Ірина зайшла в квартиру матері, пройшла на кухню і сіла за стіл.

-Привіт, мамо, – роздратовано сказала вона.

-Привіт, Іро. Чай будеш? Я тут пиріжків ще напекла. Щось трапилося в тебе?

-Та нічого… Розумієш, мамо, мені не подобаються порядки в Сергія в сімʼї. Так не подобаються, що я готова тікати звідти! А зробити нічого не можу – ми ж поки з ними живемо…

-Хм… Дивно. Мені здавалося, що в нього дуже приємні батьки.

-Ага, приємні! Я приходжу о шостій вечора, а вони о сьомій. І я повинна їх чекати, щоб повечеряти всім разом!

-Не розумію… А що тут такого? – мама Іри знизала плечима. – Навпаки, добре! Вся родина у зборі, кожний розповідає, як пройшов день. Хіба це не чудово?

-Не чудово, – сумно сказала Іра. – Чому я маю розповідати, як пройшов мій день? Якщо не хочу цього робити?

Іра помовчала і додала:

-А прибирання? Субота – це в них день для прибирання. І всі повинні цього дня прибирати! А що, в інший день не можна?!

-Я думаю, що можна, але зазвичай після роботи особливо прибирати і не хочеться… Так що субота – дуже навіть підходящий день.

Іра здивовано зиркнула на матір.

-А як ти поставишся до того, що плиту треба протирати щодня? Ось вона це робить і мене заставляє!

-Іро! Та вона молодець! У мене сил на це не вистачає.

-Та ти просто.., – Іра спробувала підібрати слова. – Коротше кажучи не розумієш ти молодь. От! І взагалі, чому ти мою свекруху підтримуєш, а не мене? Я ж твоя дочка! – Іра надула губи.

-Ну взагалі-то, я намагаюся бути об’єктивною.

Іра зрозуміла, що підтримки у мами не знайде, допила чай, доїла пиріжок і пішла додому до чоловіка.

-Уявляєш, Наталко, я сиджу, ділюся з нею, а вона каже, що я неправа. І це моя мати!

Наталка позіхнула.

-Ой, щось спати хочеться. А що в тебе трапилося?

-Та нічого не трапилося. Поки що, – сумно додала Іра. – Просто мені набридло вписуватись у чужу родину.

-Але Ірина, ти ж вийшла заміж і живеш з ними, так що треба потерпіти, поки не назбираєте на свою квартиру.

-Потерпіти, потерпіти… Та не можу я більше терпіти!

-Ну тоді тільки винаймати квартиру.

-Ти знаєш, я вже і на таке згодна! – заявила Іра.

-Сергію! Слухай… А може ми знімемо квартиру і почнемо жити окремо? – акуратно розпочала розмову Ірина.

-А що трапилося, кохана? Ніби нам і тут непогано. Та й у такому разі на квартиру більше відкласти зможемо.

-Ну знаєш… Просто мені дуже хочеться робити те, що ми хочемо і ходити так, як ми хочемо і туди, куди хочеться і ні перед ким не звітувати. Розумієш?

-Розумію. Давай подумаємо про це.

Іра підійшла до Сергія один раз, другий раз, третій. І Сергій в якийсь момент не витримав і погодився.

-Ну добре, давай спробуємо!

І вони винайняли квартиру.

Пройшов місяць.

-Наталко! Як же чудово жити окремо! Ніхто життя не вчить, спілкування не хоче. Краса!

-Зате тепер ти вечерю готуєш і прибираєш, – посміхнулася Наталка.

-Я? Ні. Ти що! Нічого я не готую! Прийду з роботи, зроблю легкий салат і поїм.

-А Сергій?

-Він сам готує. Я йому кілька разів зробила салат, він сказав, що йому мало. Я, памʼятаю, засмутилася і сказала, щоб він сам собі і готував, якщо мій салат не подобається. Ось і готує! І до магазину сам ходить. Я взагалі ці всі його ковбаси та м’ясо дуже мало їм, тож теж йому сказала, щоб сам купував.

-Нічого собі! – тільки й змогла сказати Наталя.

-Ні, ну звичайно Сергій хотів, щоб я на нього чекала і разом з ним вечеряла, але я йому сказала, що просто посиджу поруч. І все. Правда, я так і не сиджу з ним. Коли він вечеряє, серіал іде по телевізору, який мені подобається, і я його дивлюся.

І, до речі, я поки що не прибирала. У нас чисто ще.

-Діло твоє, – сказала Наталка.

-Ірино, ну серйозно, навіщо ти хочеш вести наш бюджет? – здивовано запитав Сергій.

-Нууу… Мені цікаво які у нас витрати. А давай посперечаємося, що мені вдасться більше грошей відкласти, ніж тобі? Давай?

-Це буде навіть кумедно. Але давай. Значить, я віддаю тобі зарплату, а ти її розподіляєш. Не забудь відкласти гроші на оплату квартири.

-Добре… Добре… Сергію, а підемо сьогодні на дискотеку якусь, потанцюємо?

-Іро, але ми ж були там і минулого тижня і позаминулого… Та й вчора теж! Може, ми вдома побудемо. Чистоту наведемо – поглянь, як у нас брудно. А потім погуляємо. Давай?

-Ти говориш, як старий дід!

-Іра! – у голосі Сергія з’явилися металеві нотки. – Я не люблю всі ці нічні походеньки. Ну добре раз на місяць сходити, але щотижня! Та ще й стільки грошей там лишаємо!

-Ну а що, вдома сидіти, чи що? – Іра теж почала закипати.

-Можна погуляти, можна покататися на велосипедах, на роликах, піти в кіно, в театр, вивчити щось потрібне по роботі.

-Ну гаразд, гаразд, – примирливо сказала Іра. – Давай побудемо вдома.

-Дивись які чобітки я купила! – крутилася перед колегою Іра. – І сумочку! І пальто!

-Гарні! – сказала Наталка.

-Я така щаслива! Але наступного дня Іра прийшла засмучена.

-Все! Мені довелося все здати! – раптом заявила вона. – І все тому, що потрібно бачите платити за квартиру, а я всі гроші витратила! Ну він же чоловік, хай і придумав би, де ще взяти грошей. Серджуся на нього! Я вчора ще висловила, що мені не подобається, що він із мамою своєю розмовляє щодня.

-А ти не розмовляєш хіба зі своєю? – уточнила Наталка.

-Ну ти порівняла мою маму і його. Та розмовляю я, але не щодня. А він їй дзвонить і розповідає, як день минув.

Наталка зітхнула:

-А тобі він розповідає?

-Мені? Ні. Мені це не цікаво.

-Слухай, Іро, – раптом сказала Наталка. – Вибач мені звичайно, але тобі не 18 років, а 28 уже. Ніби доросла людина, а поводишся як дитина… Я б на місці Сергія твого, вже пішла б від тебе десять разів. Складається таке враження, що його ти зовсім не любиш… Він – просто твоя можливість піти з дому. Тобі не заміж виходити треба було, а квартиру винайняти з подружкою.

Ось і скуштувала б усі принади самостійного життя. До речі, якщо будеш продовжувати в такому дусі, то дивися, бо розбіжитеся…

Іра насупилася і в цей день не розмовляла з Наталкою. А ще через тиждень Сергій і справді сказав їй, що їм треба пожити окремо, подумати, а потім зустрітися та обговорити їхнє подальше життя.

-Я думаю, що в нього хтось є, – говорила Іра. – А якщо це так, то він запропонує мені розлучитися. Але я не хочу, щоб він мене залишав, тож мені треба його покинути першою. Так, треба зателефонувати до Сашка.

-Іро, з тобою точно все добре? – здивовано запитала Наталка. – Спершу справді побудь трохи одна, подумай, потім поговори з чоловіком, послухай що він скаже, а потім уже вирішуй що робити.

-Ага! У той час, як я буду сама, його мама напевно про мене всяке погане говоритиме.

-Ну от з чого ти це взяла? Хіба вона так колись робила?

-Ні… Але всі так говорять.., – сказала Іра.

Після роботи Ірина не пішла додому, а довго ходила вулицями і тільки й робила те, що міркувала над ситуацією, що виникла в її житті.

Минуло три дні й Ірині несподівано зателефонувала свекруха та призначила зустріч. Іра йшла на неї з важким серцем.

-Ірочка! Що трапилося між тобою та Сергійком? Я всі ці дні, як він повернувся додому, місця собі не знаходжу. Питаю його, питаю, а він не каже. Він тебе чимось образив?

-Та ні, – сказала Іра. – Не образив. Ольга Петрівна, це все через мене. Я сама у всьому винна. Відчула свободу і почала вести себе, як маленька. Думала тільки про себе… Я все зрозуміла. Пробачте…

-Так, а я тут при чому? Ти з Сергієм розберися.

Іра кивнула.

Ірина з Сергієм зустрілися через тиждень, поговорили та повернулися жити до його батьків. А квартиру вони теж купили, але трохи згодом.

Ця історія показала Ірині, як просто можна своїми руками зруйнуватu своє життя.