У житті не вгадаєш, де впадеш, а де піднімешся. Вона непередбачувана як погода. Так було й у Іванни. У свої 27 вона виховувала двох синів – Миколу та Мар’яна. Хлопці росли міцними та красивими. Коли жінці виповнилося 37, на світ з’явилася дочка Настя. Вся увага батьків тепер була спрямована на дочку.

Треба зауважити, що дівчинка народилася болісною, тож серце матері ще більше хвилювалося за неї. Коли Іванкові виповнилося сорок, несподівано пішов із життя чоловік.

Опорою для сім’ї тепер були сини, які також виявили себе як добрі господарі. Але час настав, і кожен із них створив власну родину, покинувши рідну домівку. Так Іванка залишилася наодинці з Настенькою. На дівчину теж почали заглядатись хлопці.

Невдовзі Настя заявила, що кохає Юрку. У мами таке повідомлення викликало великий протест. Хлопець, кругла си рота, не мав ні кола, ні подвір’я. Навіщо їм такий голодранець?

Проте Настя від свого не відступала. Довелося Іванці змиритися з вибором дочки. Однак Юрко виявився не таким невдахою, як здавалося на перший погляд. Був працьовитий і дбайливий. Відразу ж узявся за ремонт будинку, і за літо будівля стала як нова. Потім збудував навколо двору нову огорожу.

І Настю любив, догоджав, як умів. Іванка заспокоїлася і більше не докоряла доньці за її вибір. Минуло ще кілька років. Настя раптом побажала виїхати до Польщі на заробітки. Тепер дочка дзвонила і матері, і іноді чоловіку – питала, як здоров’я, іноді надсилала гроші…

Швидко минуло півроку, потім і рік, а Настя не поспішала додому. Поширилися чутки, що вона мешкає з іншим чоловіком. От і настали Різдвяні свята, які Іванка відсвяткувала разом із зятем. Іванка вирішила зібрати всіх дітей за святковим столом. Звісно, Настя не змогла приїхати. У гості прийшли сини з невістками. Старший Микола раптом заговорив про успадкування будинку, адже мати вже не молода і будь-яке може бути.

Іванку ніби обдало окропом після цих слів, як він наважився таке говорити. Вона схопилася і сказала: — Досить! Тут є господар – Юра! І більше я на цю тему не бажаю спілкуватись! Микола та Мар’ян переглянулись і мовчки вийшли з-за столу. Іванка не стала зупиняти їх, тільки мовчки провела поглядом до порога.

Мати ще довго сиділа за столом і міркувала, навіщо її синам ще один будинок, коли кожен має свій. А ось у Юри ніде більше голови приткнути. Частку життя живе в її будинку. За цей час став ріднішим за її синів. Адже саме він виходив її, коли за хворіла. Та й не пам’ятають її рідни діти про неї. Зрештою, не їм вирішувати, кому має належати майно.

КІНЕЦЬ.