Кирило та Ірина вже не раз освідчувалися один одному в коханні. І все одно продовжували зустрічатися потайки.

Це було кохання з першого погляду. Вони зіткнулися віч-на-віч в офісі фірми, де Кирило працював кілька років, а Ірина прийшла туди у зв’язку зі зміною місця роботи.

З тієї самої хвилини Кирило не знаходив собі місця. Ще до першого побачення, з одного погляду, він зрозумів, що ось вона, та єдина, заради якої він готовий на все. Але на шляху до мети була одна непереборна перешкода – у Кирила була сім’я: дружина та семирічний син. Але це не змогло утримати його від рішучих дій…

Одного разу, після закінчення робочого дня, Кирило довго йшов за Іриною, а потім, наздогнавши її, видав на одному подиху:

– Ірино, ви мені так подобаєтеся, що я нічого не можу вдіяти з собою!

Жінка застигла. Вона не очікувала такої відвертості від серйозної сімейної людини. Це зізнання поставила їх у незручне становище.

Адже Ірина була щаслива у шлюбі. Але і з нею в ту хвилину трапилося щось незрозуміле. І, дивлячись Кирилові в очі вона зізналася:

– Ви знаєте, щось подібне відбувається й зі мною…

Кохання, що розбурхалося між ними, не вщухало ані на хвилину, хоча свої почуття їм доводилося ретельно приховувати від усіх.

Це було зовсім непросто, продовжувати жити в сім’ї, і водночас належати серцем і душею іншій людині. Тому тема відходу з сім’ї періодично піднімалася у розмовах між закоханими.

– Кирило, я так більше не можу, – зізналася одного разу Ірина своєму коханому чоловіку. – Я хочу завжди бути поряд з тобою, тому сьогодні ввечері я скажу своєму чоловікові, що йду від нього.

Кирило тріумфував. Адже він уже не раз пропонував Ірині зважитися на такий крок. Сам Кирило вже давно був готовий до непростої розмови із дружиною.

…Того вечора Ірина повернулася додому пізніше, аніж зазвичай. Вона тихенько зайшла на кухню і побачила свого чоловіка Михайла. Він стояв біля плити у фартуху і смажив картоплю з цибулею.

– Ось вирішив тебе побалувати смачненьким, – засміявся він. – Тебе на роботі затримали?

– Ні, – тихо сказала Ірина і опустила голову.

– А чого ж ти так пізно? – здивувався чоловік.

– Михайлику, вибач мені, але я покохала іншого, – раптом видала Ірина.

– Що-о-о? – Михайло застиг з ложкою в руках, не розуміючи, що відбувається.

– Я йду, Михалику, і дочку забираю з собою…

Михайло зробив довгу паузу, осмислюючи почуте.

– Ірино, як ти могла?! – нарешті сказав він.

– Михайлику, давай без сварок, бо доньку розбудиш…

– Добре, – пробурмотів чоловік, не вірячи, що це дійсно відбувається з ним…

Після цього він довго сидів за столом, взявшись за голову. А потім почав швидко збиратися.

– Михайлику, ти кудись на ніч, – спробувала зупинити його Ірина.

– Я в батьків поки поживу, і ти поки не поспішай іти з дому. Може це й не кохання, а просто захоплення. Так буває. Поживемо трохи нарізно, а потім може все й владнається…

– Ні, Михайлику, не владнається…

Михайло зиркнув на неї і пішов в ніч, голосно гримнувши дверима…

…Вранці Ірині подзвонила мати Михайла.

– Ірино… Іринко… – плакала вона в слухавку. – Мишко на машині… Він їхав вчора… Було темно… Не стало Михайлика нашого…

Ірина аж присіла від почутого на підлогу, там, де й стояла…

…Після поминок Ірина довго не могла заспокоїтись. З’явившись на роботу, вона написала заяву на звільнення. Ірина не шукала зустрічей з Кирилом, вирішивши викреслити його зі свого життя…

…Якось повертаючись з роботи, вона побачила біля свого під’їзду Кирила.

– Ірино, нам треба поговорити, – сказав він.

– А навіщо?

– Ірино я пішов від дружини і, як і раніше, люблю тебе. Я готовий для тебе на все, тільки не знаю, як допомогти тобі в цій ситуації.

– Кирило, наші стосунки закінчилися, більше будь ласка, не підходь до мене ніколи.

– Мила Іринко, але я не зможу без тебе жити!

– Ти розумієш, Кириле, що це через мене, мого чоловіка не стало?

– Іринко, це сталося випадково, і ти тут не до чого!

– Ні, Кириле, ні, у всьому винна наша любов. Ми з тобою обоє винні у цьому…

– Ну, що ти таке кажеш, Іринко?! – не стримався Кирило.

– Знаєш, що Кирило, повертайся-но ти до своєї дружини, і проси прощення. Тобі зараз не мене треба заспокоювати, а свою дружину. Уявляєш, що ти їй влаштував своїм зізнанням? Уявляєш, що вона відчула? А я житиму заради своєї доньки і ніякого кохання мені більше не треба…

…Кирило так і не повернувся до своєї дружини. Але й з Іриною вони більше не мали зустрічей.

Точніше, всі спроби Кирила зустрітися з нею, Ірина відкинула…

КІНЕЦЬ.