– Все, теща, збирайся! Переїжджаєш у сільський будиночок мого дядька. А ми тут у тебе жити будемо. Ти все одно на пенсії, яка тобі різниця, де біля телевізора сидіти. От і сидітимеш у теплі та на свіжому повітрі у селі.

Зять Ірини Григорівни Андрій був у піднесеному настрої від того, як він вирішив сімейне квартирне питання.

Мати Рити, його дружини, овдовіла вже давно, одна виростила дочку. Працювала у двох місцях, навіть у вихідні не відмовлялася від підробітків. Рита була самостійною дівчинкою і в усьому допомагала матері. Але в п’ятнадцять років вона стала закритішою, нічого не розповідала, не ділилася з матір’ю. А потім почалися дзвінки зі школи – ваша дочка пропускає заняття.

Матері Рита говорила, що все гаразд. Ірині Григорівні було ніколи перевіряти дочку, вона їй довіряла. Кинути роботу вона не могла. Розмови не допомагали. Рита ледве закінчила школу і вступила до коледжу. Дочка дедалі більше віддалялася від матері, часто не ночувала вдома, казала, що була у подруги.

Вона здобула професію перукаря, але працювати не поспішала. Тягнути дві роботи Ірині Григорівні вже здоров’я не дозволяло. Від нескінченної втоми вона була на межі.

– Я, мабуть, піду з однієї роботи. Ти тепер сама можеш заробляти та допомагати грошима. Мені вже набридло тягнути нашу сім’ю самій.

– Ой, ну ти, мамо, теж скажеш. Я не хочу стільки працювати, не хочу повторювати твоє життя. Я краще заміж вийду. І хай чоловік думає, як забезпечити мене. Ти поки що не звільняйся. Чекай, я влаштую своє особисте життя, і тоді зможеш звільнитися.

Не чекала Ірина Григорівна таких слів від дочки, але вирішила ще трохи потерпіти. І ось донька привела знайомитись свого нареченого. Хлопець не блищав інтелектом. Свого житла Андрій не мав, вирішили жити у двокімнатній квартирі Ірини Григорівни.

Андрій любив ситно поїсти. Рита була закохана в нього. А Ірина одразу зрозуміла, що їхні стосунки із зятем не залагодяться, але вона прийняла вибір доньки. Втім, Рита і слухати її не стала б. Вона запропонувала молодим переїхати в орендовану квартиру, але, виявляється, у них не було таких грошей.

“Принц” Андрій мало заробляв. А Рита заявила, що це і її квартира теж і вона має право жити тут зі своїм чоловіком.

– Хочу тебе засмутити, дочко, ця квартира належить за документами мені, дісталася у спадок від моїх батьків. А ти тут лишень прописана. З твоїм батьком ми жили дружно, але з твоїм чоловіком я не житиму разом. Просто запам’ятай це, шукайте інший варіант проживання.

Ірина не уявляла цього Андрія у себе вдома. Вона зрозуміла, що спокійного життя не буде, та й усі витрати молодої родини по комуналці та їжі ляжуть на її плечі. Адже вони обоє не прагнули працювати.

– Ой, мамо, не псуй мені настрій, – Рита рішуче не розуміла доводів матері.

– Добрий вечір всім, – зять одразу йшов на кухню, не чекаючи на запрошення. – Теща, Рита твоя дочка, це її квартира теж. Вона тут повинна жити, а я її чоловік, живу з нею.

Андрій начебто натякав, що Ірина Григорівна зайва у цій квартирі.

– Розумієш, Григорівно, (це так Андрій спростив ім’я тещі) ти тут заважатимеш нам. Я все продумав, як правильно влаштувати. Ми з Ритою живемо тут, а ти переїдеш у село недалеко звідси. Там мені дім від дядька дістався. Щоправда, там вже років із десять ніхто не живе. Підфарбувати там, підправити, і хороми. Всі ще заздритимуть твоєму щастю на свіжому повітрі. Ти все одно вже на пенсії, робити тобі в місті нема чого. От і будеш на свіжому повітрі городом займатись, ще й нас пригощатимеш.

Теща здивовано дивилася на зятя. Це він серйозно чи просто жартує? Але ні, Андрій був у захваті від того, як він усе продумав

– Ну, що, теща – в село? Сьогодні й поїдеш. Я дам адресу, ти швидко знайдеш будинок, він стоїть на околиці, але ніхто твій відпочинок не порушуватиме. Рито, допоможи своїй матері зібрати речі, бо вже незабаром вечір, тобі ще вечерю треба мені приготувати.

Андрій роздавав команди, нітрохи не соромлячись і не помічаючи виразу обличчя Ірини Григорівни, а тій хотілося його одразу привести до тями. Їй у житті, звичайно, траплялися зухвалі люди, але зять перевершив усіх разом узятих.

– Значить, так, дорогий зять. Хочу тебе одразу порадувати. По-перше, ця квартира лише моя власність. Риту тут лише прописано. По-друге, я нікуди не збираюся переїжджати. Тож збирати валізи доведеться тобі і їхати до села.

Андрій здивовано дивився на неї. – В сенсі, як не поїдеш? А ми тут навряд чи уживемося.

– А вас тут ніхто уживатися і не просить. Я тобі українською мовою говорю, що жити ви тут не будете.

– Ти це, зачекай, теща. Рито, поясни своїй матері, що я запропонував чудовий варіант.

Ірина Григорівна зрозуміла, що пояснювати щось зятю марно. Вона підійшла до вхідних дверей, відчинила їх і жестом попросила обох на вихід. Андрій не рухався, він чесно не міг зрозуміти, чому мати його дружини відмовляється від такої вигідної пропозиції. Але потім щось зрозумів, криво посміхнувся і вийшов. Рита пішла за ним.

Наступного дня Ірина пішла до юриста на консультацію з питанням, як правильно вчинити, щоб не втратити ненароком квартиру і не жити з цим нахлібником Андрієм під одним дахом. Їй порадили виписати доньку через суд. У цьому випадку ні Рита ні її чоловік не зможуть проживати у цій квартирі. Вона взяла перелік документів для суду.

Звичайно, їй не хотілося позбавляти доньку даху над головою, але їй доведеться зробити вибір.

КІНЕЦЬ.