Іван зайшов у квартиру, зняв куртку і почепив у коридорі.

– Як же ж приємно взути домашні капці! – подумав він.

Іван цілий день проходив у туфлях.

Чоловік вже зібрався іти на кухню, як раптом з кімнати почувся якийсь дивний звук.

Іван прислухався.

– Дивно, – подумав він. – І що це може бути?

Чоловік тихенько підійшов відкрив двері і застиг від несподіванки. На дивані явно хтось лежав, накрившись пледом!

Іван увімкнув світло й оторопів від побаченого.

– Мама?! – тільки й вигукнув він.

Відкинувши плед, з дивану встала літня вже жінка, підправляючи розпатлане волосся.

– Привіт, синку.

– Мамо, як ти тут опинилася? Хто тебе привіз?

– Не хвилюйся, синку. Моя пенсія дозволяє мені взяти таксі від вокзалу.

– Все нормально? Не думай, будь ласка, що я не радий твоєму приїзду. Я просто турбуюся, чи не сталося щось?

– В принципі, нічого не сталося. У мене був запланований візит до лікаря.

Іван сів поруч із матір’ю, обійняв її за плечі й поцілував.

– Мамо, я дуже радий, що ти приїхала. Зізнаюся чесно, я сумував.

Мати посміхнулася.

– Я теж сумувала, Іванку, але намагалася менше думати про це. Адже ти постійно зайнятий і тобі ніколи відвідати матір навіть на вихідних. Знаєш, спочатку будучи на дачі я заздрила сусідам, до яких приїжджали діти й онуки. У них одразу ставало шумно і весело. А потім звиклася зі своєю самотністю.

– Пробач, мамо. У мене справді дуже мало вільного часу. І скажу тобі по секрету, що на мене чекає незабаром підвищення на роботі.

– Але це не дає тобі права забувати про свою матір. Як поживає моя онука? Ти бачишся з дочкою?

– Звичайно, неділя – це мій день, який я завжди проводжу зі своєю принцесою. До речі, минулого разу вона мені з сумом сказала, що скучила за тобою, і я їй пообіцяв, що на канікулах ми приїдемо до тебе на дачу на тиждень. Софійка у захваті і рахує вже дні.

– Отже, до від’їзду я зможу побачити мою дівчинку. Вечерятимеш? Я посмажила тобі картоплю, як ти любиш, із рум’яною скоринкою.

– Дякую, мамо. Ходімо разом на кухню? Ти мені розповіси про своє життя на дачі…

Було вже пізно, коли Алла лягла спати. Вона чула, як у сусідній кімнаті син довго з кимось розмовляв по телефону. Потім його голос стих, мабуть, він заснув. Сон кудись зник, і вона лежала, розмірковуючи про свої справи на завтрашній день.

Справа в тому, що Алла трохи схитрувала. Візит до лікаря у неї був запланований наступного місяця. А завтра вона має зустрітися з однією людиною, яка нещодавно з’явилася в її житті…

…Незважаючи на те, що їй виповнилося торік п’ятдесят п’ять років, Алла виглядала набагато молодшою. Вона була привабливою жінкою і часто помічала на собі зацікавлені погляди чоловіків середніх років.

Її чоловіка не стало десять років тому, і вона спочатку поставила на собі хрест.

У сина була на той час своя родина. Дочка давно вже жила в місті і про матір згадувала тільки на свята.

Дійшовши до пенсійного віку, Алла подумувала ще попрацювати, але їй натякнули на те, що вже знайшли заміну, іншу кандидатуру набагато молодшу. Довелося піти на заслужений відпочинок.

Якось поїхавши на дачу, Алла вирішила там залишитися. Дачне село не порожнє і взимку. Сусіди жили там цілий рік.

Час ішов. Алла стала відчувати самотність і останнім часом замислювалася про те, щоб знайти собі супутника на роки життя.

У дачному селі була одна кандидатура чоловіка, який поглядав на неї, але серце її мовчало. Вона вирішила почекати, поки одного разу не відбулася зовсім випадкова зустріч…

…Був похмурий дощовий день. Виходити на подвірʼя не хотілося.

Поставивши чайник на плиту, Алла приготувала печиво з цукерками, як раптом згадала, що днями вичистила бочку для дощової води зсередини, а поставити її під водостік забула.

Накинувши брезентовий плащ, вона пішла надвір. Поставивши бочку на місце, жінка зібралася вже йти до хати, як раптом почула на вулиці якийсь звук, і поряд з її будинком загальмувала машина.

Звідти виліз немолодий чоловік. Подивившись на колесо, яке спустило, він, щось бурмочучи, почав його міняти. Аллі стало його трохи шкода. Все-таки дощ не такий уже й теплий, а чоловік був у тонкому светрі.

Вона пішла у хату, дістала з комірчини плащ чоловіка і вийшла з ним до машини.

– Візьміть, бо змокнете зовсім…

З цими словами вона простягла чоловікові плащ.

– Дякую, жіночко, – відповів їй незнайомець.

Алла встигла помітити, що він був досить гарний.

Вона зайшла у кімнату і посміялася зі слова «жіночка», з яким чоловік звернувся до неї.

Чайник уже закипів, як раптом у двері постукали, і на порозі з’явився той самий чоловік.

– Можна я зайду, жіночко? Руки хотів помити…

– Так, чоловічку, проходьте, – засміялася Алла і обернулася.

Чоловік розгублено дивився на неї, забувши зняти плащ.

– Он там умивальник, і рушник там, – показала вона, куди йти.

– Заради Бога, вибачте мені! Дякую, що виручили.

Витерши рушником руки, чоловік хотів уже піти, але Алла запропонувала йому попити з нею чай. Той погодився.

– Не нудно вам тут одній? – поцікавився чоловік.

– А я не одна. Ми з Тимком тут удвох, – відповіла Алла, показуючи на рудого кота.

Чоловік трохи помовчав, а потім сказав:

– Таку чарівну жінку не можна залишати одну.

– Ой, та я під надійним захистом! Зараз, наприклад, він обнюхує ваше взуття. І хочу вас запевнити, що, якщо йому щось не сподобається, наслідки не забаряться зʼявитися,– хитро підморгнула гостю Алла.

Той підвівся і, побачивши кота, засміявся.

– Ох, гора з плеч, я вже подумав, що мені надіятися нема на що…

– А на що ви надієтеся?

– На те, що міг би вам і надалі скласти компанію у чаюванні.

– А ви прямолінійні.

– Я завжди такий, – чоловік усміхнувся. – Мене звуть Микола. А вас?

– Алла.

Вони ще трохи поговорили, і чоловік почав збиратися. З його розповіді Алла дізналася, що Микола привозив друга із сім’єю на вихідні. Йому треба повертатися до міста. Через два дні він приїде ще раз, уже забрати їх. Йому обіцяли хороший відпочинок і шашлики.

Тепло попрощавшись, чоловік поїхав. Провівши його, Алла повернулася в кімнату і їй здалося, що будинок одразу спорожнів, ніби поїхала близька людина.

Через два дні визирнуло сонце, і Алла, взявши мітлу, почала підмітати двір і доріжки, що вели у сад. Біля хвіртки зупинилася машина. Спершу жінка не звернула уваги на неї. Але потім придивилася й побачила Миколу, що заходив у двір із тортом у руках і з букетом квітів.

– Це вам!

– Ой, дякую, а що це ви з квітами у квітник? – усміхнулася Алла.

Микола тільки зараз звернув увагу на величезний квітник з різних квітів, який знаходився під вікнами будинку.

– Отакої! Який конфуз! – добродушно засміявся чоловік. – Радує одне – таких квітів там мало.

Алла запросила його до хати, і вони знову пили чай цього разу з тортом. Розмова проходила в спокійній обстановці, ніби зустрілися двоє людей, які давно знали один одного.

Виїжджаючи, Микола зізнався Аллі в тому, що вона йому сподобалася, і він хотів би продовжити їхні стосунки. Вони обмінялися номерами телефонів, і з того дня Алла почала отримувати повідомлення від Миколи, сповнені ніжності та кохання. Вони годинами говорили по телефону, відчуваючи почуття один до одного, що міцнішали з кожним днем.

Напевно, це сама доля звела їх. Ніщо у житті не відбувається просто так. Мабуть, судилося, щоб біля її будинку зупинилася його машина і відбулася ця зустріч, після якої їхні серця зв’язалися невидимою ниткою.

Через тиждень він приїхав до неї на вихідні. Це були найрадісніші дні для неї, коли вона відчула себе по-справжньому щасливою.

Микола був самотній. Із дружиною розлучився давно, дітей у них не було. При розлученні дружина оголосила причину розлучення – нездатність чоловіка дати їй можливість стати матір’ю.

Незабаром вона знову вийшла заміж. І навіть не забула запросити колишнього чоловіка на своє весілля.

Зустрівши її через п’ять років, він дізнався, що й другий чоловік не зміг її ощасливити. Вона так і не завагітніла. З чого випливав висновок, що причина в ній самій.

Попрощавшись із Миколою, Алла засмутилася, але ненадовго. Вони домовилися зустрітися цього разу в місті, сходити в театр, чи кіно, погуляти осіннім парком.

Наступного дня, коли син пішов на роботу, Алла сходила на зачіску і манікюр. У призначений час вона вже була на місці, але Микола так і не з’явився…

Додзвонитися до нього вона не змогла – абонент був недоступний.

Алла спочатку планувала залишитись до неділі, щоб побачитися з онукою, але коли Микола не прийшов на зустріч і відключив телефон, засмутившись, вирішила поїхати до себе на дачу. Зателефонувавши Іванові, вона повідомила, що була у лікаря, що в неї все гаразд і поїхала…

В електричці на неї всю дорогу поглядав якийсь веселий вже мужик. Алла дивилася у темне вікно, і ледве стримувалося, щоби не розплакатися. Вона була дуже ображена… Вона вважала себе недолугою бабою, якою покористувалися і покинули.

Алла спробувала ще раз додзвонитися до Миколи, але телефон все ще був вимкнений…

…Наступного тижня приїхала її сусідка, яка жила навпроти. Вона їздила у гості до дочки. Сусідка покликала Аллу до себе у гості, відкрила ігристого.

Жінки весело розмовляли, потім почали сміятися, згадуючи витівки в новорічну ніч.

Потім заплакали, говорячи про те, що стали нікому потрібні після того, як не стало їх чоловіків.

Раптом почувся звук машини.

– Це до тебе, Алло, – сказала, визирнувши у вікно сусідка.

– Я нікого не чекаю, – відповіла та, навіть не вставши з місця. – Це, швидше за все, до тебе…

– Ні, точно до тебе… – не відставала від неї сусідка. – Йде важко якось… Перемотаний…

– Добре піду я, Лізо, – сказала Алла. – Пізно вже. Дякую за все.

Сусідка вийшла її провести. Вони ще голосно посміялися, згадавши, як минулої зими вийшли надвір і каталися вдвох на санчатах.

Алла пройшла повз якусь незнайому машину і зайшла в хату.

– Тимко, де ти там ходиш? Знову миску з молоком перекинув!

Жінка не встигла прибрати миску і витерти калюжу молока, як хтось відкрив двері і у кімнату важко зайшов… Микола!

– А-а-а. Так от хто у нас, виявляється, перемотаний весь. І що вам потрібно? – з непідробною злістю зиркнула на чоловіка Алла. – Тільки ви адресою помилилися, у мене тут не лікарня.

– Люба, я винен, але це не з моєї вини все сталося, повір. Мене відправили у відрядження. Назад мчав, щоб встигнути до тебе на зустріч, а дорога мокра… Пощастило, що так відбувся… Десь там телефон мій і зник… Не зміг тобі повідомити. Ну пробач…

– Не треба мені казки розповідати, я давно вже вийшла з того віку, – сказала Алла, але голос її поступово ставав мʼякшим, а потім вона взагалі розплакалася.

Заспокоїлась жінка тільки в обіймах Миколи.

Зрозумівши, що господині зараз не до розлитого молока, зі свого сховку виліз Тимко і, підійшовши до закоханої пари, терся об їхні ноги, щось говорячи на своїй котячій мові…

КІНЕЦЬ.