Йшов із дому Іван зі сkандалом.

Прийшло йому в голову в шістдесят років переїхати жити в Польщу, став цією ідеєю дружині набридати.

Але Наталя не хотіла залишати рідну домівку.

-Та кому ми там потрібні?

У такому віці не змінюють місце проживання!

Хто нас там годуватиме?

Тут у нас є господарство, донька поруч, не пропадемо.

А там ми зовсім чужі!

-Стара дурепа, сиди вдома тоді, я без тебе поїду!

Знайду там дбайливу стареньку і добре житиму!

Іван поїхав, а Наталя видихнула з полегшенням.

Життя її у всіх сенсах стало простіше.

Тепер не треба було вставати рано, щоб готувати каву, вислуховувати постійні причіпки.

Роботи по будинку стало вдвічі менше.

Дочка, коли приїжджала, дивилася на матір із подивом.

-Мамо, ну ти прямо посвіжіла.

Невже зовсім не сумуєш за татом?

-Ні, дочко, мені дихати спокійніше стало після його від’їзду.

-Але ж ви разом прожили майже тридцять років!

-Саме, за ці тридцять років він мені стільки нервів витріпав!

Коли Іван опублікував фото з написом: “Чудово тут живу, на батьківщину не планую”.

Наталя щасливо посміхнулася.

КІНЕЦЬ.