Того нічим не примітного дня Карина встала рано, як завжди, і поспішила до криниці за водою, щоб приготувати сніданок для своєї коханої родини.

Її чоловік і двоє синів звикли до того, що без ситного сніданку вона ніколи не йшла з дому.

Підійшовши до криниці, вона зіткнулася з гострословою сусідкою, яка, незважаючи на ранню годину, не забула покритикувати Карину за те, що та сама носить воду, і натякнула на невірність її чоловіка.

Карина, вкотре глибоко вражена висловлюваннями на адресу Микити, на момент повернення додому виявилася переповнена емоціями…

Прекрасно знаючи про блукаючий погляд Микити і його пристрасть до випивки, вона таки прийняла його пропозицію зі страху залишитися незаміжньою, що здавалося гіршою долею, ніж вийти заміж за людину з такою репутацією.

Незважаючи на застереження матері та первісну надію на зміни, їхній шлюб швидко перетворився на спільне життя, в якому Микита часто був відсутній.

Карина терпіла всі тяготи заради їхніх синів, вважаючи, що їм потрібний батько. Однак таки настав той день, коли Микита оголосив про свій відхід, залишивши Карину виховувати синів поодинці.

Згодом життя Карини виявилося поглиненим її обов’язками, що поступово зменшувало біль від відсутності Микити. Але одного разу Микита повернувся, запропонував свою підтримку і вибачився, але старший син відкинув його.

Через кілька місяців Микита знову з’явився, але вже з новонародженою дочкою, пояснюючи своє відчайдушне становище після смерті коханки.

Рухаючись співчуттям, Карина прийняла їх, але все ще переконує синів прийняти батька та свою зведену сестру, наголошуючи на важливості прощення та непередбачуваності життєвого шляху.

КІНЕЦЬ.