Ірина Павлівна відзначала своє п’ятдесятиріччя. Свій ювілей вона вирішила відсвяткувати з котом Мурчик. Із Ігорем вони познайомилися, коли їм було тридцять років. Все в них було, як у казці.

Романтична вечеря, музика, пелюстки троянд на ліжку. Після весілля вони вирішили створити власну справу. Днями та ночами вони працювали задля цього.

Крок за кроком збирали гроші, щоби купити квартиру. Вони відкрили невеликий магазин та продавали продукти, привезені з Польщі та Німеччини. Тоді вони собі не уявляли, що за кілька років у них буде багато магазинів. Минув якийсь час, Ірина дізналася, що ваrітна.

Вона досить фанатично ставилася до материнства, тому ходила до різних ворожок. Того вечора Ірина поверталася додому пізно. Вона побачила, що на дитячому майданчику сиділо двоє молодих людей.

На вигляд їм було двадцять років. Щось пили та ла ялися. Ще й музику голосно слухали. Ірина дістала ключ, хотіла відчинити двері, але ці люди напали на неї і потягли в машину.

Ірина злякалася не на жарт. Вона благала Бога, вийти з цієї машини живою. За годину її відпустили. Вона не могла спокійно стояти на ногах.

Все її тіло тремтіло, і вона розnлакалася. Їй здавалося, що з нею щось станеться. Нікому вона не розповіла про те, що сталося. До психіатра теж не пішла. Вона вирішила поринути повністю в роботу, щоб забути цей жах.

З ранку до глибокої ночі вона працювала в офісі. Втомлена приходила додому і спала, як убита. Одного разу їй стало настільки поrано, що вона знепритомніла.

У лікарні на огляді їй сказали, що це через ваrітність. Заради дитини вона мала знайти в собі сили, забути весь той жах. Ірина народила цю дитину. Дитина була цілком здоровою. Нарешті, в її житті з’явилося щось хороше.

КІНЕЦЬ.