Ася зайшла до під’їзду, але тут її перехопила консьєржка. — Асю, я вранці не встигла тобі сказати, тут треба гроші здати. Насправді вранці Ася спеціально швидко пробіrла повз консьєржку, щоб та не чіплялася зі своїм збором коштів, а тут певно не вдалося прослизнути.

Під’їзд Асі просто обожнював збирати гроші з кожного приводу. То треба поміняти вхідні двері, хоча й міняли нещодавно, десь півроку тому. То знову збирають гроші на вікна, хоча їх повністю замінили три роки тому і вони ще в гарному стані.

Одного разу взагалі вирішили вітати кожного мешканця з тортиком та кульками, але ця ідея не прижилася, не всі один з одним спілкуються.

-Тут су ма велика, натомість ідея дуже хороша, і в адміністрації схвалили. Значить із 35-ої квартири Тамара запропонувала зробити місце для паркування та великий дитячий майданчик.

Коли Ася побачила су му, то зрозуміла, що доведеться віддати половину своєї зарnлати. — У мене немає ні дітей, ні машини. Я не буду здавати гроші. Ася пішла, але розуміла, що та сама Тамара із 35 квартири ще прийде для з’ясування причини.

Так і сталося: Тамара прийшла того ж вечора дуже розгнівана. Довелося відчинити їй двері й пояснити, що дітей та машини в Асі немає. — Так це на майбутнє, у тебе і чоловік буде, і дітки, потім машину куnите. — От коли все це буде, років через 10, тоді приходьте, я вам особисто гроші віддам.

Наступного дня прийшов до Асі в гості друг, і Тамара помітила це. Відразу прибігла до Асі й почала бити в двері. — Чоловіче, ви ж на машині приїхали? Значить, вам і паркування потрібне. Асю, здавай гроші. — А от і ні, він їздить на метро. І досить вже стежити за моїми гостями.

КІНЕЦЬ.