— Йдеш? Ну то й вимітайся! — сказав Василь дружині, Ірині.

Їй не було куди йти, та й кому вона, крім нього, потрібна…

… Вони прожили 18 років «душа в душу». А точніше, вона виконувала роль домробітниці, а він користувався її послугами і постійно вичитував її:

— Ти нічого без мене не можеш. Порожнє місце. Тільки й тримаю тебе з жалю.

Ірина плакала, терпіла… їй треба було піти від нього, але вона чекала, поки дочка підросте. Або сподівалася на диво.

Але час минав, а претензії чоловіка тільки збільшувалися.

— Подивися на себе! Рознесло як… Скоро в двері не влізеш.

— Я нічого не можу вдіяти, — вибачалася Іра.

— У мене такий поганий обмін речовин.

— Ага, бреши більше. Раніше був нормальний, а потім раптом став поганим, — кривився Вася.

Сам він теж був не в найкращій формі. Його живіт можна було прийняти живіт жінки при надії. Але Василь помічав вади тільки в дружині.

І волосся у неї не таке, і зморшки на обличчі з’явилися… і одягається вона як стара! Він знаходив нові приводи, все сильніше тиснучи на дружину.

— Йди від нього, — радила сусідка, Люда, з якою Іра часом спілкувалася.

— Зої потрібен батько, як дівчинці рости без батька? Та й куди я піду? — охала Ірина.

— Та хоч до мене. Не шкода? З таким батьком вона не дівчиною стане, а роботом-пилососом, — говорила сусідка.

Але Ірина не слухала її. Вона поверталася додому, бо звикла до такого життя. Всі так живуть, і вона житиме.

Минали роки і невідомо, чим би все це закінчилося, але якось Ірина зомліла прямо на кухні, їй стало зле під час прибирання.

На щастя, дочка встигла викликати лікаря. Вона вже не жила з ними, а приїжджала до батьків раз на тиждень.

І якби непритомність не збіглася з приїздом дочки, то Ірина могла б серйозно постраждати.

— Так, жіночко, ви себе занедбали… — сказав молодий лікар зі швидкої. А Василь слухав і кивав.

— Звичайно, занедбала! Я їй давно це казав!

— Зайва вага, хронічна втома, неправильне харчування, стрес…

— Ну, з цим я не згоден, — почав сперечатися Василь. — З нас двох тільки я втомлююся, бо працюю. Дружина сидить вдома, нічого не робить.

Лікар подивився на Василя поверх окулярів і нічого не відповів.

Він написав на папірці призначення і поїхав. А Ірина, трохи полежавши і зрозумівши, що без неї вдома буде безлад, знову встала і почала прибирати.

Від ліків їй стало краще, а лежати вона не звикла. І тільки перед сном вона помітила, що на звороті рецепта було написано кілька слів:

«Ви розкішна жінка. А ваш чоловік… тиран. Тікайте від нього, ви гідні кращого».

Ірина глянула на себе в дзеркало. Звідти на неї дивилася жінка старша за свої роки. З сірим обличчям, колами під очима і сухими руками без манікюру, зате з пошерхлостями від нескінченного прання і миття посуду.

Перед тим як впасти, вона якраз мила вікно і прала вручну фіранки. Ось голова і закрутилася.

«Адже я була зовсіи не такою», — подумала вона, знайшовши фотографію з весілля.

Там стояла мила дівчина сорок шостого розміру одягу і з палаючими очима, в яких був інтерес до світу. А зараз її світ звузився до чотирикімнатної квартири.

Ірина не спала всю ніч. Міркувала.

А на ранок сказала чоловікові, що йде.

— Йдеш? Ну то й вимітайся! — пирхнув Василь.

Він не думав, що дружина ризикне його покинути. Йти їй було нікуди, та й кому вона така була б потрібна?

Іра могла б вигнати Василя, але їй стало його шкода. Тому, незважаючи на те, що квартира належала Ірині, вона мовчки зібрала речі і пішла до сусідки.

— Можна я поживу у тебе тиждень?

— Живи. Місце є, — знизала плечима Люда. Сама запрошувала, тепер було не відмовитися.

До того ж їй було дуже цікаво подивитися, наскільки вистачить Ірини, але ще цікавіше було б поспостерігати, як впорається її Вася.

Люда викладала психологію в інституті і любила на практиці вирішувати сімейні проблеми. Тому вона вирішила добре взятися за Іру і «перевиховати» її з домробітниці в нормальну жінку.

Обов’язки по дому вони розділили навпіл, але Люда не дозволяла Ірі цілими днями стояти біля плити і постійно щось робити, буквально виганяючи її з дому на прогулянку.

— Всі справи не переробиш. Іди провітрися. П’ять кругів навколо будинку з Фросею! — так звали собачку Люди.

Ірина понуро кивала, але йшла. Через тиждень вона відчула, що починає звикати, що її тягне на прогулянки, і стала сама ходити до парку.

Люда не виганяла сусідку і не збиралась цього робити. Жили добре, не сварилися.

Іра навіть влаштувалася на роботу — розносити пошту. Зарплата невелика, зате на свіжому повітрі.

Було важкувато, але ніхто палицею не ганяв. Поступово звикла.

Одного вечора Люда привела додому подругу — перукарку Ольгу. І та по дружбі постригла Іру так добре, що її довге недоглянуте волосся стало красиво лежати в модній стрижці.

— А пофарбувати зможеш?

— Звичайно, — погодилася вона.

Ірина купила фарбу і вже наступного дня сиділа як принцеса. З новим кольором волосся і… в старому халаті.

— У мене є сукня, купила, а вона велика. Хочеш, носи, — зізналася Люда, витягаючи з шафи безрозмірний балахон.

Ірина спробувала його натягнути, але не влізла. Їй стало дуже соромно…

Того ж вечора зі столу зникли булки, пироги, жирне і смажене. Люда не була проти, сама харчувалася здоровою їжею і подавала приклад Ірі.

Вони разом почали ходити в басейн. Спочатку Ірині було дуже соромно, що вона така пухка серед красунь у бікіні. Їй навіть здавалося, що басейн вийде з берегів. Але нічого, і тут звикла. Втягнулася.

Про чоловіка вона згадувала щодня. Все турбувалася, як він там один, без неї.

А коли зустрічала, то хотіла запропонувати допомогу по дому, але він демонстративно відвертався, немов її ніколи й не знав.

Так минуло два місяці.

Ірина влізла в балахон і здивувалася, що він не тільки наліз, але і виявився їй завеликим.

Її відображення в дзеркалі стало набагато приємнішим, ніж раніше, і більше не викликало негативних емоцій.

Єдине, що їй не давало спокою — те, що вона жила у сусідки.

— Треба мені повернутися до чоловіка.

— Навіщо?

— Щоб тебе не обмежувати.

— Ти тільки нормальною жінкою стала, Іра. Повернешся — знову засмокче. Краще розміняйте квартиру.

Тобі однокімнатну, йому однокімнатну, і доньці на весілля подарунок буде.

— І то правда… піду поговорю з ним, — рішуче заявила Іра і пішла стукати в двері до Васі.

Але там виявилося відкрито.

— А ваша дружина де? — запитував хтось.

— Я її вигнав, — відповів Вася.

— За що?

— Набридла. Без неї дуже добре живеться! — заливався солов’єм Василь. — Тиша, спокій, очі ніхто не мозолить!

— А хто ж вам готує?

— Що там тієї готовки? 15 хвилин і все зроблено! Не розумію, чим вона займалася цілими днями!

Напевно, наїдала собі кілограми. Прийдеш, їсти нічого, а сама з кожним днем товстішає!

Ірині було дуже неприємно чути розмову Василя з незнайомим чоловіком. Її переповнювало роздратування і злість.

Вона відкрила двері, щоб розповісти, що все було не так, і вона сама пішла від Васі, але побачила чоловіка, що лежав на дивані, і їй знову стало його шкода.

Він був блідий і хворобливий, а поруч сидів той самий лікар.

— Іра?! — ахнув Вася.

— Я. Прийшла повідомити, що подаю на розлучення.

— Як це на розлучення?

— Ось так. Тобі ж без мене добре живеться, от і живи. Завтра приїде ріелтор. Квартиру продаємо, — сказала вона не так голосно, як хотілося б.

— Але…

Іра не стала його слухати. Розвернулася і вийшла з кімнати.

— Ваш рецепт. Одужуйте, — сказав лікар і вийшов слідом за Ірою. Він наздогнав її і зробив їй комплімент.

— Ви молодець, Ірино. Взяли себе в руки. Добре виглядаєте, до речі, — сказав він і, підморгнувши, поїхав.

Іра знизала плечима і поділилася з Людою почутою розмовою.

— Ні, я одного не можу зрозуміти! Як він сміє говорити про мене гидоти?!

— Він завжди був таким, Іро. Ти просто не помічала. Терпіла.

Вони просиділи на кухні до самої ночі, а вранці Іра зателефонувала дочці і, все вирішивши, виставила квартиру на продаж.

Вона була повноправною власницею, тому не сумнівалася, що закон на її боці, навіть якщо Василь не захоче виселятися.

Але Василь не став сперечатися, розуміючи, що якщо почнуться суди, то він все програє. Тому погодився на однокімнатну квартиру на околиці.

— Все по-чесному, Вася, — посміхнулася Ірина. Вона зітхнула з полегшенням, коли зрозуміла, що її життя змінилося.

— Живи та радій. Ти ж хотів!

— Я чудово без тебе справляюся, ніяких проблем. Удома чисто, обід готовий. І тебе терпіти не треба, — пробурмотів він і пішов.

Йому було прикро, що дружина змогла без нього жити і навіть покращала. Але запропонувати їй повернутися він не наважився, його чоловіча гордість не дозволила.

Все обдумавши, він вирішив, що дружина йому не потрібна. Але через пів року, коли дочка вийшла заміж і переїхала з чоловіком в нову квартиру на іншому кінці міста, Василь засумував.

— Зоя, а ти коли до мене наступного разу приїдеш? — запитав він у доньки.

— Не знаю, тату. Мені з дитиною під серцем їздити до тебе складніше вже.

І чоловік свариться, що занадто довго я з тобою вожуся. І приберися, і на тиждень вперед приготуй.

— Ось так завжди! Ви, жінки, невдячні! Що тут готувати? 15 хвилин і все є! — кричав Василь на дочку, яка весь цей час після відходу матері виконувала її роль.

Вона прибирала, готувала, прала і вислуховувала від Василя незадоволені коментарі.

— Далі сам, тату. Я свою повинність відпрацювала, — сказала Зоя і пішла.

А Василь ще довго лаявся на те, що Ірка виховала ледачу дочку, яка зовсім не хоче йому допомагати і ухиляється від обов’язків.

— Нічого не поробиш! Раз і готово! — бурмотів він, доїдаючи останню котлету, залишену дочкою.

Що робити далі, він поки не знав. Напевно, доведеться знову одружитися.