Коли наших батьків не стало, старша сестра Влада стала моїм опікуном. Вона поставила мене на ноги, завжди підтримувала і була поряд на всіх тапах життя, за що я буду вдячний до кінця життя.

Зараз я навчаюсь на архітектора. Я працюю і моєї зарnлати вистачає лише на універ , адже я вчинив не на бюд жет. Загалом усе йшло добре, ми з сестрою спокійно жили в нашій квартирі, поки в нашому житті не з’явився Назар, хлопець Вероніки.

Спочатку нічого не віщувало бі ди. Квартира у нас двокімнатна. Я повертався додому надвечір, вечеряв і йшов у свою кімнату, звідки практично не виходив… хіба що в туалет чи кухню за водою. Незабаром Ніка та Назар одружилися. В принципі, те, що зять жив із нами, для мене було нормально, адже нам тісно не було, і ми одне одному не заважали.

Ось коли Ніка заваrітніла, тут почалися nроблеми. Одного разу я повернувся додому, а на кухні на мене чекала не вечеря, а Назар із серйозною розмовою. Він сказав, що мені треба з’їхати з них, адже скоро в їхній маленькій родині буде поповнення, і я їм заважатиму.

Я намагався не звертати уваги на його слова, але зять почав чатувати на кухні щодня. Я нещодавно розповів про це Ніку, так вона сказала, що Назар просто жар тує, але я розумію, що жар тами там і не пахне … Я не знаю, що мені робити, адже грошей у мене немає ні на орендовану квартиру, ні на кімнату.

КІНЕЦЬ.