Ірина трималася за свій шлюб до останнього. Вона знала, що Денис їй зраджує, знала з ким і знала, що в них незабаром буде дитина. Вона ввечері чекала його з роботи, щоразу сподіваючись, що він таки повернеться. Готувала вечерю за останні гроші, чоловік грошей не давав. Влаштовувала затишок вдома. Приводила себе в порядок. Не допомогло.

У чудовий недільний ранок, коли сонце ніжило її обличчя, і вона вже збиралася піднятися з затишного ліжка, щоб приготувати чоловікові сніданок, у спальню забіг син Андрійко:

– Мамо, тато поїхав у відрядження? Його речей немає у шафі.

Ірина застигла: «Не втримала, не змогла». Вона зайшла в гардероб, речі розкидані, мабуть Денис збирався поспіхом.

– Як боягуз пішов, – від цих думок їй стало дуже важко.

– Не поговорив, не попрощався.

Збирався вночі, щоби не розбудити. А вчора обіцяв разом сходити до торгового центру. Обманював, постійно обманював.

– Ні, Андрійку, тато пішов на зовсім. Більше не повернеться, – сказала Іра до сина.

– Як зовсім? Куди? – Відповідати на дитячі запитання Ірина вже не могла, вона опустилася на підлогу та голосно заплакала. Андрійко гладив її по голові:

– Він повернеться. Ось побачиш. Він приїде зі свого відрядження незабаром. А ми на нього чекатимемо.

– Не повернеться. Ми тепер із тобою вдвох залишились, – не заспокоювалася Ірина.

– Мамо, давай у торговий центр сходимо, ми ж збиралися. А коли повернемось, тато вже вдома буде. Ось побачиш.

Ласкаве сонце накрила чорна хмара, вітер змінився зливою. Погода плакала разом із Іриною.

Іра завжди переживала, що залишитися сама. Її виховувала мама. Батько пішов до іншої жінки, коли їй було п’ять років. Мама заміж більше не вийшла. Все своє життя намагалася, щоб у Ірини все було не гірше, ніж у інших. Працювала без вихідних, але все одно виходило не дуже. З якогось незрозумілого принципу або від сильної образи, мама ніколи не приймала батька. А потім вона занедужала. Ірині було 15 років, коли мами не стало.

Після прощання, приїхав батько. Далі вона жила в нього і мачухи, яка такому подарунку була зовсім не рада. Вона зверталася до неї з погано прихованою дратівливістю. Що б Ірина не робила, виносилося на загальний огляд. Ірина чекала на час, коли зможе поїхати з цього будинку і більше ніколи не повернеться.

Тоді вона і вирішила, що якщо раптом зустріне людину, з якою їй хотілося б прожити все її життя, вона ніколи з ним не розлучиться і не дозволить своїй дитині спілкуватися з мачухою.

Денис їй здавався цілком надійним та відповідальним. З першої зустрічі вона вирішила, що за нього можна вийти заміж. Але все одно вони довго зустрічалися, а коли Ірина завагітніла, вирішили узаконити стосунки.

Денис був найкращим чоловіком та батьком. Він дбав про дружину, щиро любив сина. А потім раптом змінився. До Ірини почали доходити чутки, що красуні Катерині довподоби Денис, а якщо вона захоче, встояти не зможе ніхто.

Денис почав приходити пізно, вихідні проводити невідомо де, а головне почав брехати. Ірина все знала та мовчала. Вона чекала, що все якось налагодиться. Головне було пережити наполегливість красуні Катерини. Він ще зрозуміє, що сім’я – це найкраще, що він має. Але нещодавно вона дізналася, що Катерина вагітна. Денис порядна людина, йому важко буде покинути свою дитину. А тут треба було обирати. Ірина дуже сподівалася, що він обере Андрійка.

Все повторилося, невже їй доведеться пережити долю своєї матері?

Нелегко Ірині далося розлучення. Денис виявився дріб’язковим. З квартири виніс усе, що міг, навіть найдорожчі іграшки сина. А потім ще подав на поділ квартири. Ірина з жалем виявила, що зовсім не знала колишнього чоловіка.

Спочатку вона думала, що це Катя переконує Дениса так робити. Думала, що він схаменеться і поверне необхідну побутову техніку та дитячі іграшки. А потім сварила себе, що за стільки років не розібралася в цій людині та її ставленні до сім’ї та дитини.

Як не дивно, Андрійко поводився як дорослий чоловік. Він не закочував істерики з приводу відібраної речі чи улюбленої іграшки.

– Та віддай ти йому все, мамо, нам не потрібно нічого. Нехай забирає, тільки не вертається до нас більше.

А Ірині було соромно, що опинилася в однокімнатній квартирі старого будинку, що не могла забезпечити сина всім необхідним, що на всьому доводилося заощаджувати. Ірина погано спала, стала втомленою. Бралася за будь-який підробіток.

Андрійка з дитячого садка треба було забрати до сьомої години вечора. А вона знову затрималася на роботі. Коли Ірина підходила до зупинки, маршрутка вже від’їжджала. Двері перед нею зачинилися. Жінці якось вдалося звернути на себе увагу, і маршрутка зупинилася, двері відчинилися, біля входу стояв привітний хлопець. Він широко посміхався білозубою посмішкою.

– Поспішайте? Не переживайте, приїдете вчасно.

Ірина зніяковіла.

Молодий чоловік, посміхаючись, провів її до вільного місця, допоміг влаштуватися, прилаштував сумки з продуктами. Ірина знову почервоніла.

– Щось трапилося? – раптом запитав він.

– Я сумку на роботі залишила, а там і телефон і картки і гроші. Мені заплатити нема чим, – останні слова Ірина прошепотіла.

– Нічого, я заплачу. Зараз я запишу Вам свій номер телефону, Ви увечері мені гроші перерахуєте. Ви ж чесна людина, – з усмішкою промовив хлопець. Ірині стало неймовірно спокійно, хлопець їй сподобався.

*****

Ірина вже півроку зустрічалася з Віктором. За цей час вона не розповідала йому про сім’ю, про Андрійка. Переживала, що поява нової людини в сім’ї потривожить сина. Аж надто добре пам’ятала ставлення до себе дружини свого батька. Багато разів хотіла закінчити стосунки, але щоразу відкладала. Віктор їй дуже подобався, вона хотіла хоч трохи продовжити своє тендітне щастя.

– Привіт.

Ірина озирнулася, почувши знайомий голос. Віктор дивився на них із Андрійком своїми величезними добрими очима.

– Андрійку, привіт, – простяг він руку хлопчику.

– Ти знаєш … – Ірина забарилася, підбираючи слова

– Що в тебе дитина знаю, про розлучення знаю. Не міг я робити пропозицію незнайомій жінці. – Він знову посміхнувся тією усмішкою, яка підкорила її з першого погляду.

– Яку пропозицію?

– Хочу, щоб ви з Андрійком мене до своєї родини прийняли.

– Ми подумаємо, – серйозно і по-чоловічому відповів Андрійко.

– Як ти знайшов нас?

– Ти нічого про себе не розповідала, вірніше про своє життя до мене. Я вирішив дізнатися все сам, ти вже вибач, але я простежив за тобою, коли ви з сином у садок йшли. А тепер подумав, що ти ніколи не зважишся познайомити нас, і вирішив прискорити цей процес. А заразом зробити те, що давно збирався: покликати тебе заміж.

****

Вони разом вже п’ять років. Нині це щаслива, дружна родина. У Андрійка тепер є мама, тато та сестричка Ліля. Про колишнє життя вони намагаються не згадувати. Навіщо старі образи ворушити, якщо попереду багато хорошого.