Іра вийшла заміж і тепер жила неподалік від батьків на сусідній вулиці. – Давай, доню, з дитиною не тягніть, – квапила її мати, Тетяна Федорівна. – Дуже мені хочеться онуків побавити. Скоро Іра порадувала матір тим, що вагітна. Тетяна Федорівна навіть розплакалася від хвилювання. – Боже милостивий. Ти мене почув. Ну, тепер готуватися треба, – рішуче сказала вона і обняла дочку. Іра стала приходити до матері і батька частіше. А одного разу Тетяна Федорівна винесла якісь дві великі коробки. Іра відкрила їх і ахнула

 

Іра вийшла заміж і тепер жила неподалік від батьків на сусідній вулиці. Дружила вона з Ігорем два роки, хоча знайомі вони були як сусіди по вулиці з дитинства. І ходили до однієї школи, і до одного магазину бігали по хліб.

-Давай, доню, з дитиною не тягніть, – квапила її мати, Тетяна Федорівна. – Дуже мені хочеться онуків побавити.

-Мамо, тоді тобі треба було не одну мене народжувати, от би й витратила всі сили на виховання, вже не до онуків було б! – сміялася Ірина.

-Ну, тепер уже що говорити. Тоді часи були інші, важче було жити. Та й слаба ти в мене була часто, коли мала була… А тепер ось яка стала – велика і гарна.

Незабаром Іра порадувала мати звісткою про свою вагітність. Тетяна Федорівна навіть розплакалася від хвилювання.

-Боже милостивий. Ти мене почув. Ну, тепер готуватися треба, – рішуче сказала вона і обняла дочку.

Іра стала приходити до матері та батька частіше. У них трохи і відпочивала, і в передчутті поповнення в сімействі, вони обговорювали: як назвати малечу, де в квартирі Іри краще поставити ліжечко і який візок потрібно купити.

-Тільки ти білизну не купуй! – заявила мати. – У мене все від тебе лишилося.

-Та ну? – здивувалася Іра. – Так вже й усе?

На наступний візит доньки Тетяна Федорівна принесла дві великі коробки з «посагом» дитині.

Іра відкрила їх і ахнула.

Вони розглядали дитячі сорочечки, чепчики і навіть пелюшки. У коробці були і повзунки, і маленькі сукні, і фартушки, і навіть кілька пар пінеток.

-Боже мій, мамо! І стільки років ти все це берегла! – казала Іра, погладжуючи речі.

-Всього лише двадцять. Ти ж у мене рано народилася. Ось і сама тепер рано народжуєш. А речі у хорошому стані – як нові. Навіщо знову купувати?

Коли Іра пішла в декрет і вже наближалися пологи, речі для малечі були випрані та перенесені до дитячої кімнати у шафу.

-Ти ще не здумай іграшки купувати. У нас багато збереглося, – знову здивувала Іру матір.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩