— Я зараз кинуся, і не буде більше ні мене, ні його, чуєш!

— Ой, та роби що хочеш, — хлопець махнув рукою в її бік і пішов геть від обриву.

Дівчина довго йшла спиною в протилежну від хлопця сторону і ще щось кричала, але той тільки махав рукою, не обертаючись.

Тоді вона розвернулася до річки, підійшла до самого краю і стрибнула…

… — Молоко я їй наполовину розбавила водою, ага, нічого, вона міська не зрозуміє, а то приїхала на все готове. Ми тут горбатимося, а вона відпочиває, нерви лікує.

— Хто приїхав? Нічого, бабусю, не зрозумію, про кого ви? — запитала Світлана, яка проходила повз.

— Та он, Катериною звати, — одна з жінок, що зібралися біля будинку, кивнула в бік поля.

Світлана приставила руку до чола, щоб відсікти промені призахідного сонця, і подивилася вдалину.

На самому початку вулиці повільно йшла жінка середнього віку. З розпущеним каштановим волоссям по худеньких плечах.

В одній руці у неї був букет польових квітів, в другій — шаль. Йшла вона повільно, немов кожен крок для неї в радість.

Задумлива посмішка ковзала по обличчю і явно вказувала на безтурботність.

— Йде, квітів нарвала, як не від світу цього, волосся розпустила, дивись.

— Міські всі гордовиті і допомоги від них не дочекаєшся, що вже говорити.

— У Кирилових квартирує, гроші, значить, є, нехай і нам платить, — додав хтось із натовпу, що стояв. Їх було семеро. Чекали стадо з пасовища і обговорювали день, що добігав кінця.

— Киньте, ви, навіщо обговорювати людину, не дізнавшись? — Світлана опустила руку і пішла додому.

— О-о-о, захисниця знайшлася…

Світлана махнула рукою в натовп:

— Я не захищаю, але й даремно язиком чесати з вами не буду, та й обманювати жінку теж.

— Іди-іди, — тут же закивали присутні.

— У самої дочка пузата, грошей на весілля немає, а вона груди колесом, — зашепотілися присутні, щоб жінка їх не почула.

— Добрий вечір, — кивнула Світлана, зрівнявшись з приїжджою.

— Добрий вечір, — задумливо відповіла жінка і пішла далі.

«Очі карі, бездонні, але не страшні, як у Нінки, — подумала Світлана, — та й молодша, ніж мені здалося».

Світлана дійшла до свого будинку і біля хвіртки зупинилася, щоб ще раз подивитися на приїжджу.

Та саме зрівнялася з жінками, що зібралися біля будинку Семенових, і, трохи сповільнившись, кивнула в їхній бік, привіталася.

Жінки, як курки, замахали руками і почали навперебій відповідати.

Світла посміхнулася і пішла додому.

— Лізо, ти вдома? — запитала жінка, зачиняючи двері.

У дальній кімнаті почулися стихаючі схлипи.

— Лізо, донечко, що?

Світлана зайшла до неї в кімнату і знову поставила своє запитання.

Єлизавета сиділа із заплаканими очима і не піднімала голови.

— Знову з Сергієм посварилися, ясно, — немов вгадала мати.

— Він не любить мене, сказав, що одружуватися не збирається.

— Ах, ось воно що! — мати діловито підперла талію руками і запитала: — Як він тобі це сказав і коли?

— Сьогодні, я на поле прийшла до нього, а він розлютився при всіх і заявив, щоб я забула, як його звуть і дорогу до нього. Не його це дитина і одружуватися він не буде.

— Он воно як!

Світлана вискочила на ганок. Ліза тут же вибігла за нею.

— Батько був там на полі?

— Світлана поспішно шукала взуття біля ганку.

— Був, але розмови не чув.

— Ну, я йому!

— Світлана схопила рушник з мотузки, де сушилася білизна, і вийшла за хвіртку.

Йшла Світлана поспішно, її важке тіло при кожному кроці здригалося від хвилювання і злості.

— Мамо, — Ліза вибігла за хвіртку і почала наздоганяти.

— Сиди вдома, він тобі вже все сказав, — відсікла мати і перейшла через дорогу. До будинку нареченого дочки було недалеко.

Сергій, перемазаний мазутом, лагодив з батьком трактор у дворі свого будинку.

— Тож це не твоя дитина, — Світлана смикнула хвіртку з такою силою, що вирвала гачок.

Вона буквально влетіла у двір і почала “обтирати” хлопця рушником.

На крики з будинку вискочила мати Сергія, батько виліз з-під трактора і всі почали заспокоювати жінку, що прибігла.

— Що, Світлано, ти чого? — тримав її руки батько Сергія.

— Чи знаєш ти, що твій син відмовився від одруження і від дитини?

Батько юнака обернувся, відпустивши руки жінки, і подивився на сина.

— Він не мій! А Генкин. Він сам сказав, що двічі Лізку додому проводжав. А так і дитина не моя, … може, — додав Сергій важливе уточнення в кінці.

— Та що ж ти за покидьок такий, — закричала Світлана і махнула рушником в бік хлопця, — е-е-ех, виховали!

— Від виховательки чую! — закричала мати Сергія, — свою дочку не навчила розуму, а мій син винен, іди-іди,

Світлана сама вже розвернулася і йшла додому, лише ще раз змахнувши рушником і не обертаючись. Дочка стояла біля хвіртки.

— Зайди додому, є розмова, — суворо подивилася мати на Лізу.

— Не вір, нічому не вір, наговорює! Це йому порадили, щоб не одружувався так рано, життя не псував.

— А Генка? Була з Генкою? — мати немов нависла над донькою з другої сходинки ганку.

Ліза кліпала вологими віями з подивом, а потім розплакалася.

— Чому ти мені не віриш, ти ж повинна!

— Що повинна? Зі свічкою стояти поруч? Лізо! — мати навіть почервоніла. — Я ж не раз тобі казала! Ти красуня, хлопці таку не пропустять повз.

Мати завила вголос.

Увечері відбулася ще одна сімейна розмова, вже з батьком, теж неприємна.

Ліза просто сиділа за кухонним столом і дивилася в підлогу. Батьки не розуміли її і, здавалося, не вірили…

… — Катерина Дмитрівна, ви знову гуляти? — запитала Кирилова у постоялиці, яка тримала в руках шаль.

— Так, до річки сходжу сьогодні. Не чекайте мене, вечеряйте.

Господиня кивнула, продовжуючи розвішувати випрану білизну. Постоялиця була тиха, незручностей не викликала, навіть навпаки, часто допомагала.

Катерина справно платила, приїхала в червні на місяць, але в кінці терміну заявила, що залишиться до серпня.

Літній жінці таке сусідство навіть подобалося. Постоялиця жила на літній кухні, багато гуляла, в їжі була невибаглива, снідала зазвичай сама, а обід і вечерю ділила з господарями.

Вечорами вони пили разом чай на веранді і розмовляли.

Катерина часто давала господині слушні поради: і як розмовляти з чоловіком, щоб не було сварок, і з сусідами, та й, взагалі, з начитаною жінкою було приємно вести бесіди.

Каті завжди подобалася психологія, але батьки наполягли, щоб дочка отримала юридичну освіту.

І Катя отримала диплом, потім невдало вийшла заміж, розлучилася і тепер намагалася вибратися з цієї депресивної ями за допомогою природи і зміни місця.

До вересня Катерина повинна була повернутися в місто і піти здобувати другу вищу освіту — вона вступила на психологічний факультет, як і хотіла.

А зараз… а зараз природа, гарна погода, ягоди, овочі з грядки і чудовий настрій.

Катерина сама не помітила, як дійшла до річки. Накинула шаль на плечі і замислилася (останнім часом жінка багато розмірковувала про життя).

Як тільки сонце торкалося горизонту, ставало прохолодно. Літо йшло на спад.

Соковита зелень навколо вже ставала темно-зеленого кольору, місцями пожовтіла. У повітрі теж відчувалося, що природа поступово в’яне.

Катя побачила здалеку пару молодих людей, які сварилися. Вони жестикулювали і розмовляли підвищеним тоном.

Жінці захотілося розвернутися і піти, щоб не стати мимовільним свідком сварки, але вона залишилася.

Дівчина кричала про те, на що Катя звернула увагу.

— Я зараз кинуся, і не буде більше ні мене, ні його, чуєш!

— Ой, та роби що хочеш, — хлопець махнув рукою в її бік і пішов геть від обриву.

Дівчина довго йшла спиною в протилежну від хлопця сторону і ще щось кричала, але той тільки махав рукою, не обертаючись.

Тоді вона розвернулася до річки, підійшла до самого краю і стрибнула.

Катя від переляку навіть прикрила рукою рот.

— Стрибнула! — закричала вона і побігла до хлопця напереріз. — Стрибнула, стрибнула, витягай, — тормошила вона його.

Але молодий чоловік тільки розсміявся:

— Вилізе, нічого їй не буде.

— Дзвони в швидку! — кричала Катя, скидаючи на ходу взуття, на поверхні води дівчину не було видно.

Катерина не зупинялася біля краю, теж стрибнула. Потім часто згадувала цю ситуацію і картала себе. А якби там не було води, то так необачно вчинила.

Катерина з силою відштовхнулася від краю і виставила руки вперед. Заняття в басейні не пройшли даремно.

Кілька разів Катерина пірнала і намагалася розглянути щось у каламутній воді, потім виринала і оглядалася. Нікого.

Нарешті, край білої блузки надувся як куля і з’явився на поверхні. Катерина витягла дівчину на берег.

Округліший живіт був уже добре помітний. Катерина спробувала згадати уроки порятунку потопаючих і надання першої допомоги, але виходило погано.

Била-колотила по грудях, як бачила в фільмах. Нарешті, дівчина нервово сіпнулася і з неї вийшла вода.

Катя повернула її на бік і допомогла сісти. Дівчина озирнулася і, зрозумівши, що вони з Катею тут самі, розплакалася.

— Не смій навіть думати про таке! Ось народиш і роби, що хочеш. А поки в тобі життя — не смій дурити!

— Він кинув мене, — тримаючись за живіт, ридала дівчина, — не хоче одружуватися.

— У тебе є дитина, зібрала волю в кулак і живи для дитини. А чоловіків на білому світі ще багато. Поки за цим будеш бігати — хороших хлопців розберуть, — Катя підвелася і стала викручувати сукню.

— Ходімо додому, холодно, — вона простягнула руку дівчині.

— Ой-ой, Катерино Дмитрівно, навіщо ж ви, та як же так, — господиня, у якої вона знімала житло, з сином уже бігли до річки.

Катя підняла голову і подивилася на обрив. На самому краю стояв той самий хлопець. Його руки були в кишенях.

— Все добре, вона жива, — Катерина почала гладити вологе волосся.

— Що ж ви, навіщо стрибнули?

— Якби я її не витягла, не знаю, що б і було.

Тільки зараз Кирилова побачила дівчину, що сиділа на піску.

— Лізко! У-у-у-у, я тобі! — жінка погрожувала кулаком. — А до мене хлопчаки на велосипедах під’їхали і давай кричати, що міська з обриву в річку кинулася.

Катерина розсміялася: «Міська».

— Все добре, ходімте додому, вже холодно.

Лізі допомогли підвестися і провели додому. Сергій так і не підійшов до неї.

— Приходь до мене завтра на чай і поговорити, я буду рада, — Катерина подивилася на Лізу вимогливо, немов це було не запрошення, а наказ.

Та кивнула.

Увечері до Катерини прибігла мати Лізи. Світлана довго лежала у рятівниці в ногах і не хотіла вставати.

Потім щоранку на знак подяки приносила Каті парне молоко, яйця, гостинці, прямо до тих пір, поки вона не поїхала.

З того самого вечора всі в селі знали, що міська врятувала Лізу. Тепер ставилися до неї з повагою, віталися і пригощали.

Дехто навіть запрошував до себе на чай. Катя не відмовляла. Люди в селі прості і якщо пропонують щось, то від щирого серця, без фальші і натяків.

— Ось, синку, міська, а скільки галасу наробила у нас. Хороша жінка все ж, з чистим серцем! Скрізь, виходить, є такі, — говорила Кирилова синові, коли махала хусткою своїй постоялиці, що від’їжджала…

… У Єлизавети потім в строк з’явився міцний синочок, неймовірно схожий на Сергія. Але ніяких стосунків з батьком дитини вона більше не підтримувала.

Заміж вийшла через три роки за хлопця з сусіднього села і переїхала до нього.

У Катерини теж все добре. Вона отримала другу вищу освіту і працює за покликанням. А відпочивати все також воліє у Кирилових в тому ж селі.