Запізніла звістка про сме рть сина прийшла до Івана Вікторовича та Ольги Василівни, але вона була схожа на всі ті рідкісні звістки, які він посилав своїм батькам.

Вони майже нічого не знали про життя свого сина. Вони приїхали на поховання вже після того, як воно закінчилося і їхнього сина nоховали поряд з дружиною Оленою. Наприкінці важкого дня, на порозі будинку з’явилася тітка покійної Олени з маленькою білявою дівчинкою.

– А дівчинку хоч візьмете? – спитала тітка.

– Мені вона не потрібна. У мене їхня ціла купа. Вона незрозуміло чия! Олена її десь нагуляла… – відповіла Ольга.

Але Іван, що мовчав до цього моменту, сказав тоном, що не терпить заперечень: – Звісно, ми її візьмемо! Чому дитина повинна блукати дитячими будинками? Ми, слава Богу, не бідні, виростимо її не гірше за інших! І з цими словами Іван узяв дівчинку за руку і повів її до машини.

Ольга невдоволено підійшла слідом, і вони поїхали додому з онукою Катею. Удома Ольга змирилася з присутністю нового члена сім’ї, але закохатися у дівчинку так і не змогла. Катя, маленька дівчинка, теж не тяжіла до Ольги, відчуваючи її неприязнь до себе.

Натомість Іван покохав дівчинку і проводив з нею кожну вільну хвилину, щодня приносячи їй подарунки. Через пару років, одного з зимових днів Іван сильно ослаб, і Ольга з Катею не відходили від його ліжка ні на крок.

За кілька днів Іван помер, а Ольга залишилася почуватися тінню, не помічаючи нічого й нікого довкола. Присутність Каті вже дратувала її менше, але вони не зблизилися.

Під час новорічних свят Ольга, здавалося, нічого не помічала. Вона не ставила ялинки, не купувала подарунки Каті, не пекла пироги, як завжди робила з Іваном.

Ольга думала, що дівчинка щось попросить, але Катя в новорічну ніч мовчки лягла спати. У Хрещенський святвечір Ольга вирішила сходити до церкви та принести святої води. Катя запропонувала піти з нею, але Ольга відмовилася. Дорогою до церкви Ольга послизнулася і опинилася в купі снігу.

Додому вона повернулася мокра і з ла, а невдовзі почала теж слабшати. Зневірившись, Ольга лягла на подушку, думаючи, що Катя не допоможе їй, пам’ятаючи її вороже ставлення до неї.

Весь цей час, але Катя заварила їй трав’яний чай, а потім покликала сільського лікаря на огляд. Наступні дні Ольга майже не пам’ятала, але іноді бачила обличчя Каті, яка дбала про неї , не покладаючи рук. Коли Ольга прокинулася від яскравого сонця, вона відчула легкість у тілі.

Катя спала біля її ліжка, а Ольга встала, щоб приготувати млинці на кухні. За сніданком вона вибачилася перед Катею за свою поведінку і попросила її називати її “бабусею”. Обидві обнялися, і Ольга була шалено вдячна долі за свою онучку.

КІНЕЦЬ.