Ірина закінчила розмовляти по телефону зі своєю матірʼю.

– Теща дзвонила? – поцікавився у неї чоловік.

– Так, – кивнула Ірина.

– Хоче, щоб я у вихідні заїхала. А я не знаю, як їй тактовно відмовити… у мене ж справа повно!

– В сенсі, відмовити? – здивувався Ігор.

– Навіть не думай відмовлятися…Відвідай маму!

– Ігорю, я ось не зрозумію… Ти ж знаєш, що вона знову почне переконувати мене який ти поганий, але все одно просиш мене їхати до неї, – сказала дружина, але Ірина навіть уявити не могла, що на це їй відповість чоловік.

– Доню, прийшла б у вихідні. Давно з тобою не гуляли. Походимо по магазинах, купимо щось смачненького! Чи тебе твій негідник не відпустить?

– Ну чому ж не відпустить, мамо?

– Ірина знала, вказувати матері на те, що її чоловік зовсім якийсь там негідник, марно. А тому просто пропустила повз вуха її зауваження.

– Прийду, звичайно. Чекай у неділю, о десятій.

– Добре, Ірино, домовилися, – мати поклала слухавку, задоволена тим, що донька не відмовила у зустрічі.

Вона взагалі пишалася своєю Іриною. Та завжди ставилася до неї з повагою, не дозволяла різких фраз, не говорила, що зайнята чи нездужає. Ірина приходила за першим покликом матері і проводила з нею часу, скільки та захоче.

А Ірину в цей час із пристрастю допитував вдома чоловік:

– Що, теща дзвонила? Мабуть, знову мене негідником називала?

Ірина сміялася і легко погоджувалася:

– Ну так, каже, твій негідник, не відпустить тебе зі мною погуляти!

Ігор сміявся, задоволений тим, що вгадав. Він знав свою тещу, як свої п’ять пальців. Вона дзвонила кожні два тижні і запрошувала дочку прогулятися магазинами. Така була у них традиція.

Раніше, коли діти були маленькими, Ірина намагалася відмовити матері, посилаючись на зайнятість та втому. Але Ігор-негідник завжди казав:

– З дітьми я посиджу, ми в парк сходимо, морозиво поїмо. Іди, не можна матері відмовляти. Одна вона, нудно їй. Не хочу, щоб ви сварилися.

– Прибрати б вдома треба, раз вихідний. Підлога тиждень не мити! – заперечувала Ірина.

– Зачекає твоя підлога! Мати – одна. Іди, сказав!

І Ірина йшла. Кожна прогулянка давалася тяжко. Доводилося вислуховувати море критики та негативу на адресу чоловіка. Та й взагалі мати вічно була незадоволена.

Ось і на цей раз Ірина готувалася до чергового випробування. Але відмовити матері вона не могла. Негідник-чоловік виховав у ній звичку не суперечити матері.

Жінки зустрілися недільного ранку і вирушили до торгового центру. Вони неквапливо ходили, розглядаючи вітрини та полиці з товаром. Ірині сподобалася якась кофточка. Вона схотіла її приміряти. Але мати обсмикнула і суворо сказала:

– Іра, ну ти як маленька! У тебе повні шафи одягу! Напевно, тільки цієї кофточки й не вистачає! До грошей треба ставитися дбайливо!

Ірина слухняно відійшла від вітрини. Потім жінки зайшли до посудної крамниці. Там мати довго крутила в руках скляний, прозорий чайник. Було видно, що він їй подобається. Ірина запропонувала:

– Мамо, давай я його тобі куплю? Незабаром свято! Буде тобі від нас з Ігорем подарунок!

– Ось ще! Надумали на стару гроші витрачати! Дуже ви марнотратні. І Ігор твій такий самий. Сорок років чоловіку, а він все дружині та тещі квіточки посилає!

Ірина тільки хмикнула. За всі роки спільного життя з Ігорем її мати жодного разу не похвалила зятя. Завжди була ним незадоволена. Але її чоловік, людина м’яка і неконфліктна, не помічав негативу.

Він завжди був привітний із тещею, мило посміхався і намагався подарувати їй невеликий презент до кожного свята.

Мати поставила чайник назад і потягла дочку до іншого кіоску. Тут продавали спортивне спорядження. Ірина захотіла купити пляшечку для пиття своєму чоловікові. Нещодавно він розбив таку саму, а купити нову все забував.

Але й тут мати її зупинила:

– Ірино! Подивися, скільки вона коштує? Твій Ігор що, мільйонер? Хіба не може до тренажерної зали пластикову пляшку взяти з-під води? Навіщо стільки грошей витрачати?

Ірина похитала головою, але поставила товар на місце. Налюбувавшись на повні полиці, жінки вирушили далі.

Тепер мати захотіла подивитись на зимове взуття. Вона розглядала чобітки і навіть приміряла кілька пар. Але згодом поставила на місце. Ірина вже не пропонувала сплатити покупку. Була певна: мати відмовить. А та справді сказала:

– Ось ще! Надумалася мені на старості років другі чоботи купувати! Ігор твій з розумом взуття мені брав! Третій сезон ходжу, а вони як нові! Мабуть, спеціально вибирав, щоб довше мене обновками не тішити!

Незабаром вони опинилися поблизу фудкорту. Тут так приємно та апетитно пахло, що Ірині захотілося їсти. Вона запропонувала матері, вже заздалегідь знаючи відповідь:

– Ходімо, мамо, вип’ємо чаю чи кави. Візьмемо ванільні булочки, як ти любиш. Я щось зголодніла!

– Іра! І як тільки з тобою стільки років Ігор живе? Таку дружину, як ти, треба гнати подалі. Пошкодуй чоловіка! Ірино, подивися на ціни! Зараз ще в пару магазинів зайдемо і повернемося додому. Поп’ємо чай та супчику поїмо. Я все приготувала.

– Добре, мамо.

Ірина знала, що тепер вони підуть у продуктовий магазин. Матері, звісно, ​​не сподобаються там ціни. Вона потягне її в інший магазин, а потім до третього і четвертого. Зрештою, вона знайде потрібний товар за ціною, яка її влаштує, і задоволена покличе дочку додому.

Так і сталося. Коли вони опинилися вдома, мати поставила чайник, нарізала тоненькі шматочки батона, ковбаски та трохи сиру. Ірина пригостилася і подякувала матері. Тепер можна вирушати і додому, до коханого чоловіка.

На прощання мати сказала їй:

– Ти наглядай за своїм Ігорем. Чоловіків у його віці дуже вже до молоденьких тягне ! Відведуть, оком моргнути не встигнеш! А тобі ось у твоєму віці вже чоловіка не знайти! Частіше його свари, перевіряй і контролюй!

– Звичайно, мамо, – легко погодилася Ірина, цмокнула маму в щоку і вирушила додому.

А вдома на неї вже чекав Ігор. Він знав, що дружина повернеться голодною, а тому насмажив картоплі з цибулею, нарізав сальця, накришив салат. Подружжя із задоволенням поїло. Під час вечері Ігор весь час питав дружину про деталі її прогулянки з матір’ю:

– Ну що? Теща мене недолугим називала?

– Називала, Ігоре, – з повним ротом відповіла Ірина.

– Стежити за мною просила?

– Просила, – погоджувалась Ірина.

– Значить, все нормально, у своєму репертуарі?

– Так! Ігоре, я все-таки не розумію тебе! Навіщо ти мене просиш ходити з мамою на ці прогулянки? Вони мене вимотують! Все одно вона нічого не купує. І мені не дає! Більше не піду!

– Ірино, не кажи так. Погулялася з матір’ю годинку-другу, що тут такого? Кому від цього погано? Старенькій твоїй приємно, і тобі потім, коли її не стане, соромно не буде!

Ірина погладила чоловіка по голові і зітхнула. Вона знала, чим викликана така симпатія до її матері. Ігор ріс у дитячому будинку. Чоловік розповідав їй, що якось, будучи ще дев’ятирічною дитиною, він дуже образив маму.

Та просила його сходити за хлібом, у магазинчик у їхньому ж будинку. А той відмовив. Більше того, він завередував і розплакався, що йому не дають грати спокійно. Мама тоді прийшла з нічної зміни та дуже втомилася.

Вона виховувала сина одна. Коли її не було, за хлопчиком доглядала сусідка. Мати не стала влаштовувати сцени. Вона зітхнула і пішла до крамниці. Але вона більше додому не повернулася. Жінка випадково оступилася на крутих сходах, і трапилася біда. Її не стало…

Взяти до себе хлопчика ніхто із родичів не схотів. Так, він потрапив до дитячого будинку. І досі шкодував, що не пішов замість мами по хліб.

Ігор ще в молодості говорив Ірині:

– Знаєш, як я шкодую? Чому не зробив, як мати хотіла? Образив її, сварився.

– Ігоре, ти був маленьким! Хіба ти міг знати?

– Це мене не виправдовує. Я тільки потім зрозумів, що треба цінувати кожну мить, проведену поряд з батьками. Я не дозволю тобі образити мою тещу. І дітям нашим не дозволю ображати тебе! Ніколи!

Зараз Ігореві здавалося, що він спокутує свою провину перед рідною матір’ю, контролюючи дружину та дітей. Він вважав за свій обов’язок виховувати в них повагу до тієї, що подарувала життя.

А теща, яка знала цю історію, любила зятя. Просто такий у неї був характер. І хоча за очі вона називала його негідником і недолугим, то при особистій зустрічі зверталася до нього, тільки так:

– Дякую, синку!

І Ігор був готовий гори згорнути заради того, щоб ще раз почути це заповітне слово з вуст жінки, яка веліла йому звати її мамою відразу після весілля.

…Ось така повчальна історія. Бережіть матерів! Поки мама жива, ми діти…