Іван Петрович поспішав на зустріч зі сватами. Ту частину міста, де вони повинні були зустрітися, старий знав поrано, тому вийшов на півтори години раніше, щоб уже напевно не спізнитися, адже краще прийти раніше, ніж спізнитися, вірно?! Як на зло, автобус потрапив в пробку.

Старий нервово поглядав на годинник, рахуючи, скільки йому залишилося до зустрічі. Загалом, не зі своєї вини Іван Петрович запізнився аж на 2,5 години! Сватів там, ясна річ, вже не було. Син, Андрій сидів один.

— Вони ще годину тому пішли, — заявив хлопець, побачивши батька. Івану Петровичу було страшенно соромно. Він і не знав, як заговорити про ще одну зустріч, а сам син теж про це говорити не поспішав. Одного разу, прогулюючись по парку, Іван Петрович зустрів сусідку,

Зіну – дивовижну жінку, яка знала все про всіх, але де все дізнавалася – велика таємниця. Загалом, вона подивилася на Івана і сказала: — Чого ти тут так мирно топаєш? Тобі скоро в РАГС пора, через годину ж церемонія, або ти вирішив одразу в 5 в ресторан поїхати?

Іван Петрович не подав виду, що він чує про весілля сина вперше. Він попрощався з сусідкою, пішов додому, одягнув свій найкращий костюм, взяв давно підготовлений конверт з грошима: дружини давно не стало, доводиться самому про все дбати, і поїхав в ресторан де син давно планував відзначити весілля.

До 7 Іван Петрович був у ресторані. Він підійшов до мікрофона, попросив хвилину уваги і, дивлячись на червоне від сорому обличчя сина, почав: — Вітаю вас, Андрію, Карина. Будьте щасливі.

Сьогодні у вашому житті починається новий етап. З сьогоднішнього дня ви будете жити це життя рука об руку. Бажаю вам, щоб всі біди обходили вас стороною, а щастя, мир і любов жили з вами завжди. Бажаю вам багато дітей, які будуть цінувати кожну хвилину, проведену з вами, адже немає нічого краще цього часу, а він, як ми знаємо, триває не вічно…

Будьте найщасливішими, кохані. Сльо зи скотилися по сухим, зморшкуватим щокам Івана. Він підійшов, вручив подарунок синові і попрямував до виходу, однак невістка побігла за ним, зупинила його і попросила залишитися.

Тут і син підійшов і попросив прощення у батька, а потім і познайомив зі сватами. Вже через рік свати разом з Андрієм стояли під вікном полоrового будинку і сперечалися щодо імені першого онука.

КІНЕЦЬ.