Колись Віктор дав собі слово, що як тільки його дочка піде в самостійне життя, він одразу розлучиться з дружиною. На той час Віктору було 35 років, а його доньці йшов одинадцятий рік. Рішення Віктора не було якоюсь примхою. Тридцятип’ятирічному чоловікові стало відомо про роман його дружини Ірини з колегою по роботі.

На емоціях він одразу зібрав валізу і перебрався до квартири батьків. Його невірна дружина Ірина відразу дала зворотний хід: мовляв, вибач, не заню, що найшло, і надалі ніколи, і нічого подібного не повторитися.

Вибачити дружину та повернутися додому, було зовсім не просто. Справа була не тільки в зачіпленому самолюбстві та чоловічій гордості. Для нього зрада була завжди чимось надзвичайним.

Тоді Віктор навідріз відмовився від зустрічей з дружиною і навіть подав заяву на розлучення. Але Ірина вирішила діяти через доньку, яка зачастила в гості до бабусі та дідуся, скаржачись батькам Віктора, що дуже сумує за своїм батьком.

Віктор не був залізним. Це дружину він міг тримати на відстані, а ось своїй дочці він не міг відмовити ні в чому. І донька Олеся зрештою мало не за руку привела свого тата додому.

Спочатку Віктор тримав дистанцію з дружиною. Але жити поруч із людиною в безмовності було зовсім не просто. І Віктор вирішив: нехай буде все, як раніше, але тільки доти, доки дочка не піде з рідного порогу у власне життя.

Минуло 15 років. Донька Віктора вийшла заміж і почала проживати в окремій квартирі зі своїм чоловіком. Про ту обіцянку піти з дому п’ятдесятирічний чоловік не забув. Як вважав Віктор, таке і забути, і пробачити не можна.

Але якось не хотілося своїм відходом дивувати сваху зі сватом, з якими у Віктора склалися дружні стосунки, та й перед зятем було не зовсім зручно. І Віктор махнув рукою на ту обіцянку, яку він колись дав собі.

Ось тільки з відходом дочки відносини між подружжям стали змінюватися не на краще. Ірина стала дратівливою і все частіше зганяла свій негатив на чоловіка. Начебто б ділити їм на шостому десятку не було чого. Але по кожній дрібниці Ірина не витримувала і сварилася з чоловіком.

“І за що вона мене так нелюбить?” – дивувався Віктор.

Напередодні весілля дочки Віктору дістався у спадок від свого діда добротний будинок, розташований за двісті кілометрів від міста. До будинку примикала велика ділянка землі з городом та садом. Коли Віктор запропонував своїй дружині в літню пору використовувати цей будинок як заміську дачу, то дружина відмахнулася від його пропозиції і запропонувала продати його.

Можливо Віктор так і вчинив би, якби не зіпсовані стосунки між подружжям. Якось, після чергової сварки, затіяної дружиною, він розрахувався з роботи, зібрав усі свої речі і перевіз їх на нове місце проживання.

На новому місці Віктор влаштувався за фахом електрика на ферму. Зарплата була невисока, але це його тепер не турбувало.

На ділянці, що примикає до будинку, де тепер оселився Віктор, були дві добротні теплиці. Надворі стояв травень. Віктор познайомився із сусідкою, яка поділилася з ним розсадою. І невдовзі в одній із теплиць уже зеленіли кущі помідорів. А потім поступово за допомогою порад сусідів було висаджено й інші овочеві культури.

Нудьгувати на новому місці Віктору було ніколи. Адже він ще й працював. За турботами Віктору було не до дружини. Та й вона не дуже хотіла до нього.

А коли одного разу навідалася і запропонувала повернутися, то він відповів:

– Краще нетреба!

– Як був ти селом, так селом і лишився, – спробувала образити дружина Віктора.

Але його більше не цікавила її думка. Отак, сам не бажаючи того, Віктор виконав свою обіцянку.