінниці подарувати, а ще три тисячі мені позич, і я обов’язково поверну при першій можливості, – щебетала у слухавку зовиця.

– Навіть не думай їм нічого давати, вони всі дружно тебе з хати виперли, а тепер згадали що ти її дітям тітка рідна, – втрутилася у справу Олена.

– Що, зовсім нічого не дати? – здивовано перепитала Катя.

– Так, нічого. Вони не заслужили. А ти сама ще молода, в 41 рік ще можеш сміливо заміж виходити, і якщо поспішиш, то ще й з дітками встигнеш і матимеш свою родину, а вони тобі ніякі не родичі.

Катерина задумалася, вона не знала, як правильно вчинити. А як ви вважаєте, як їй правильно поступити?

Джерело