Ірина прийшла до своєї мами і з порога заявила: – Мамо, а можна моя Оленка поживе в тебе? – Скільки поживе? – здивувалася та. Раніше донька внучку їй навіть на день не залишала. А тут раптом – поживе… – Рівно місяць. – Скільки? – ще більше здивувалася мама. – Ну, мамо, дай нам з Олегом відпочити. Ти ж пенсіонерка, у тебе багато часу. – Ну добре, домовилися, – кивнула жінка… Пройшов місяць. Олену забрали від бабусі. А через день Ірина примчала до матері і з порога вигукнула: – Мамо, ти що наробила?! Мати не розуміла, що сталося

 

Місяць тому тридцятирічна донька Ірина примчала до мами, яка жила в іншому кінці міста, і з порога заявила:

-Мамо, а можна моя Оленка поживе в тебе?

-Скільки поживе? – здивувалася мама.

Раніше донька внучку їй навіть на день не залишала, чогось переживала. А тут раптом – поживе…

-Рівно місяць.

-Скільки? – ще більше здивувалася мама.

-Місяць.

-А не забагато?

-Ну, мамо, дай нам із Олегом відпочити. Ти ж пенсіонерка, у тебе багато часу. А ми у відпустці хочемо з’їздити до друзів і без дитини.

-Але ж ти раніше не давала мені Оленку навіть на день. Вона мене майже не знає.

-Мамо, вона вже велика. Їй сім років. І взагалі, ти їй бабуся, чи хто?

-Ну, гаразд, – погодилася мама. – Тільки скажи мені, що твоя дівчинка любить?

-В сенсі? – не зрозуміла Іра. – Що їсть? Вона їсть усе.

-Я питаю, чим твоя дівчинка любить займатися? Мені треба якось проводити з нею час. Я, наприклад, хоч і на пенсії, а вдома майже не буваю. У мене також багато справ. А Олена, як проводить вільний час?

-Мамо, вона лише перший клас закінчила. Сама подумай, чим зараз такі діти займаються? У комп’ютері сидять і там в іграшки грають всілякі.

-А що, на гуртки вона ніякі не ходить?

-Які ще гуртки? – Іра зробила незадоволене обличчя. – Мені ніколи її на ці гуртки водити. Ну що, значить, на місяць я її залишаю в тебе? Завтра привезу її і її речі. І грошей тобі залишу, на їжу та морозиво. Домовились?

-Домовилися, – кивнула мама.

…Пройшов рівно місяць. Іра з чоловіком чудово відпочили, повернулися і забрали Олену від бабусі.

А через день Іра знову примчала до мами, і знову, прямо з порога невдоволено вигукнула:

-Мамо, ти що наробила?!

-Що? – мати не розуміла, що сталося.

-Чому Оленка у нас просить, щоб ми купили їй піаніно? Вона каже, що хоче стати співачкою.

-І все? – засміялася мама.

-Ні не все! – вигукнула Іра. – Вона хоче стати не лише співачкою, а ще й танцівницею.

-Ну, все вірно, – кивнула мама. – Я зводила її до вчителя з вокалу, і до хореографа. Вони сказали, що у нашої Оленки ідеальний музичний слух і дивовижна пластика. Їй слід обов’язково займатися.

-Мамо, що означає займатися? Коли?

-Це ще не все, – зупинила Іру мама. – Потім я повела її ще й до тренера з гімнастики, і вона сказала, що в Олена чудові дані.

-Мамо! – обурилась Іра. – Навіщо? Хто тебе просив її водити до якихось тренерів?

-Олена сама мене попросила, – знизала плечима мама. – Коли побачила, чим я займаюся у хорі.

-Ти? – здивувалася Іра. – У хорі?

-Ну так. Я там уже рік, як співаю. А що? Я й на танці стала ходити. Ти даремно смієшся, доню. Це так весело. І це корисно.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩