Ірина прийшла з роботи раніше і з просто чудовим настроєм. Нарешті їй відпустку підписали і навіть путівку вдалося купити недорого!

Син Святик буде радий, що вони поїдуть разом, він давно про це мріяв.

Ірина зайшла в коридор.

– Святослав! Ти вдома? – гукнула Ірина сина.

Та їй ніхто не відповідав.

– Святослав! – гукнула ще раз жінка. – Ти чого мовчиш, знову сидиш у телефоні?

Вона відчинила двері кімнати сина.

– Синку, ну ти уявляєш… – почало було вона і раптом застигла від несподіванки.

Її син стояв посеред кімнати і розгублено дивився на Ірину. В руках він тримав якісь папери.

Ірина придивилася, що то за папірці, й оторопіла від побаченого.

– Мамо, я що тобі не рідний син? Я прийомний, так? А чому ти мені не розповіла, ти ж завжди казала, що ми з тобою друзі, га мамо? А сама приховала! – у Святослава на очах були мало не сльози від розчарування.

Він кинув на диван все, що в руках тримав і вибіг із кімнати.

– Святославе, це не так, і навіщо ти в мене порпався, ти все неправильно зрозумів, повернися, я тобі поясню!

Ірина так розгубилася, що не знала, що й сказати.

Але син вибіг з кімнати, схопив вітровку, взув кросівки і голосно гримнув вхідними дверима.

– Святославе, синку! – Ірина без сил сіла на стілець. – Ну треба ж! Такий був настрій чудовий і тут на тобі!

…Синові скоро буде чотирнадцять. Ірина думала, що його перехідний вік вони легко разом подолають, але де там.

Вона взяла в руки кинуті Святославом папери – старі фотографії, його копія свідоцтва про народження – оригінал загубився.

– І навіщо він все це витяг з тумбочки?

Розмова про відпочинок за смачною вечерею не вийшла, а вона так передчувала, як вони обговорюватимуть усі деталі поїздки і мріятимуть разом…

Ірина сумно зітхнула і дістала з холодильника каструлю із їхніми улюбленими фаршированими перцями.

Нагріла, але їсти одній не хотілося. Вона заварила чай і сіла біля вікна – Святослав зазвичай приходив не пізніше дев’ятої, у них була така домовленість.

Але час минав, а його все не було… Ірина вже взялася за телефон, та нарешті почула звук ключа у дверях.

– Ну слава Богу!

Син увійшов похмурий, на сказав кинув, не дивлячись:

– Мамо, я їсти не хочу.

І до себе в кімнату пішов.

– Може поговоримо, чому ти мене не хочеш вислухати, Святославе? – Ірина знала, що він довго не ображається.

І що сьогодні на нього найшло?

Син і справді зупинився біля дверей своєї кімнати, не пішов, обернувся – обличчя ображене.

– Мамо, я все зрозумів, я ж бачив, що свідоцтво про народження видане пізніше і там тільки ти, а в рядку «батько» – прочерк!

А на фото мене тримає якась жінка і я її згадав, хоча мені там років з три! І чоловік поруч. Як так, мамо, це що, мої справжні батьки? Ти від мене це приховувала?

– А навіщо ти поліз у мою шухляду? – у відповідь образилася Ірина. – Я від тебе ніколи нічого не приховую, ти ж знаєш, але я до тебе не лізу без дозволу, а ти до мене навіщо поліз? Міг би й спитати!

– І що, від цього щось змінилося б? Я тебе раніше про батька питав, а ти так нічого мені й не сказала. А от мій друг Максим паспорт отримував, так теж вирішив своє свідоцтво про народження подивитися і все побачив!

Мамо, ти скажи правду, я тебе все одно любитиму, але вона мені навіть снилася, ця жінка, я тепер згадав.

Мене мої батьки покинули, га?

У Святослава був такий погляд, що Ірина зрозуміла – настав час все розповісти, а то він собі казна-що навигадує!

Дорослий син став зовсім, вона все чекала, поки він виросте, ось він і виріс…

– Іди до мене на кухню, Святославе, поговоримо, – Ірина налила собі ще чаю. – Може їсти все-таки будеш? Син похитав головою – не хочу, мовляв.

– Ну, слухай! Мені було вісімнадцять, коли ми з твоїм батьком познайомилися. Він у наше місто у тривале відрядження приїхав із іншого міста. Займався будівництвом, гарний, ти на нього схожий.

А я тоді тільки у фірму після училища бухгалтеркою влаштувалася. Руслан, його так звали, як зайде – у мене серце так і стрепенеться. Дуже вже він мені подобався, каже:

– Привіт синьоока!

А я посміхаюся і нічого не розумію.

Дівчата відмовляли, але я нікого не слухала. Руслан казав, що любить і я вірила.

А виявилося, що в нього вдома дружина і діти, вони у його батьків живуть, він їм гроші надсилає і не може їх покинути, ніколи не розлучиться.

Але казав, що він її не любить, що батьки його з нею одружитися змусили, а він мене зустрів і хоче бути тільки зі мною.

Я дуже плакала і зрозуміла, що не зможу за живої дружини чоловіка відвести, і батька в дітей.

А потім ти народився, приїхала сестра Руслана Аліна, вона дуже любила брата.

Загалом, я Аліні вдячна, якби не вона я навіть не знаю, як би ми з тобою прожили.

Вона майже до трьох років з тобою няньчилась, а я працювала, на нас трьох заробляла.

Тебе майже не бачила, але платили добре.

А одного разу я приїхала без попередження, а там Аліна з Русланом, він тебе на руках тримає, а я його виставила!

А вона, як виявилось, без мене братові дозволяла приїжджати.

Ось і фото ці з тих часів, адже він любив тебе, батько твій.

Але я не вибачила, виставила і його, і Аліну. Тебе в садок віддала і стали ми з тобою вдвох жити. Ось так все й було, а ти щось понавигадував, синку!

Та й взагалі, ну хто такій молоденькій, у вісімнадцять, і дасть дитинку всиновити?

А Руслан, коли тобі сім було, на будівництві був на роботі… Ну і трапилося там дещо… Не стало його… Ось така доля…

Ірина і сама розхвилювалася від цих спогадів.

– Значить, ти моя мама? – Святослав слухав затамувавши подих, а коли зрозумів, що його підозри були марні, щоки його почервоніли.

– Мамо, вибач, я просто подумав, ну ці фотографії, документи… Та й Аліну я пам’ятаю, а друг мій Максим у своєму свідоцтві побачив, хто його батько і хоче знайти його, ну і я теж! Мамо, я тебе дуже люблю, мені ніхто не потрібен, просто я подумав, що ти, як і мама Максима, мене обманула. Він думав, що дядько Геннадій його батько, а там інший, просто його теж Геннадій звуть!

– Святославе, а давай заїдемо до Аліни, хочеш? Це неподалік тих місць, куди ми відпочивати поїдемо. Вона ж твоя рідна тітка. Тоді Аліна нам дуже допомогла, вона з такою любов’ю з тобою займалася. Жила вона тоді сама, дітей своїх не було…

…Вони сиділи на кухні, було вже зовсім пізно, їли холодні фаршировані перці і планували поїздку.

Вони обов’язково заїдуть до Аліни. І справді погано, невдячно Ірина вчинила, образу на Руслана на його сестру перенесла, яка понад два роки допомагала їй зі Святославом…

Аліна так і жила сама, від спільних знайомих Ірина це знала.

І звичайно, вона буде дуже рада, що рідні люди згадали про неї.

Ірина обійняла сина – зовсім дорослий!

Ось вони разом і розставили все так, як і має бути, щиро, по-дорослому…

КІНЕЦЬ.