Ірина з Вадимом гуляли весілля! Вони стояли і дивилася один на одного закоханими очима.

Гості говорили вітання у мікрофон, не шкодували грошей…

Прямо з ресторану молодих провели на автобус. Одразу й «медовий місяць»!

– Добре Іринці! У Вадима вже й квартира є і машина! – заздрили гості.

– Можна й грошики по курортах тринькати!

А через місяць Ірина раптом повернулася до батьків! Вона мовчки закрилась у себе в кімнаті і не розмовляла ні з ким взагалі!

Батьки не розуміли, що відбувається. Та згодом відкрилася вся правда.

Подруги приходити стали до неї, вмовляти:

– Не можна так, адже ж хороший хлопець! І забезпечений і уважний. Без квітів до тебе не приходить. А коли ми до тебе раптом прийшли, ігристого приніс і фруктів, а сам вийшов – мовляв, попліткуйте собі, я не заважатиму!

– Я сама розберуся, – Ірина одразу перевела розмову на іншу тему.

Вона нікому не розповідала про те, що могло статися між нею з Вадимом за цей короткий час…

Батьки доньку не розуміли:

– Як можна таке зробити? На весілля стільки грошей витрачено. Адже по коханню заміж виходила, не змушував ніхто!

Зустрічалися три роки, нічого в ньому не помічала, і раптом за такий час прозріла!

Може, він зрадив їй? Мовчить, нічого не розказує. Ночами тільки крутиться й плаче…

– Та годі тобі, – заспокоював батько матір.

– Не з дитиною ж залишилася. Молода ще, вийде заміж…

– Ага, а ми знову весілля збиратимемо? Перед людьми як соромно! А раптом вона вагітна, – не вгавала мати. – Адже мовчить, слова від неї не доб’єшся!

Вадим намагався додзвонитися, Іра слухавку не брала. Приїжджав, вона навіть із ним розмовляти не стала.

Запитає тільки:

– Навіщо приїхав? Я все сказала…

– Іро, ну смішно ж. Жодного приводу немає. Що не так? Що трапилося? Не розлучаються через таке…

Здавалося, що Вадим говорив щиро.

– Мабуть, нашкодив десь дуже, – здогадався батько.

– Он як Іринка реагує. Тяжко дівці. Ти не надокучай дочці. Треба буде – сама розповість, що сталося…

– Ми не чужі тобі, – мати все ж намагалася дізнатися причину.

– Гроші на весілля витратили. Не зайві, до речі. Ти мала нам розповісти. Як дитина поводишся. Виїжджала під музику, а приїхала мовчки! Ми маємо право знати! Може він зробив щось погане?!

– Ні, мамо… Не зрозумієте ви…

– Та вже не дурнішими за тебе будемо. Це нам судити – зрозуміємо, чи не зрозуміємо. А коли батьки твої такі нерозумні, то поясни!

– Не ображайся, мамо… Не любить він мене…

– За три роки не зрозуміла, а тепер, значить, за місяць розкрився?!

– Три роки показушними були. Послуговував у всьому мені, підтакував, поступався…

Ти пам’ятаєш, коли ми медовий місяць на морі проводили, то він раніше приїхав.

Його на роботу викликали. Я тоді сама там на три дні залишилася.

А коли назад їхала, то рейс затримали. Так от усі додому дзвонити почали, рідних заспокоювати.

А я до Вадима додзвонитися не змогла. Думаю, чимось зайнятий може, чи трапилося щось.

Потім ще затримали і ще… Вадим не дзвонив. Я теж, нервувала, переживала, але не дзвонила. Він бачив у себе пропущений. Та й мене немає, могло статися щось…

З автобуса виходила, сподівалася, що чоловік мене зустрічає.

Знаєш, мамо, ми ж уночі приїхали, там усі всіх зустрічають. А я одна…

Постояла, подивилась і пішла таксі шукати. Приїхала, двері своїм ключем відкрила, зайшла, а він спокійно спить собі у нашому ліжку.

Тільки вранці мене побачив. Запитує так буденно, ніби не в чужій країні мене залишив, а я в магазин по сусідству виходила:

– Як доїхала?

Я почала йому пояснювати, що в нас сім’я. І що я переживала тому, що він навіть не зателефонував. А він спокійно так мені каже:

– Кохана, не починай. Все ж добре. Ти тут, ми разом. Якби сталося що, я в новинах прочитав би. Навіщо через дрібниці нервуватися. Ну, не зустрів я тебе, так мені вранці на роботу. Що ж я спати не буду, чи що. Тим більше на таксі їхати навіть комфортніше.

І головне, що його ставлення залишилося таким самим. Удавано цілує щоранку, вдавано запитує: «Як справи?» А сам не слухає. Начебто не зі мною це відбувається. Як у кіно якомусь. Все не справжнє, не щире. Я так не можу. А далі ще гірше буде: ще й звичка до стосунків побільшає.

– Та хіба ж через це розлучаються? – дивувалася мати.

– Ти любиш його?

– Вже не знаю. Згадую іноді добрі моменти, а потім автобус і я стою одна.

– Іноді пробачити треба. Як же ти життя хочеш прожити? Ніколи все по твоєму не буде. У сім’ї поступатися треба.

– Права вона, не чіпай її, – заступився батько, що мовчав раніше.

– Якщо зараз йому все одно де вона і що з нею, далі ще гірше буде.

– З нами теж таке могло статися. – Не вгавала мати.

– Не могло, – батько підвівся і почав ходити по кімнаті.

– Я б тебе у чужій країні одну точно не залишив.

Правильно, дочко, а якщо трапиться щось, занедужає, чи ще щось, то він піде одразу.

Як же ж, він, бачте, має висипатися! Порядок його життя порушено! Краще одразу цей шлюб припинити.

А тобі двадцять п’ять років, усе життя попереду. Зустрінеш ще свого чоловіка, на все життя. І не треба її весільними грошима дорікати. Не всі з першого разу своє щастя знаходять…

…Наступного дня Іра подала на розлучення.

Заміж вона вийшла тільки у 31 рік за свого колегу Миколу. І в ньому вона вже точно була впевнена – він справді її кохає!