Денис з Оксаною були одружені перший рік і жили вони з тещею.

Зять вважав, що теща, Ірина Михайлівна дуже хороша і з нею навіть не треба уживатися, настільки вона комунікабельна людина.

Завжди посміхається, з чудовим почуттям гумору, смачно готує та квартиру тримає у чистоті. Не теща, а прямо скарб!

Це він так думав до певного часу, поки не настали Новорічні канікули.

У будні що? Вони з Оксаною на роботі й Ірина Михайлівна на роботі. Зустрічаються лише вечорами, а у вихідні то у Дениса з Оксаною якісь культурні заходи, то у Ірини Михайлівни, а тут цілих десять днів пліч-о-пліч.

Вирішили зустрічати Новий Рік разом і особливо нікуди не ходити, тим більше, що свято сімейне.

Ось тут Денис і засумував. Ірини Михайлівни було надто багато, у всіх відношеннях. То вона їх як маленьких дітей відчитувала:

-Туди не ходіть, сюди не ходіть. Тут я готую, тут я це роблю.

І всі сиділи вдома, де тільки й робили, що їли й спали.

І поки всі були вдома Ірина Михайлівна ще й затіяла переїзд з більшої кімнати до меншої, поступаючись зайвим місцем молодим.

У зв’язку з цим вона розпочала грандіозне генеральне прибирання.

От тепер Денису вже теща не видалася такою вже чудовою.

Натягавшись меблів з однієї кімнати в іншу, увечері від втоми він ліг на ліжко і одразу почув голос тещі:

-Денисе, давай напевно шафу все-таки ближче до вікна пересунемо.

Він подумав про себе щось нехороше, але встав і таки пішов рухати ту шафу.

Від втоми та злості він не міг заснути. Денис обійняв Оксану і запитав у неї:

-Оксанко, а чого Ірина Михайлівна заміж не вийде? Така цікава, енергійна жінка і одна.

-Чому одна? – здивувалася Оксана. – А ми?

-Ми – це ми, а їй би хорошого мужика не завадило б. Її енергії на двох чоловіків вистачить.

-Денисе, що ти вигадуєш? Що тобі поганого моя мама зробила? Вона ось нам свою кімнату віддала, все робить для нас.

-У тому й річ, що нашими турботами займається, а вона могла б бути щасливою, як жінка, адже вона ще й гарна. Ні, їй заміж треба, – засинаючи, бурмотів Денис.

Після Новорічних канікул ідея видати тещу заміж глибоко вкарбувалася в думках Дениса і він вирішив діяти.

-Ірино Михайлівно, ось я в Оксани запитував, а чому ви заміж не вийдете? Адже ви така гарна жінка, могли б ощасливити будь-якого чоловіка і самі при цьому були б щасливі.

-А я і так щаслива, – відповіла теща. – Знаєш Денисе, є така приказка: хороші мужики на дорозі не валяються, вони валяються на диванах.

Тобто, хороші чоловіки мого віку, в сім’ях живуть, а ті, які нікому не потрібні, вони і мені не потрібні.

-Ну чому? Ну ні, тут я з вами не згоден. А вдівці, а ті, у яких були дружини не підходящі, і вони розлучилися? Ні, серед одиноких багато хороших чоловіків вашого віку. Просто ви махнули рукою на своє особисте життя, а дарма.

-Де ж мені шукати цих хороших? – засміялася Ірина Михайлівна.

-Так ми ж живемо у вік інтернету. Там стільки сайтів є.

-Ой, Денисе. Щось я нікого не знаю, щоб на цих сайтах свою долю знайшли.

-Згоден, не всі знаходять. Так і не всім дано любити та бути коханими. Багато хто з такими запитами заявляють про себе, а самі нічого і не варті, от і не знаходять собі пару. А треба, як говорила моя бабуся шукати під себе, нормальні люди так і роблять і тому знаходять своїх коханих.

-Ну Денисе, ти і філософію тут розвів.

-А любов – це філософія, та ще й яка! А хочете, я знайду вам чоловіка. Дам оголошення. А що?

-Моєю свахою будеш? – засміялася Ірина Михайлівна. – І хочеться тобі на це свій час витрачати. Та я вже й звикла жити без чоловіка.

-А мені для вас, Ірина Михайлівна часу не шкода. Мені шкода, що така гарна жінка і самотня. Які ваші роки, рано ви списали себе. Погоджуйтесь, я займуся цією справою. Робитиму попередній відбір і до вас направлятиму чоловіків, а ви будете вже самі вирішувати гідний кандидат чи ні.

Теща засміялася і махнула рукою.

-Так ви згодні?

-Згодна, – зніяковіло сказала вона.

Денис натхненний згодою Ірини Михайлівни на пошуки кавалера, не став відкладати цей захід у довгу скриньку і негайно написав заявку на сайт знайомств:

-Шукаю чоловіка для моєї тещі. Це така чудова і скромна жінка, що соромиться заявити про себе. Моїй тещі п’ятдесят два роки, красива, весела, хазяйська. Дуже смачно готує. Шукає вона чоловіка від п’ятдесяти двох до шістдесяти років і тільки для серйозних стосунків.

До оголошення він додав фото тещі. Але про те що наречений, повинен мати свою квартиру, чи будинок, він не став писати, щоб не подумали, що нареченій тільки гроші треба.

Але щоб контролювати ситуацію, він залишив свій номер телефону.

Наступного дня пішли дзвінки від потенційних наречених.

За тиждень набралося п’ять женихів. Троє з них мали свої квартири і лише один запрошував тещу погуляти не в парк, а запросив її в ресторан. На це і купився Денис.

Оксана дізналася про те, що Денис шукає її матері нареченого, тільки тоді, коли Денис заявив Ірині Михайлівні, що в суботу за нею заїде чоловік, який запрошує її в ресторан, щоб ближче познайомитися і приємно провести вечір.

Денис показав його фото тещі.

Теща подивилася фото, знизала плечима і сказала:

-На вигляд приємний чоловік. Як думаєш Денис?

-Думаю, треба прийняти запрошення.

Ірина Михайлівна захвилювалася, але ще більше захвилювалась Оксана.

-Та що тут за таємнича метушня робиться?! – обурилася Оксана. – Чому я не в курсі всіх цих ваших справ? Мамо, ти що хочеш нас залишити?

-Зрештою Денис правий, доню. Скільки я буду няньчитися з вами. Пора вже тобі стати справжньою дружиною, без допомоги мами.

-А чому я про все це нічого не знала? – ображено запитала Оксана.

-Нічого не було відомо до сьогодні, – сказав Денис. – А ось тепер дещо прояснилося, тому я тепер усім, про все і говорю.

Оксану не переконали слова мами та Дениса, і вона ображена пішла до себе в кімнату.

Денис пішов за дружиною, щоб заспокоїти її і розповісти, як буде добре і здорово їм удвох, коли вони видадуть заміж Ірину Михайлівну.

Теща, натхненна майбутнім побаченням, записалася в салон на зачіску, на манікюр і всі наступні дні була загадково радісна.

Купила собі нові туфлі і щовечора робила маски для обличчя.

І ось настав той самий вечір. Теща при всьому параді, пахнучи парфумами, вийшла назустріч нареченому.

Вони сіли в таксі і помчали в ресторан. А Денис почав з нетерпінням чекати на повернення Ірини Михайлівни.

Дуже вже йому хотілося, щоб у тещі все склалося з цим чоловіком.

Теща з’явилася після опівночі в чудовому настрої.

-Ну як? – з порога запитав зять.

-Чудово. Завтра, тобто вже сьогодні ми з Іваном йдемо в театр, – сказала теща. – А зараз спати…

У тещі почалося бурхливе особисте життя, чому радів зять і не раділа дочка.

Тепер Оксані доводилося готувати, прибирати квартиру… А раніше все це робила мама. Тепер же мами майже не бувало вдома.

-Денис, мамин жених – це твоїх рук справа, так що давай тепер теж мені допомагай по господарству.

А Денис був і не проти. Він допомагав дружині, але Оксані все одно не подобалися мамині походеньки.

Через два тижні Ірина Михайлівна познайомила свого нареченого Івана Павловича з дочкою та зятем, а через місяць переїхала до нього жити.

Денис прямо літав від щастя, що він так вдало все придумав і в трикімнатній квартирі тещі тепер відчув себе повноправним господарем.

Але недовго музика грала. Через два місяці теща оголосила, що вони з Іваном Павловичем подали заяву до ЗАГСу.

А ще вони вдвох вирішили, що коли зареєструють шлюб, то квартиру Івана Павловича будуть здавати та збирати гроші на купівлю дачі.

А коли вийдуть на пенсію, то продадуть квартиру Івана Павловичу, плюс візьмуть зібрані гроші зі здачі квартири, і куплять собі дачну ділянку з будинком.

-Ми вже не молоді, скоро пенсія, – сказала Ірина Михайлівна. – А на пенсії жити краще у просторому будинку, на свіжому повітрі, куди ви зможете приїжджати до нас разом зі своїми дітьми.

-А до покупки дачі, де ви будите жити, – схвильовано поцікавився Денис.

-Ну, у сина Івана Павловича ми не зможемо жити… У нього двокімнатна квартира і двоє дітей. Тож житимемо ми тут, у моїй квартирі. Три кімнати, місця всім вистачить…