Нещодавно мене приголомшила новина: кума подала на розл учення після 30 з лишком років спільного життя. Я знав, що Тетяна та Володимир дуже люблять один одного, я завжди брала приклад з них, якими мають бути стосунки між подружжям через чверть століття спільного побуту.

Виявилося, насправді у них все було не так яскраво, я б сказала навіть плачевно. Я поговорила з тіткою Танею про це, і вона сказала, що до розл учення привели маленькі кроки її чоловіка. Далі я розповім зі слів тітки Тетяни. «Я завжди поєднувала побут та роботу.

З раннього ранку до 6 вечора я працювала, поверталася додому і відразу бралася за домашній клопіт. Чоловік мені ніколи не допомагав. Навіть коли в нас народилися діти, все робила сама і допомоги від нього не чекала. Якось я сильно захворіла і не могла з місця встати.

Звичайний похід у туалет здавався мені нездійсненним завданням, перед яким я кілька хвилин збиралася силами. Ось, одного дня чоловік повернувся з риболовлі, де пропадав майже кожен день, зазирнув за звичкою в холодильник, а там не було нічого. — Зовсім зледащіла? — закричав він з кухні, — могла б щось легке хоча б приготувати.

А може, ти сам приготуєш нам вечерю, і ми разом повечеряємо? — Спробувала я згладити ситуацію. — То навіщо ти мені здалася така, раз я сам собі повинен їсти готувати?

Тоді я й зрозуміла, що більше цій людині давати шанси не варто. Він невиправний, і я надто довго тягнула для того, щоб прийняти цей факт.». Після розповіді тітки Тані я зрозуміла, яка сильна вона жінка, наскільки важко їй дався цей крок. Моя повага до неї від цього лише посилилася.

КІНЕЦЬ.