Рівно о 8 годині ранку Іван Васильович як за розкладом пройшов у туалет, з розмаху присів на унітаз, а підвестися вже не зміг. Схватило у попереку. Іван Васильович заплющив очі, намагаючись не заплакати від жалю до себе.

Проблеми із спиною для нього останніми роками вже були звичними, але не в такій ситуації! Це все вона винна, зі звичним роздратуванням думав він про свою молоду дружину. Та вночі грайливо просила стосунків, а Іван Васильович втомився, хотів спати, але довелося відповідати, ось тоді щось і хруснуло, але він заснув одразу ж після виконання подружнього обов’язку. Вранці за звичкою схопився, і тепер такий незручний момент.

Що ж робити? Ключі від квартири були тільки у дружини та матері Івана Васильович Ганни Степанівни. Молодій дружині він не наважився зателефонувати, він її іноді соромився. Хоча молода була не така вже й молода. Їй 35 років, а Івану Васильовичу 50, але він повненький, вже навіть лисуватий. А Ольга молода, спортивна, підтягнута, енергійна.

Одружені вони 3 роки. Спочатку Іван відчував небувале піднесення. Вони мандрували, проводили разом вільний час. А потім він якось утомився від неї. Останнім часом вона його все частіше дратувала. Спочатку, коли він закохався і пішов із сім’ї, Ольга його дуже приваблювала саме цим запалом у порівнянні з колишньою дружиною. Ольга і на лижах, і в гори, і в кіно. І пристойно заробляє! Все це разом, ще й приваблива зовнішність переконали Івана тому, що має бути саме така дружина.

Колишня дружина, Тетяна, його ровесниця, висока, міцна, ось вона б мене підняла, одразу ж мрійливо подумав Іван. Тетяна сиділа вдома, займалася господарством, дачею, розводила розсаду, вирощувала троянди, була домогосподаркою, і Івана це дратувало. Дочка виросла, вступила до інституту, жила в іншому місті. Дивлячись на ці троянди, Іван поступово вирощував у собі почуття незадоволеності, яке й вилилося в нову дружину.

– Що робити? Навіть обернутися не можу, – бурчав він. Подзвонив матері.

– Це все тебе, твоя Ольга довела, – стала на звичні рейки Ганна Степанівна. Нову дружину сина вона на дух не переносила і при кожній нагоді говорила сину – це все вона винна, ось Тетяна…. Забуваючи при цьому, що Тетяну вона свого часу постійно сварила, робила їй зауваження, все та робила не так, на думку Анни Степанівни. Але зараз в порівнянні з новою дружиною вона почала цінувати ту, колишню.

Та й рецепти знала, і господарство вела. А вже готувала як! А які троянди були! Анна Степанівна тепер постійно дзвонила до Тетяни, питала поради, а Тетяна чемно уникала розмови. Вона спокійно пережила розлучення з чоловіком, він залишив їй квартиру, а сам купив нову і жив тепер у ній із новою дружиною.

За годину, проведену на унітазі, він переосмислив своє подружнє життя. Чим більше хапала спина Івана, тим сильнішою була його думка про розлучення. Вишиковувалася багатоходівка, як же повернутися до Тетяни. Схеми виникали найхимерніші, але нічого конкретного на думку не спадало.

Ганна Степанівна дорогою до сина теж вибудовувала багатоходівку. Вона вже давно збиралася якось позбавитися Ольги і мріяла, щоб син повернувся до Тетяни. Наразі вона вирішила використати сьогоднішню ситуацію за повною програмою. Це вона довела його, вона дострибалася. Адже він вже не молодий. Найбільше Ганна Степанівна боялася, що молода народить дитину, а її єдиною та улюбленою онукою була Катерина, донька Івана та Тетяни.

Ганна Степанівна в ній душі не чула і збиралася залишити їй все своє майно, квартиру та машину. Не синові, а внучці. Якщо там народиться ще дитина, що тоді робити? Все має Катрусі дістатись, завжди говорила Ганна Степанівна. Зауваження Ользі вона боялася робити, та була жінка зовсім іншого кола. Ганні Степанівні завжди здавалося, що Ольга зарозуміла жінка, слова зайвого не скаже. Як із нею розмовляти? На загальних застіллях невістка зазвичай мовчала, чемно посміхалася і відповідала вигуками.

Ганна Степанівна бачила, що її син пишається такою дружиною на відміну від колишньої і це ще більше дратувало її, але нічим невістку вона не могла дорікнути, та взагалі не йшла на контакт. Ось Тетяна золото, а не жінка, і що я її тоді критикувала, але це ж люблячи, знову поправила себе Ганна Степанівна. По дорозі до сина вона подумки вибудовувала схему заміни однієї невістки на іншу, не підозрюючи, що Іван, сидячи в туалеті, думає в тому ж напрямку лише іншими словами.

Так ні до чого не додумалися Ганна Степанівна та Іван. Мама влетіла в квартиру з переможним кличем: – Це вона тебе довела!

– Мамо, тихо, зараз Василь прийде, допоможе.

Василь друг Івана. Дружать вони ще з інституту. Іван досяг висот у бізнесі, поміняв дружину, а Василь так і працював інженером. Одружений він не був і стверджував, що від жінок всі біди, вони винні у всьому. Себе він називав джентльменом та людиною честі. Напевно, тому й не жнився. Василь захоплювався бальними танцями, любив відвідувати театри і іноді супроводжував Ольгу, коли Іван Семенович відмовлявся кудись іти.

Якось вони вдвох дотягли його до ліжка. Іван ліг на м’який матрац, і тут у нього виникла нова ідея, що робити з Ольгою. А нехай вони з Василем одружаться, і на свої танці ходитимуть. Ревнощі не було, були тільки неприємні відчуття у попереку, які хотілося вгамувати. Залишу їм квартиру, мені не шкода, а сам повернуся до Тетяни. Погуляв і вистачить. Мама, наче щось почувши, уважно подивилася на сина і схвально посміхнулася.

А чи прийме мене Тетяна, тут же злякався Іван. Треба матір підключити. Василь, мабуть, погодиться. А Ольга? Вона жінка самостійна, сама все вирішить. Мама клопотала на кухні, Василь сміявся. Вони дружили з Ганною Степанівною, вона його підколювала і весь час говорила: – Ну коли ж ти одружишся, Васю, стільки жінок навколо, що ти все шукаєш.

Василь жив зі своїми батьками, дбав про них, і Ганна Степанівна його завжди ставила за приклад Івану, хоча Івана важко було назвати невдячним сином, він усе робив для своєї матері. Отакий був характер у Ганни Степанівни, що маємо, не цінуємо, а втративши, плачемо.

– Ользі дзвонитимеш, -вигукнула з кухні Ганна Степанівна.

– Навіщо її відволікати, вона на роботі.

– Правильно, – підморгнула Василю Ганна Степанівна. Вони разом щільно поїли. Ганна Степанівна насмажила котлет, зробила картопляне пюре, все, як її синочок любить. Іван викликав свого лікаря, йому полегшало. Увечері прийшла Ольга, чоловік лежав у ліжку. Ганна Степанівна заздалегідь пішла, Василь теж.

– Що з тобою, знову поперек?

– Вже легше стало.

– І матінка тут була, знову наготувала жирних котлет.

– Вони не жирні, а смачні, – буркнув Іван.

Дружина дбала про його вагу, Іван спочатку слухав, а потім йшов у ресторан або їздив до мама. Дружина була незадоволена.

І що я з нею одружився, ми такі різні. Він дивився, як Ольга жувала зелений салат із тоненькою скибочкою риби, і зрозумів, що треба щось робити.

– Тут Василь заходив. Гарний чоловік.

– Гарний, – байдуже відповіла Ольга.

– Коли йдете з ним в кіно?

– Яке кіно?

– А на танці? Ви ще хотіли на бальні танці записатися.

Ольга здивовано дивилася на чоловіка.

– Оля, я тут подумав. Ось сама поміркуй, адже ми різні. І вага у нас різна, і вік, і їсти я люблю інше.

– Ти це до чого?

– Тобі, мабуть, зі мною нецікаво.

– Нормально. Чекай, до чого ця розмова? Ще Василя приплів, розповідай, що сталося.

В Івана забігали очі. Треба маму підключати, сам не зможу. Наступного дня він залишився вдома.

– Мамо приїдь, Ольга всю їжу викинула, їсти хочу.

– Усі біди від неї, – включила свою платівку Ганна Степанівна.

– Мамо, приїдь швидше.

Вони сиділи на кухні і Ганна Степанівна сама почала розмову.

– Ось навіщо ти з нею одружився, ось Тетяна в тебе була те, що треба.

Іван опустив голову, зітхнув і сказав, – мамо, ти маєш рацію, допоможи мені повернутися до Тетяни…