Ірина встала рано. Вона наварила борщу й нагодувала свого чоловіка Віктора сніданком.

Жінка вже помила посуд і прибирала у шафу чашки з-під чаю, як раптом побачила у вікно кухні сусідку Тетяну – продавчиню з сільського магазину…

Та зайшла на подвірʼя і впевнено попрямувала до хати Ірини.

– Не вистачало ще її тут з самого ранку побачити, – подумала Ірина. – І що вона тут забула?

В цю мить двері відчинилися і на порозі зʼявилася Тетяна.

Віктор уже поїхав на роботу.

Чоловік працював водієм, а ще іноді ходив на підробітки – він був хорошим електриком.

Жили вони разом з Іриною уже п’ятий рік, але дітей не мали.

– Привіт, – сказала Тетяна.

– Привіт, – відповіла Ірина. – Чого це ти з самого ранку до мене?

– А того, що я хочу дещо розповісти тобі про твого чоловіка! – раптом сказала гостя.

Ірина застигла з чашкою в руках, очікуючи почути найгірше.

І вона не помилилася…

– У нас із твоїм Віктором буде дитина! – нахабно заявила Тетяна. – Я вагітна від нього. Ми любимо один одного і житимемо разом! Відпусти його. Віктор тебе пошкодував і не міг сказати про це, ну от я сама прийшла й кажу тобі відверто… Не тримай ти Віктора, дітей у вас все одно немає, та й навряд чи колись будуть.

Ірина не могла й слова вимовити від почутого.

У цей час з кімнати вийшла її свекруха Таїса, темніша за хмару.

– Ах ти ж пройдисвітка! – почала мати Віктора. – Значить з кимось нагуляла дитину, а хочеш на мого сина все спихнути. У Віктора мого чудова дружина, не те що ти. Іди звідси, йди, бач що надумала!

Свекруха виставила Тетяну за поріг.

Ірина плакала. Свекруха розуміла її, дуже вона шкодувала і любила свою невістку.

– Не плач доню, бреше вона, ця Тетяна, бреше. Не міг Віктор такого зробити… Він тебе любить, ти ж знаєш.

Трохи згодом Ірина заспокоїлася. Таїса подумала, що змогла її переконати, але це була просто видимість.

Як тут заспокоїтись?

Ірині теж треба було збиратися на роботу, а Таїса обіцяла доньці, яка жила на іншому кінці села посидіти з онуками.

– Гаразд, я піду до дочки побути з дітьми, ще вчора обіцяла, що зранку прийду. А ти не переймайся. Увечері прийде Віктор ось і розберемося.

Свекруха пішла, Ірина хотіла вже збиратися на роботу, але передумала.

На душі було кепсько, думки в голові так і роїлися.

– Так ось чому останнім часом Віктор змінився. З роботи приходив пізно, хтось йому постійно дзвонив, а він ішов на вулицю або в іншу кімнату.

Часто приходили повідомлення, і він відповідав. А я й не підозрювала, що він може закрутити роман на стороні, та ще й з ким, з Тетяною, яка відома своїми велелюбними пригодами на всю округу. А раніше ж у нас із ним секретів не було і з роботи він завжди приходив вчасно.

Ірина навіть згадала, як вона одного разу жартома запитала чоловіка чи не завів він у сусідньому селі іншу, так Віктор розлютився:

– Мені робити нічого, як по навколишніх селах бігати… Ти шукаєш приводу, щоб посваритися?

– А виявилося, що він знайшов тут за кілька будинків від нас. Оце так поворот. І що я повинна робити? Все з’ясувалося, у них із цією… Буде дитина. А я не змогла йому народити. А ми ж з Віктором мріяли про малюка. А вийшло так, що він здійснив свою мрію без мене. Яка ганьба! Мій чоловік мене проміняв на Тетяну, на оцю дівку…

Ірина накручувала себе, залишившись сама. Дуже вже вона була ображена на чоловіка. Їй було дуже недобре, не хотілося нікого бачити, ні з ким розмовляти. У неї навіть не було бажання вислухати чоловіка, його виправдання.

– Добре, що він поїхав у район, бачити його не можу, – думала вона. – Якщо Тетяна наважилася прийти до мене, то вже всі в селі знають про це. Господи, за що це мені? Як це мені пережити?

Рішення прийшло несподівано і спонтанно.

Ірина взяла сумку, швиденько поклала туди документи й гроші з комода, залишивши частину, покидала туди тільки найнеобхідніше й вийшла з дому. Батьки її жили теж у селі, але й до них не було бажання заходити. Добре хоч зупинка неподалік від будинку, і автобус довго не довелося чекати.

– Нехай лишається тут зі своєю Тетяною, а я подам на розлучення! Поїду до сестри, влаштуюсь на роботу…

Автобус відвозив Ірину в місто до сестри. Вона всю дорогу ні на кого не дивилася, відвернулася до вікна.

Важко їй було виїжджати з рідних місць. Все-таки тут вона була щасливою. А тепер їй треба це все перекреслити й починати життя з чистого аркуша.

Повертаючись додому від онуків, Таїса все думала про невістку.

– Ну приїде Віктор додому, ох влаштую я йому, швидко забуде свою Тетяну… Господи, аби Іринка не пішла від нас. Ну, де ще знайти таку невістку? Хіба я проміняю таку добру й розумну невістку на вертихвостку Тетяну. Вмовлю я сина, послухає він мене, раніше завжди слухався, от і зараз послухає, – думала свекруха, поки йшла додому.

Зайшовши до хати, вона одразу ж зрозуміла, що Ірина пішла не на роботу… Жінка трохи подумала, й вирушила до сватів.

– Свахо, привіт, Ірина не приходила часом до вас?

– Привіт, а чому вона до нас прийде? Іринка має бути на роботі, чи все-таки пішла від Віктора? Зрозуміло, а я й не сумнівалася. Як тільки дійдуть до неї чутки, вона піде від чоловіка, характер батьківський, рішучий. А я ж говорила зятю, – сумно хитала головою мати Ірини.

– То ти знала, свахо?! А ми з Іриною тільки сьогодні вранці дізналися. Ця Тетяна зранку прийшла до нас і приголомшила новиною, що чекає дитину від Віктора. Он який зрадник, і в кого він у нас?! Ірина пішла з дому, а куди?

Мати Ірини набрала її номер телефону, та відповіла:

– Доню, а ти де? Сваха прийшла до нас… Зрозуміло… Ну гаразд, обережно там. Я розумію тебе донечко… – вона поклала слухавку. – Ось свахо, я так і думала, у міста вона подалася до сестри, поки там залишиться, так і сказала.

– Гаразд, вибач мені, не вгледіла, піду я, – опустивши голову і витираючи сльози, Таїса пішла додому.

Літня жінка ледь дочекалася з роботи сина. Нарешті, Віктор приїхав.

– Ну що ти, окаянний, пішла твоя Ірина від тебе, поїхала! А не треба було до Тетяни бігати, приходила ця вертихвостка зранку, дитину каже чекаю від Віктора.

Віктор похнюпився, а мати зрозуміла, що все це правда. Не виправдовувався, а тільки сказав:

– Так, мамо, так. Це правда. Буде у нас із Тетяною дитина, а в тебе онук…

– Не треба мені таких онуків, я ж думала у нас все по-людськи буде. Ірина народить згодом, а ти он як…

Зачаїла образу Таїсія і на сина, і на Тетяну, дуже шкодувала невістку. Але вдіяти вона нічого не змогла.

Ірина подала на розлучення, розлучили їх швидко, і одразу через деякий час одружився він з Тетяною.

Та ходила задоволена, всім хвалилася на селі, що скоро народить Віктору сина. А Ірина не змогла.

Осуджували її односельці, а їй все одно.

Чи то доля була така, чи то сльози Ірини відлилися Вікторові з новою дружиною, але не судилося народити Тетяні.

Втратила вона малюка. Потім скільки б не намагалася, так і не змогла більше…

Віктор весь пішов у роботу. А Тетяна, здається, не переживала, так і жила собі весело, продовжувала яскраво фарбуватися, фліртувати з мужиками направо й наліво, гульбанила.

А Віктор нічого не помічав, а може й не хотів…

Ірина спочатку в місті жила в старшої сестри Ольги у двокімнатній квартирі.

Але розуміла, що вона тут зайва. У Ольги чоловік і донька, соромилася вона.

Чоловік сестри знайшов роботу Ірині у будівельній фірмі, він сам там працював майстром.

Ірина орендувала кімнату й почалося в неї зовсім інше життя.

На чоловіків не дивилася, була ображена на всіх. Але час зробив свою справу.

Чоловік сестри якось познайомив її з Миколою.

– Ірино, знайомся, це наш начальник Микола. Каже ти йому сподобалася, але підійти він боїться, каже, що надто строга ти, – посміхався той.

Ірина простягла руку:

– Дуже приємно, Ірина.

З того часу стали зустрічатися Ірина з Миколою. Він був спокійним і ненав’язливим, знав, що вона пережила, допомагав їй.

І крига скресла, посміхнулася Ірина, заблищали очі.

Вогні ходили в кіно й на концерти. Їздили на природу з Ольгою та її родиною відпочивати.

Час все розставив на свої місця…

Микола зробив Ірині пропозицію й Ірина, не змогла відмовитися.

Вона хотіла стати щасливою.

Жінка переїхала до Миколи в його квартиру.

А потім народилися в них майже одна за одною донька й син.

Щастя оселилося назавжди в їхній родині. Ірина навіть іноді ловила себе на думці, що вдячна колишньому чоловікові за своє нове щасливе життя.

Хорошим і дбайливим чоловіком та батьком був Микола.

Любив він своїх близьких, забезпечував, ніколи не підвищував голос.

Коли Ірина з чоловіком і дітьми приїжджала в село до своїх батьків, то іноді бачила Віктора.

Той сумно і холодно вітався і проходив повз.

Не склалося в нього життя з Тетяною, кинула вона його і живе він тепер удвох з матір’ю.

Давно вже не залишилося жодних почуттів у Ірини до Віктора.

Той випадок вона сприймає як випробування, яке їй було дане Богом.

Вона пройшла його і тепер щаслива.

А що думає Віктор, про це ніхто не знає…

Він часто вечорами сидить на лавці біля будинку на самоті зі своїми думками…