Іван, чоловік сорока років, дивував усіх своїх друзів та знайомих тим, що досі жодного разу не був одружений.

— Ти чого не одружишся, Ваню? — питали його всі, хто його знав. — Найрозумніший серед нас чи що? Ти ось і багатий, і цілком собі в іншому нічого. Начебто і жінкам подобаєшся, і сам від них не тікаєш. У чому проблема?

— У мене є принципи та вимоги, яких я дотримуюсь, — гордо відповів усім своїм друзям та знайомим Іван. — Ось знайду ту, що відповідає їм і погодиться з ними, то одразу й одружуся.

– А до цього? — цікавилися друзі та просто знайомі.

— А до цього можете навіть не мріяти, — говорив Іван і робив при цьому багатозначне обличчя. — Принципи для мене найдорожчі.

— А що за принципи такі? – цікавилися в Івана. – Розкажи. Може, й ми щось корисне для себе візьмемо.

— Перший принцип: хочу я, щоб моя дружина мріяла б всю себе і все своє життя тільки мені присвятити одному.

– Ось як! — дивувалися друзі та знайомі Івана. — Однак… Ну а ще якісь принципи.

— Хочу, щоб перед весіллям підписала шлюбний договір, — відповів Іван, — у якому відмовлялася б від будь-яких матеріальних претензій на мій рахунок, як під час шлюбу, так і у разі нашого розлучення.

— Круто ти на сімейне життя дивишся, Іване, — говорили друзі та знайомі. А ще які принципи?

— А щоб у мої справи не лізла, — відповів Іван. — Щоб красуня була. Щоб вміла смачно готувати, мої шкарпетки випрати, сорочки попрасувати і підлоги в кімнатах помити. Щоб посуд завжди чистий на кухні був. Щоб питання зайві не ставила.

Щоб своїми справами жіночими голову мені не морочила. Подруг її та батьків щоб близько біля себе не бачив. А головне, щоби заробляла добре і всю зарплату мені віддавала.

— А зарплатня тобі її навіщо? — не розуміли друзі та знайомі. — Ти ж багатій? І на який тобі, щоб вона підлога в домі мила, якщо в тебе купа прислуги в домі?

– А з принципу, – відповів Іван.

— З такими принципами, Ваню, ти навряд чи дружину собі знайдеш, — говорили друзі та знайомі.

— Ну не знайду, отже, не доля, — говорив Іван. — А тільки не можу я проти своїх принципів піти.

І треба було таке статися, що в місті, в якому жив Іван, з’явилася дівчина-красуня Мар’яна. Двадцять чотири роки. Заміжня не була. Розумна та добра.

Іван тільки-но побачив Мар’яну,так одразу й закохався у неї з першого погляду. Але про свої принципи не забував.

— Ти мені подобаєшся – сказав Іван.

— Ти мені, Ваня, теж симпатичний, — відповіла Мар’я.

— Але я маю принципи, — вів далі Іван. — Якщо погодишся з ними, то я готовий взяти тебе за дружину.

І Іван розповів Марʼяні всі свої принципи. Марʼяна трохи подумала, перш ніж відповіла Іванові.

— Ну, а що, — філософськи сказала Мар’яна, — принципи як принципи, нічого особливого. Думала, може, що оригінальне буде, так ні. Як і у будь-якого нормального чоловіка. Я згодна.

— Тобто… — Іван збентежився. — Я не зрозумів… Що означає, як у будь-якого нормального чоловіка? Хочеш сказати, що мої принципи властиві кожному чоловікові?

— Ну, може, й не будь-якому,— відповіла Мар’яна,— але більшості нормальних мужиків точно відповідають. Принаймні ти не перший, хто мені про ці принципи повідомляє. Так що, Ваня, не переживай. Я все це добре розумію. І готова погодитися з усіма твоїми принципами і на будь-яку шлюбну угоду теж згодна. Договір шлюбний вже складено? Де ж підписати?

– Ні-ні, – поспішив сказати Іван. — поки що нічого гн підписуватимемо. Я це. Я, мабуть, ще не готовий до шлюбу. Мені треба подумати.

— Ну, не готовий так не готовий, — байдуже сказала Мар’яна. — Я не кваплю. Подумай, звісно. Шлюб — справа серйозна. Тим більше коли стільки принципів. Будеш готовий – скажеш.

На тому вони й розлучилися.

Пройшло з того часу вже років двадцять, а Іван так і не одружився. Дуже його налякала історія з Марʼяною, а вірніше дві речі, пов’язані з цією історією.

По-перше, те, що його принципи не такі унікальні, як він думав.

А по-друге, що жінок жодні чоловічі принципи від шлюбу не зупиняють. Дуже це Іванові підозрілим здалося. Настільки підозрілим, що вирішив Іван зовсім не одружуватися і без жодних принципів.

КІНЕЦЬ.