До заміжжя я завжди жила у передмісті з батьками. У великому просторому будинку з двором та садом, де ми мали всі необхідні продукти з нашої власної грядки. А все інше ми куnували в місті. І ось в одній із таких поїздок я познайомилася з моїм майбутнім чоловіком.

Ніколи не уявляла життя в місті, але kохання змінює все. Незабаром ми одружилися, і я переїхала жити у квартиру до чоловіка у місті. На початку було складно жити в цьому шумі, метушні, у пробках, але з часом до всього звикаєш. Я часто їздила до батьків і насолоджувалася природою та чистим повітрям.

Через 3 роки спільного життя, у нас наро дився син. Коли дитині виповнилося 3 роки, вже було легше кудись із нею їхати. І ми до моїх їхали вже втрьох. Оскільки ми не мали машини, ми їхали громадським транспортом.

Найчастіше поїздки припадали на суботні день. І я помітила, що в основному їдуть одні й ті самі пасажири. Хтось з ринку, хтось до себе в дачний будинок.

Особи завжди майже однакові. Ну і вони, напевно, нас теж не раз помічали. І одним прекрасним днем, мені нічого не віщало, що буде наша із сином поїздка спекотна.

Гаряча не в сенсі погоди, а що бабусі зададуть нам спеку. Того дня ми, як завжди, збиралися до моїх батьків. Рано-вранці чоловіка викликали у вихідний день на роботу. Але нашу поїздку ми вирішили не скасовувати, бо бабуся з дідусем завжди з нетерпінням чекають на онука. Отже, сіли ми на автобус, дитину посадила поряд.

Не проїхали і ста метрів так одна бабуся обуреним тоном і голосно каже мені: -Громадяночка, посадіть дитину на коліна. Це громадський транспорт, а не таксі. На що я відповіла, що дитині незручно на колінах, та й при різкому гальмуванні може зубами вдаритися переднє сидіння.

На що всі стали обурюватися: »Так означає плати!» Але моєму сину ще поки що 3 і йому не належить проїзний квиток. Але їх було багато, а я лишилась у меншості. Якщо чесно, то навіть злякалася і тому передала суму за проїзд. А водій навіть не заступився за мене. Я пошkодувала, що чоловіка не було поряд. А з вами таке траплялося?