Вже світало і перші сонячні проміньчики засяяли у вікні. Марія Павлівна розплющила очі і посміхнулася.

Сонце осяяло світлом усю її кімнату. Промінь пробіг по комоду зі старими фотографіями, дзеркалу, що дісталося їй ще від бабусі, по старих стінах її хати.

Десь вдалині прокричав півень, заґельґотіли гуси.

Вона любила ранішню пору.

-Настав час вставати, – подумала Марія і спокійно встала з ліжка.

Кішка Маруська повела її до своєї миски.

-Зараз люба, я тобі молочка наллю.

Вона дістала глечик з молоком, відлила в миску кішці, вийняла хліб. Склянка молока з хлібом була її сніданком уже багато років. Після швидкого сніданку вона вийшла надвір. Було чути гул курей у сараї.

-Усі хочуть їсти, – говорила вона Марусьці, яка завжди йшла вранці за нею.

Марія нагодувала птицю в сараї. Можна братися й за город. Поки ще сонце не встало високо.

Ділянка була невелика, тільки десять соток. Марія любила свій город.

Пару років тому її сусід Іван посадив кілька яблунь і абрикос. Тепер можна було відпочити і сховатися від денної спеки під їхньою розлогою кроною.

Марія полила квіти біля будинку і грядки з акуратно посадженою морквою, буряком, петрушкою та помідорами. Носити воду відрами з криниці вона перестала майже давно.

Слава Богу, діти зробили їй свердловину, поставили насос і тепер краса – натиснув кнопку і поливай з радістю.

Попоравшись на городі, Марія зайшла до хати. Час готувати обід.

Сусід Іван обіцяв зайти, полагодити паркан. До нього зверталися всі односельці, бо в нього були золоті руки.

Правда було одне «але». Любив Іван гульнути. А воно й не дивно. Бувало прийде полагодити комусь щось, а йому одразу й біленьку на стіл. Ось так за багато років і привчився на свою голову.

Довго возилася з ним його дружина Оксана, а одного разу не витримала, забрала дітей і поїхала в місто до брата.

Так і залишився Іван один. І було багато самотніх жінок у селі, але за нього заміж не поспішали.

Марія знайшла чим віддячити Іванові. Напекла пиріжків, приготувала суп, запекла у духовці м’ясо. Знала вона, що він буде радий її гостинності. Іван знав про це і з радістю приходив допомогти Марії. Хоч і божився щоразу перестати гульбанити, але щоразу все починалося спочатку.

Іван прийшов в обід. Все було готове вже в Марії і запах пиріжків з капустою розносився по хаті.

-Ну показуй, Маріє, що в тебе там трапилося, – з навмисною гордовитістю запитав Іван.

-Ходи покажу, паркан покосився зовсім, майже вже десять років без ремонту, може міняти треба? Що скажеш Іване, чи ще постоїть? Грошей шкода.

Вони вийшли надвір.

-Ти йди Марійко, а я сам все подивлюсь і скажу як є.

Вона пішла у хату накривати на стіл, а через півгодини зайшов Іван.

-Не хвилюйся, Марійко, паркан поремонтую. Сходжу додому по інструмент.

Майже весь день Іван порався довкола будинку. Вже надвечір він урочисто зайшов у хату.

-Ходи хазяйко, приймай роботу.

Марія швиденько вибігла з хати.

-Та не поспішай ти, все зробив. Дивись, – посміхнувся Іван.

Паркан стояв, як укопаний. Залишалося тільки його пофарбувати.

-Ну, дякую тобі Іване, ой як ти мені допоміг, а то довелося б синові дзвонити, а він такий зайнятий.

Вони увійшли до хати, Марія стала накривати на стіл.

Іван із задоволенням їв суп.

-Ну й хазяйка ти Марійко, таку смакоту готуєш, а пиріжками пахне на все село. Пам’ятаю твій Петро, ​​все про тебе і твої пиріжки мені розповідав!

Він раптом замовк і глянув на Марію. Марія тихенько плакала.

-Жаль не стало Петра… – задумливо сказав Іван.

Марія підійшла до комода, дістала старий альбом. Знайшла фото Петра з Іваном.

-Які ви молоді були, прямо красені.

-Так Петро й залишився молодим назавжди. А я ось старий, ще по землі ходжу, – з сумом сказав Іван.

-Так це ж добре, що ти живий! Як там Оксана твоя з дітьми у місті? Ти б Іване припиняв гульбанити, дивись може й дружина повернулася б. Скільки одному кукувати?

-Та я й сам так думаю, Марійко. Скажу тобі по-секрету – другий місяць я навіть не пробував. Закінчив я з веселощами…

-От і чудово, – сказала Марія. – У тебе золоті руки. А життя он минає…

Марія загорнула в рушник пиріжки, а в цупкий папір загорнула м’ясо.

-Ось тобі Іванку за роботу! А ще грошей я Світлані, листоноші дам. Вона твоїй Оксані відправить, не проти?

Іван був не проти…

Закінчувався ще один день у селі. Сонце почало хилитися до заходу.

Марія пройшлася вздовж паркану, з ніжністю торкаючись кожної дощечки.

А через місяць Оксана повернулась до Івана… І повернулася радість і життя в сусідній будинок…