-Ну що? – у голосі Марини чулося нетерпіння.

-Вступила! – радості Ірини не було меж.

Марина відчула це аж на відстані.

-Що з житлом?

-Гуртожиток дали! Правда в кімнаті чотири людини, сподіваюся Даринка якось пристосується.

-Нічого, звикне. Натомість на квартиру не доведеться витрачатися.

-Звичайно, я така рада! Ти ж розумієш, які ціни.

-Стривай, – раптом згадала Марина. – Там же твої батьки живуть.

-Ні, Мариночко, вони свою трикімнатну продали, купили однокімнатну, тепер здають, а самі на дачі живуть.

-Однокімнатну? Так пустили б туди Даринку! Внучка таки єдина…

-Ой, Марино, давай не будемо зараз про це. Поговоримо під час зустрічі. Не хочеться настрій псувати, – Ірина поклала слухавку.

…Ірина була єдиною дочкою у сім’ї. Навчалася добре, легко вступила в університет. Все йшло за планом, доки дівчина не закохалася у молодого викладача. Він начебто відповідав взаємністю, але, дізнавшись, що Іра чекає дитину, дав грошей і відразу кинув.

Ірина твердо вирішила народжувати. Незважаючи ні на що.

У тому, що батьки влаштують сварку, дівчина не сумнівалася. Знала також, що всіма правдами й неправдами вони намагатимуться змусити її припинити це все…

Тому приховувала все до останнього: ходила на заняття, намагалася менше бувати вдома, приходила згодом.

Ось мати й зрозуміла, що до чого, коли живіт вже неможливо було не помітити…

Сварка була неймовірна! Ірина почула на свою адресу таке, що ніколи б і не подумала… Але вона була до цього готова, тож трималася молодцем.

А потім батько просто взяв гроші, поклав перед нею на стіл і сказав:

-На! Щоб їсти мала! А тепер іди з нашого дому!

Ірина не повірила своїм вухам. Вона мовчки встала, пройшла до своєї кімнати і почала збирати речі на перший час.

Неймовірно, але у батька щось ніби як помінялося. Можливо, його вразив спокійний і рішучий вигляд Ірини чи ще щось, але він раптово охолонув. І зупинив доньку прямо на порозі:

-Значить так. Поки житимеш тут. Сиди вдома, не мозоль сусідам очі. Народиш – подумаємо, що з тобою робити.

Іра залишилася. Іти на той момент не було куди. Чесно кажучи, вона сподівалася, що коли народиться дитина, батьки її полюблять. Адже довкола всі кажуть, що дідусі та бабусі онуків люблять більше, ніж дітей.

Але у сім’ї Ірини народна мудрість не спрацювала.

Даринка народилася вчасно. Була гарненькою, дуже спокійною. Проте мати Ірини демонстративно ігнорувала дитину. Дід теж інтересу не виявляв.

Здавалося, обоє вдають, що немовляти в будинку просто немає.

Ірині вони не допомагали. Дякувати, що хоч годували та не виставили з дитиною на вулицю.

Однак молода мама розуміла, що так буде не завжди. Тому шукала якусь кімнату, хай навіть у приватному будинку та якусь роботу: в університеті вона оформила академічну відпустку, хоча не вірила, що їй вдасться продовжити навчання.

І ось тут трапилося справжнє диво. Якось узимку Ірина йшла з поліклініки із донькою на руках.

Її наздогнав якийсь чоловік з дитячим візочком і дружелюбно запропонував:

-Послухайте, давайте вашу дівчинку. Посадимо її до мого сина під дашок. Вони помістяться! Ми вас підвеземо. Що ж ви тягнете? До того ж слизько.

Ірина погодилася: Даринка була досить важкою і допомога була дуже доречною.

Чоловік і жінка розмовляли. Виявилося, що вони живуть поряд.

Наступного дня вони вийшли разом гуляти із дітьми. Ну і закрутилося.

Трохи пізніше Ірина дізналася, що Олексій виховує сина сам: дружини не стало під час пологів. Допомагає йому рідна тітка. Самотня та дуже добра.

-Не знаю, як би я впорався без неї, – розповідав чоловік. – Буду все життя їй вдячний. Вона так любить мого сина!

Іра, слухаючи Олексія, згадувала, як її батьки «люблять» рідну онучку. Їй стало так прикро, що вона розплакалася.

-Що трапилося? Я вас чимось образив? – розхвилювався Олексій.

-Ні, ви тут ні до чого.

Й Ірина розповіла Олексію свою історію.

За тиждень чоловік запропонував:

-Знаєте, Ірино, я довго думав про те, що ви мені розповіли і знайшов вихід. Переїжджайте до мене. В мене своя квартира. Є робота. Я достатньо заробляю. Ми впораємося. Тітка допоможе. А у мого сина з’явиться мати.

-А в моєї дочки – батько? – продовжила слова Олексія Ірина. – Ви робите мені пропозицію?

-Роблю…

-Але ми знайомі лише кілька тижнів.

-Ну і що? Ви знайомі зі своїми батьками все життя. І що це гарантує? Любов? Ми маємо реальний шанс створити повноцінну сім’ю. Чомусь я вам довіряю. А кохання… Прийде й кохання. До мене вже прийшло…

Ірина уважно подивилася на Олексія. І… Погодилася. А що вона втрачала? Нічого! Натомість попереду замаячила якась надія…

Батьки Ірини навіть зраділи, що дочка з’їжджає. Перешкоджати не стали. Допомогли перевезти речі.

Ненавмисний шлюб виявився вдалим. Олексій та Ірина жили душа в душу, виховували дітей.

Даринка виявилася дуже обдарованою дівчинкою. Вона вигравала олімпіади в школі!

Ірина, завдяки допомозі Олексія, таки закінчила університет, стала викладачем.

Олексій ніколи не розділяв сина та дочку. Дбав однаково.

Словом, все у цій сім’ї склалося чудово.

Єдине, що завжди викликало напругу, – поява батьків Ірини. Їхні відвідування були рідкісними, але й їх вистачало, щоб ускладнити багаторічну сварку.

Внучку дідусь та бабуся так і не змогли полюбити. Іноді дарували якісь подарунки. Навіть надсилали гроші. Але спілкування з Даринкою не прагнули. І успіхами дівчинки не цікавились.

І ось Дарина вже студентка.

-Знаєш, – розповіла Ірина, коли зустрілася зі своєю подругою Мариною. – Адже я, запитала у батьків про їхню квартиру. Думала – раптом погодяться Даринку поселити туди на час навчання.

-Відмовили?

-Краще б і не питала. Уявляєш, вони сказали, що й так достатньо витратилися на мою дочку. Квартира – це занадто!

-Витратилися?!

-Ось і я не змогла приховати подиву. Так вони дістали конверт, а там – квитанції за всі роки… На подарунки, покупки, як у гості заходили, на кожну дрібницю…

Запала тиша…

-Навіщо їм це? – не витримала Марина.

-Не знаю. З собою, мабуть, хочуть забрати…

КІНЕЦЬ.