Катерина, хороша та розумна жінка за сорок, давно змирилася з особливостями свого шлюбу. Вона завжди була мудрою та розважливою, тому цілком чудово розуміла, що її чоловік, Андрій – людина видна, впливовий керівник великого відділу у престижній фірмі, навряд чи був вірним.

Жили вони з Андрієм у шлюбі добре, завжди було спокійно Катерина ні в чому не мала потреб, чоловік добре забезпечував родину і про неї гарно дбав.

Андрію ледь перевалило за п’ятдесят, але виглядав він значно молодше. Жінки завжди були поряд з ним, скільки Катерина себе пам’ятала.

Спочатку, перший час, як тільки вони одружилися, вона на це дивитися не могла, недобрі думки в голову лізли, що не давало спокою в душі.

Вона хвилювалася, плакала ночами, намагаючись зрозуміти, чому така доля випала саме їй.

Але з роками ці відчуття відійшли на другий план, адже чоловік у неї добрий, турботливий, багато часу присвячує їй, тим паче думки про зраду, це всього лише її думки, які могли б і не мати нічого спільного з реальністю.

Тому згодом усі підозри і непорозуміння, поступившись місцем холодній байдужості, а потім і дивному спокою.

— Ну і що, що гуляє? — іноді думала вона собі, дивлячись у дзеркало на своє втомлене, але все ще світле і миле обличчя. — А хто, скажіть, не гуляє? Всі вони такі. Головне, що він завжди повертається додому, він завжди порід – надійний та турботливий. Завжди повертається до мене, завжди, коли потрібно зі мною.

Більше того, кожен його такий «похід», як звернула увагу дружина, супроводжувався дорогими подарунками: новенька шуба, діамантові сережки, путівка на хороший відпочинок.

Андрій, очевидно, вважав, що таким чином він «загладжує провину» перед нею, і Катерина, вдаючи, що ні про що не здогадується, приймала ці знаки з легким почуттям переваги, мовляв, все одно для нього важлива лише вона одна і він не хоче її втратити та цінує її. Вона в нього в авторитеті.

— І як ти можеш на це закривати очі? — якось здивовано запитала її подруга Лілія, яка завжди була більш прямолінійною і не байдужою до долі Катерини. — Я б пробачати таке не змогла, відразу тобі кажу. Відразу б сказала, щоб ішов собі до іншої, якщо я в його житті не головна.

Катерина знизала плечима, наче мова йшла про погоду.

— Так ти й не мовчала своєму колишньому чоловікові, розлучилася ж зі своїм Павлом, чи не так? — її голос був спокійним, майже відчуженим.

— І потім, куди мені йти? Роботи у мене немає, переїхати жити нікуди зовсім. Хіба що на дачу, до тітки своєї рідної. Та й потім, чи дасть він розлучення? Кохає ж він лише мене, ці ті всі панянки – то не серйозно.

Катерина дійсно й сама щиро вірила в те, що говорила.

Вона була цілком переконана, що Андрій її щиро кохає, лише її одну. Адже якби не кохання, чи став би він з нею жити стільки років у шлюбі і берегти сім’ю?

Вони з чоловіком пройшли через багато чого разом. Тим більше – і це був вічний неспокій Катерини – дітей у пари не було.

Це питання негласно було завжди між ними і хоча вони ніколи не обговорювали його відкрито, Катерина відчувала, що це її особиста провина, відчувала і все.

Вона була у багатьох фахівців, дотримувалася усіх рекомендацій, але нічого й не допомогло. Лише дізналися вони з чоловіком, що питання саме в ній.

Андрій завжди заспокоював її, казав, що діти не головне, що їхнє кохання важливіше. Вона вірила йому і була вдячна за його розуміння та підтримку завжди.

— А якщо він стане батьком дітей, але з іншою? — ніби прочитавши думки Катерини, запитала Лілія, її погляд був проникливим і дещо жалісливим. Вона дійсно шкодувала подругу.

Замість відповіді Катерина замовкла, навіть не знала, що й на це сказати.

Думати про те, що Андрій може мати дитину в іншій сім’ї, було важко. Це був її найбільший смуток, який вона намагалася загнати якомога далі від усіх.

— Можливо, і так, — після невеликої паузи відповіла Катерина, дивлячись у порожнечу. — По молодості я пропонувала йому розійтися, щоб він зміг мати нормальну сім’ю. Щоб були діти. Але він не хотів, щоб я навіть просто говорила про таке. Казав, що я його єдина. Видно, не так вже й важливі йому ці діти, як він сам говорив.

Та ось грім пролунав несподівано. Ледве минули урочистості з нагоди ювілею Катерини – їй виповнилося сорок п’ять, і Андрій організував пишний прийом гостей, щоб показати всім, яка у нього «ідеальна дружина» – як чоловік почав неприємну розмову.

— Катерино, нам потрібно серйозно поговорити з тобою, — невпевнено почав він, уникаючи її погляду. Його голос був тихим, незвичним для його завжди владного тону.

Катерина дуже здивувалася цьому. Адже вона вперше бачила свого чоловіка таким розгубленим і віддаленим одночасно.

Андрій виглядав, наче школяр, який щойно розбив вазу.

На душі стало важко від раптового передчуття чогось недоброго, але вона чомусь вирішила, що у Андрія якісь проблеми на роботі.

Може, скорочення? Чи якісь звіти важливі? Адже він завжди був таким впевненим у собі, а тепер. Щось точно не так.

— Тебе звільнили з роботи? — тихим голосом запитала Катерина. Втрата роботи для Андрія означала б зміну їхнього звичного світу, зруйнований достаток, до якого вона так звикла.

— Ні, не звільнили, — Андрій натягнув на обличчя дивну, ледь помітну усмішку.

— На роботі все гаразд якраз у мене, навіть підвищення пропонують. Нову посаду, більшу зарплату. З цим все добре якраз.

— Ну, слава Богу, — Катерина видихнула з полегшенням, її плечі опустилися. Вона вже уявляла собі найгірше. — А що тоді сталося тоді?

Андрій трохи помовчав, а потім сказав:

— Я йду від тебе. У мене є інша, і вона чекає дитину.

Тиша впала на кімнату, наче важке полотно.

Катерина не могла повірити в почуте.

— Що? — вона не могла повірити своїм вухам.

— В якому сенсі, йдеш? Тобто як – дитину?

Андрій почав щось пояснювати, його слова звучали, наче далеке відлуння.

Він говорив про те, що діти – це щастя, що йому потрібен спадкоємець, що Катерина за стільки років так і не змогла подарувати йому цього, що це її провина.

А ця нова секретарка на роботі, Ірина, була такою, про яку і мріяв він. Іра була тією, хто подарує йому продовження роду, подарує йому радість батьківства, те, чого Катерина не змогла.

— Ти ж казав, це для тебе неважливо! — мовила дружина. Всі ці роки неправди, всі ці обіцянки, всі ці слова про кохання, які тепер виявилися порожнім звуком.

— Якби ми розлучилися двадцять років тому, я б, може, змогла влаштувати життя! Змогла б знайти когось іншого! А зараз що? Куди я повинна подітися? Я нікому не потрібна! У мене немає нічого!

Андрій зі смутком знизав плечима, наче скидаючи важкий тягар.

Його обличчя знову стало звичайним, байдужим.

— Я думав, що неважливо, але Іринка мене переконала в протилежному. Син у мене буде. Ти мене вибач, якщо зможеш. Ти коли переїхати зможеш? Можеш поки на нашій дачі пожити.

Катерина не могла повірити в те, що це сказав її чоловік.

— Що значить «можеш пожити на дачі»?! Ця дача взагалі-то мені від мами в спадок дісталася! Це моя власність! Це мій дім! Ти не маєш права мене виганяти!

Коли розмова важка закінчилася, і Катерина змогла трохи заспокоїтися, вони з Андрієм змогли домовитися про майбутнє розлучення.

Щодо великої п’ятикімнатної квартири в центрі міста, в якій вони разом жили, то її вирішили не продавати.

Андрій, зі свого боку, обіцяв Катерині купити окрему квартиру протягом місяця, щоб вона не відчувала себе геть покинутою.

Зібравши деякі речі, жінка, тепер уже без п’яти хвилин колишня дружина, вирушила жити на дачу.

Будинок, хоч і старенький, був досить міцним, але господарські будівлі зовсім заросли бур’янами, а ділянка була занедбаною.

Із надзвичайним завзяттям Катерина взялася до роботи. Їй було просто важливо переключитися на щось, окрім сімейного життя, яким вона була зайнята останні два десятиліття.

Вона розчищала бур’яни, фарбувала паркан, лагодила старі меблі. Фізична праця допомагала їй впоратися з життєвими проблемами.

Вона копала землю, садила квіти, і з кожною доглянутою рослиною, з кожним новим пагоном вона відчувала, як поступово відроджується її власна сила.

— Думаю, він до тебе повернеться, — заспокоїла Катерину Лілія, приїхавши якось на дачу з повними сумками продуктів. — Ну сама подумай, навіщо тридцятирічній дівчині він, він же набагато старший від неї, скоро перетвориться на дідуся? Вона просто шукає вигоди.

— І зовсім він не такий, він гарний і дуже добрий, — образилася Катерина, хоч і розуміла, що Лілія має рацію. — Ясно, як білий день, що вона через гроші все це робить, адже він забезпечений, Андрій досі офіційно на розлучення не подав. Може, підозрює щось? Може, сумнівається?

— От саме, — кивнула Лілія. — Коли він це зрозуміє, то відразу до тебе прийде. І дитина не нічого не змінить. Ви навіть молодці, що квартиру продавати не стали – коли назад зійдетеся, станете там жити, як ні в чому не бувало. Вона ж розуміє, що ти йому потрібна.

Але Катерина не була впевнена, що Андрій піде на такий крок. Вона відчувала, що ця молода пані взяла ситуацію в свої руки.

Катерина, згодом дізнаючись від спільних знайомих подробиці життя «молодят», не втомлювалася дивуватися, яка ж хитра ця Ірка, і який недалекоглядний її колишній чоловік.

Андрій перевіз до міста маму своєї нової дружини та її сестру, купивши кожній по невеликій квартирі, забезпечивши їм безбідне існування.

Про квартиру для Катерини вже ніхто й не згадував зовсім – їй було, мовляв, непогано й на дачі, а там вона ж була власницею.

Крім того, для Іринки Андрій придбав і салон краси, щоб вона змогла спробувати себе в бізнесі, про який так мріяла.

Звичайно, таке життя на широку ногу вимагало від нього великих фінансових вкладень, і навіть підвищення по службі не могло повністю покрити всі апетити Ірини, яка то хотіла подорожувати по світу, то нову машину, то ще що-небудь з останніх колекцій.

Андрій поринав у борги, брав кредити, намагаючись втілити в життя її безкінечні забаганки.

Одного разу дзвінок від Андрія пролунав пізно ввечері.

Катерина навіть нічого не встигла зрозуміти, коли пролунав бадьорий голос її колишнього чоловіка.

— Катерино, привітай мене! У мене син народився! Назву, як діда, Тарасом! — його голос звучав радісно, наче він ділився найбільшим щастям у своєму житті.

— Не дзвони мені більше, — прошепотіла Катерина, ледь стримуючи сльозу. Вона дуже засмутилася цим словам.

Навіщо він подзвонив їй? Нагадати ще раз про те, що вона не змогла подарувати йому дитину? Нагадати про те, що це вона, ніби, винна в їх розлученні?

Минув рік.

За цей час Катерина вже звикла жити сама на дачі та займатися садом.

Її руки загрубіли, але в очах з’явився новий блиск, блиск незалежності та самодостатності.

Вона більше не була “тінню Андрія”, вона стала собою.

Вона вирощувала овочі, доглядала за квітами, а ввечері, сидячи на веранді, читала книги, про які давно мріяла.

Добре, що у місцевому магазині і робота для неї знайшлася, платити небагато, аде їй цілком вистачало на життя, ще й могла відкласти якусь копійку.

Андрій щомісяця висилав невелику суму, якої вистачало на оплату комунальних послуг та якусь кількість продуктів.

До слова сказати, колишній чоловік більше не дзвонив після того разу, коли вирішив «порадувати» Катерину новиною про спадкоємця.

Лілія все намагалася познайомити Катерину з кимось, щоб і вона влаштувала своє особисте життя, але та й чути не хотіла про нові стосунки.

Їй було добре самій, у своєму маленькому світі, де не було зрад, неправдивих обіцянок і розчарувань.

А потім, він їх спільних знайомих Катерина дізналася, що Ірина поїхала до сестри за кордон, мала повернутися, але затрималася.

А через місяць лише подзвонила і сказала, щоб її повернення не чекали, у неї там нові стосунки і нове життя, в Іспанії їй дуже подобається.

Так Андрій залишився з дитиною сам, грошей майже не мав, адже всі заощадження всі витратив на її родину і квартири, які її родичам покупляв.

— Катерино, ти можеш до мене приїхати, син якийсь неспокійний, я не знаю, що робити сам з дитям, сил більше немає. Ні на роботі толку нема, ні в житті, — якось подзвонив Андрій Катерині.

Їй так шкода стало його, що вона й не зогледілася, як вмить її образа за весь цей час минула.

Катерина зібрала всі речі і швидко поїхала до чоловіка на квартиру, а коли побачила маленьке хлоп’ятко, від образи й сліду не залишилося.

Стало шкода і маленького Сергійка, і Андрія. Чоловік просив її залишитися, адже, правду кажучи він і на розлучення не подавав.

— Вибач, Катерино, життя так повернулося, я сам ніколи не подумав, що тебе колись залишу. Нерозумним дуже був. Повертайся, давай спробуємо все знову. — Мовив Андрій.

Катерина таки повернулася і пробачила.

От тільки тепер ніхто з родини не хоче з нею спілкуватися, бо не розуміють її немудрого вчинку.

Мовляв, як можна пробачити таке? Як можна глядіти чужу дитину? А якщо Ірина повернеться: що ж тоді буде?

Загалом, всі просять Катерину одуматися і не робити помилки, але жінка нікого не чує, адже кохає щиро Андрія і Сергійка, як рідного виховує.

Але чи вірно робить вона? Чи таке пробачають? Хіба чоловік може змінитися? Якщо Ірина повернеться, Андрій може ж до неї повернутися і Катерина знову залишиться ні з чим.

Чи не варто думати про завтра, а варто жити  зараз своїм щасливим життям, адже воно у неї зараз щасливе, а не сіре і самотнє, яке на дачі було?

Джерело