Ірина з подивом подивилася на чоловіка, який поклав перед нею на стіл пʼятнадцять тисяч гривень.

– Все? – Підняла брови жінка, чекаючи відповіді.

– Так, – розвів руками Віктор. – Зараз труднощі у компанії, тому нас на невизначений термін позбавили премій.

– Так, це погано. Зараз якось зовсім не вчасно, – Ірина невдоволено підібгала губи, розуміючи, що доведеться обмежитися у витратах.

– Тату, дай двісті гривень! – На кухню забігла п’ятнадцятирічна дочка Олена.

Віктор мовчки поліз у кишеню і, витягнувши нову купюру, віддав її дівчинці. Отримавши своє, дочка пішла до кімнати.

– Премії немає, але ти даєш їй гроші? Хоча б спитав у неї, на що саме? – з осудом пробурчала жінка.

– Нічого, я вирахував це із своїх витрат, – усміхнувся чоловік і хитро підморгнув дружині.

Останнім часом Ірині здавалися дивними відносини між Віктором та Оленою.

З кожним днем він все більше зближувався з дочкою і зовсім перестав її сварити.

Якщо раніше Олені могло сильно дістатись за те, що вона не зробила уроків або прогуляла їх, то тепер чоловік трохи говорив із нею, і на цьому все його виховання закінчувалося.

– Вітя, а що відбувається? Тобі не здається, що ти став надто вже балувати нашу дочку? – Ірина схрестила руки. – До цього ви жили, як кішка з собакою, а тепер стали найкращими друзями?

– Ірино, я просто зрозумів, що переконати її вчитися не можна, якщо вона сама того не хоче, – викрутився чоловік.

– Ти сильно псуєш мій авторитет! – обурилася жінка.

– Тату, можна погуляти? – Олена зупинила розмову батьків, зазирнувши на кухню.

На ній вже була одягнена куртка і шапка, і Ірина одразу зрозуміла, що дочка відпрошується для виду, заздалегідь знаючи, що її батько відпустить.

– До десяти! – уточнив Віктор.

– До одинадцятої! – гордо хмикнувши уточнила дочка, тим самим показавши батькові, що умови тут ставить вона.

– Олено, ти зробила уроки? – Втрутилася в розмову Ірина, але дівчинка вдала, що не чує її і поспішила піти. – Я взагалі нічого не розумію, що з тобою відбувається? Чому ти їй дозволяєш собою керувати? – Жінка, стиснувши зуби, звернулася до розгубленого чоловіка.

– Не сталося нічого такого, головне, всі живі та здорові, – знизав плечима Віктор.

– Та ти смієшся! Ти бачиш, як наша дочка поводиться зі мною? Вдала, що не чула! Тато тепер у неї буде гарний, а мама погана? – сердито пробурчала жінка.

– Не вигадуй, – відповів чоловік, але Ірина звернула увагу, що він сором’язливо ховає свої очі.

Усвідомивши, що від Віктора домогтися правди не вдасться, жінка вирішила натиснути на дочку.

Однак коли вона увійшла до її кімнати, то насамперед звернула увагу на велику палетку дорогої косметики, яку мати їй не дарувала.

– Це що? – Ірина взяла в руку палетку. – Звідки?

– Мені подарували, – зніяковіла Олена і сором’язливо відвела очі.

– Ти думаєш, я не знаю, скільки вона коштує? – гнівно промовила жінка. – Чим ти займаєшся? Звідки гроші? – уявивши собі найгірше, мати схопилася за бік.

– Нічим я не займаюся, – дівчинка присіла на ліжко. – Мені її тато купив…

– Так, дуже цікаво! – Вигукнула Ірина, згадавши про те, що Віктор сказав їй, що його позбавили премії.

Тоді за які гроші він купує доньці такі дорогі подарунки? Від цієї думки жінка скривилася.

– Розповідай! – Грізно сказала Ірина.

– Нема чого розповідати, купив і купив, бо любить мене, – Олена простягла руку, бажаючи забрати у матері палетку.

– Так Так! Не обманюй мене! Не скажеш правду, я викину твою косметику! – рішуче сказала мати.

– Я скажу, скажу, – дівчинка заплакала і сіла на ліжко. – Тато мені дає гроші та купує те, що я хочу, щоб я мовчала. Мамо, вибач…

Ірина застигла на місці, не розуміючи, про що говорить дочка. Її уява малювала найгірші картини.

– Розповідай! – сказала жінка.

– Він просив, щоб я не розповідала тобі, що бачила його з дівчиною, – несподівано сказала Олена.

Від почутого Ірина застигла на місці. На кілька хвилин у кімнаті запанувала тиша.

Перед очима жінки пролітало все їх із чоловіком двадцятилітнє щасливе сімейне життя.

– З іншою? – перепитала вона, нарешті прийшовши в себе.

– Так. Я бачила їх разом біля готелю. Тато вручив їй квіти, вони обнялися і пішли усередину. Я все це сфотографувала і хотіла показати тобі, але він переконав мене цього не робити, – винним голосом промовила Олена.

– Переконав чи купив? – холодно запитала Ірина. – Дешево ж ти продала мене, дочко…

У цей момент жінка усвідомила, що стільки років жила під одним дахом із зрадниками.

– Тато сказав, що якщо ти дізнаєшся, то дуже засмутишся, – захлюпала носом Олена.

– Тож ти вирішила взяти з нього за мовчання? – єхидно поцікавилася Ірина. – Які ж ви обоє…

Жінка, не домовившись, швидко вилетіла з кімнати дочки і зустрілася ніс до носа з чоловіком. Побачивши її обличчя, чоловік одразу все зрозумів.

– Ірино, я все поясню, – винно промовив Віктор.

– Нам нема про що розмовляти. Який же ти негідник! Сам без честі і совісті, і дочку вчиш бути такою ж! – гнівно вигукнула Ірина.

– Ірино, – чоловік взяв її за плечі, але вона відсторонила його в бік, даючи зрозуміти, що їй неприємні його дотики.

Жінка мала намір зібрати свої речі і якнайшвидше забратися з квартири, де її зрадили.

– Може, ти мене таки вислухаєш? – Помітивши її рішучий настрій, просив Віктор.

– Слухати? Навіщо? Ти хочеш мені розповісти, що витрачав свою премію на молоду дівчину? – закотилася єхидним сміхом Ірина. – Мені не потрібні твої пояснення!

Декілька разів Віктор намагався виправдатися перед дружиною, але вона зібрала свої речі і на таксі поїхала до матері.

Жити під одним дахом з чоловіком, який підло вчинив із нею, більше не хотілося, а з дочкою, що продала її за палетку дорогої косметики – тим більше.

Через місяць, прийшовши в себе, Ірина подала на розлучення. Олену вона залишила з батьком, можливо так вона одумається…

КІНЕЦЬ.