Двоюрідні сестри Іра та Наталка росли разом. Сім’ї жили по сусідству, батьки чудово спілкувалися і дівчатка навіть не замислювалися про ступінь своєї спорідненості.

Іра з дитинства відрізнялася веселою вдачею, завжди була заводилою, займалася спортом. Хлопці вилися навколо неї роєм.

Наталя – повна протилежність. Тиха, скромна, вся в собі. Вважала за краще самотність, любила читати, великого кола спілкування не прагнула. Їй цілком вистачало сестри. Хлопчиками не цікавилася. Зовсім.

І ось дівчата виросли: симпатичні, стрункі, цікаві.

Вступили до університету. Навчалися легко. Їздили в подорожі. Завжди були дуже близькі. Довіряли одне одному, ділилися таємними.

Про те, що Наталя закохалася, Іра дізналася першою.

– Ну, сестро, ти даєш! – сказала вона з деякою часткою заздрості, – у мене он скільки шанувальників, але щоб закохатися … Як ти примудрилася?

– Та я сама не знаю. Це якось само собою вийшло, – зніяковіло, ніби виправдовуючись, відповідала Наталка, – я навіть зрозуміти нічого не встигла. Знаєш, у нас із Андрієм так багато спільного! Він ту ж музику слухає, ті ж книги любить і фільми. Мені з ним так добре, спокійно.

– Здорово! Заміж не кличе? – запитала Іра просто для того, щоб щось запитати. І отримала несподівану відповідь:

– Кличе. Вже двічі пропозицію робив, – Наталка опустила очі.

– Правда? – Здивувалася Іра, – А ти що?

– А я нічого. Думаю.

– Думає вона! А раптом він сам передумає? Багато хто просто так разом живе. Про весілля навіть не заводять! А тут – заміж!

– Але це такий серйозний крок.

– Ну ось. Значить, тебе любить, відповідальність готовий на себе взяти…

– Він ще й вінчатися пропонує…

– Ого! Серйозний хлопець! Дивно, що так швидко все вирішив. Адже ви нещодавно знайомі.

– Ось і я про це думаю…

– А він що говорить із цього приводу? Чи ти не питала?

– Він увесь час каже, що любить, що переживає втратити, що хоче бути разом назавжди. І дітей хоче. Уявляєш? Трьох!

– Нічого собі!

Через три місяці Наталя вийшла заміж. Батьки подарували єдиній дочці однокімнатну квартиру.

Все складалося чудово.

Сестри продовжували спілкуватися. Нехай не так часто, але таки. Андрій та Ірина швидко порозумілися. Тож у молодій сім’ї двоюрідна сестра стала бажаною гостею.

Невдовзі Наталка завагітніла. Народила прекрасну, здорову дівчинку – копію чоловіка.

Малій було два роки, коли сім’я збільшилася: народився син.

Іра стала хрещеною обох дітлахів. Любила їх безмірно. У всьому допомагала Наталці: то на кухні, то прибирання робила, то гуляла з дітьми.

Своє особисте життя так і не влаштувала. Однак із цього приводу не переживала:

– Я навіть рада, що одна! – говорила вона з веселою бравадою, – інакше не змогла б стільки часу проводити з хрещениками!

Наталя розуміла, що Іра трохи лукавить, що їй теж хочеться мати сім’ю. Просто вона не звикла скаржитися. Тому тихо посміхалась і відповіла:

– Дякую тобі, сестричка. Навіть не знаю, щоб я без тебе робила?

Діти підростали. Все було добре. Наталя з чоловіком жила душа в душу. Ірина щиро раділа за них.

Останнім часом її турбувало лише одне: Наталка чомусь перестала стежити за собою, стала млявою, розсіяною. Небагатослівна від природи, вона зовсім перестала розмовляти. Намагалася усамітнитися. На запитання не відповідала, наче не чула.

А ще вона все більше лежала. Казала, що швидко втомлюється, і в неї ні на що не вистачає сили.

– Наталю, вистачить валятися, – жартувала Іра.

– А я справді нічого не хочу, – парирувала сестра. – Можна я полежу тихенько?

– Жодних «полежу»! – намагалася розбурхати сестру Ірина, – підемо погуляємо! Дітям свіже повітря потрібне. Та й тобі прогулянка на користь піде.

– Ірочко, сходи з ними сама. Будь ласка. А я посплю трохи, – просила Наталя.

– Слухай, а ти не занедужала, часом? – Занепокоїлася Ірина, – ти б сходила, оглянулася. Де це бачено, щоб молода жінка спала цілими днями?

– Угу, – провалюючись у сон, пообіцяла Наталка.

Результати виявилися невтішними. За рік Наталі не стало.

Андрій важко переживав втрату дружини. Загуляв. Забув про дітей.

Усі турботи про них взяла Ірина.

Кілька місяців вона самовіддано заміняла малюкам і маму і тата.

Намагалася надоумити чоловіка сестри, але він нічого не чув. Прокидався вранці і одразу «вживав». Щоб забути.

А ще треба було підтримувати батьків Наталі, які дуже тяжко переживали втрату доньки.

Тож про свої переживання Ірині думати було ніколи.

Вона просто не могла підвести сестру.

І тут нова проблема. Хтось повідомив до органів опіки, що вона, по суті, стороння людина, живе в чужій квартирі, виховує чужих дітей, у той час, як рідний батько не просихає день і ніч.

Вони прийшли несподівано. Подивилися на «веселого» тата, на змучену жінку без відповідних документів та попередили, що якщо ситуація не зміниться, заберуть дітей.

Після відходу непрошених гостей, Ірина не стримувалася. Розштовхала Андрія, завела у ванну. І чекала, поки чоловік не прийшов в себе.

– Значить так, друже! – голос Ірини звучав важливо, ​​– досить! Дітей хочеш втратити?

– В-втратити? Чому? – ледве ворушачи тремтячими губами запитав той.

Ірина все розповіла.

Андрій сидів, обхопивши голову руками:

– Господи, що робити? Як жити? За що нам це все?

– Не ний, ти ж чоловік! – обурилася Ірина, – я розумію: горе. В нас у всіх горе. А лише дітям до твого горя справи нема. Маленькі занадто. Їх треба піднімати! Чи забув, що вони в тебе є?

– Н-не забув. Тільки… Як ми?… Без Наталі?

Чоловік гірко заплакав.

Ірина не втішала…

Знала: це стрес, який нарешті потрібно випустити назовні.

Вранці Ірина приготувала сніданок, посадила господаря будинку за стіл і жорстко, хоч їй було дуже важко, заявила:

– Значить так. Я допомогла скільки змогла. Але ж я не можу жити тут завжди. Ти маєш сам впоратися. Розумієш? Сам.

– Чому? – задумливо спитав чоловік.

– Що чому”?

– Чому ти не можеш жити тут завжди?

– Смієшся?

– Ні. Нехай не завжди, але… Хто, як не ти зможеш замінити дітям маму? Ти і є мати. Хресна.

Іра не знала, що сказати.

– Залишайся. Адже ти живеш сама. Я навіть готовий на тобі одружитися. А що? Наважуйся. Думаю: Наталя була б не проти. Вона тебе дуже любила.

Іра дивилася на змученого чоловіка і… на душі було одне хвилювання.

Вперше в житті їй пропонували заміж!

І вона розгубилася.

– Я подумаю, – прошепотіла Ірина…

– Ні, правда, Іра. Давай одружимося. Заради дітей. Ти не думай, я не приставатиму до тебе. Ти ж мені, як сестра.

– Та вже…, – трохи чутно промовила Ірина, – вмієш ти вмовляти…

Вони справді одружилися.

«Заради дітей».

Вже дванадцять років живуть разом.

У Іри та Андрія народилися ще хлопчик та дівчинка. Тепер в сім’ї  дві дівчинки та два хлопчики…

Хтось із них рідні, а хтось – двоюрідні ніхто не замислюється.

Адже це не має жодного значення.

КІНЕЦЬ.