Іра з гучним зітханням полегшення сіла на диван. Поруч бездумно дивився кудись у стіну її чоловік Микита. День у подружжя видався не з легких.

Весь день Іра провела на ногах, що, в принципі, не стало б великою проблемою, якби не нові туфлі. Вони були такі прекрасні, так йшли Ірі, так витончено виглядали на нозі! Тому Іра порушила власне правило не вдягати на роботу неперевірене взуття.

За це порушення вона й заплатила. Туфлі перетворилися на кaтyвальні колодки вже до десятої ранку, а попереду в Іри був довгий і насичений робочий день.

Додому Іра буквально приповзла, а скинувши підступне взуття в коридорі, пережила незрівнянну насолоду. Але на контрасті з цим чудовим відчуттям стало зрозуміло, що  на цьому проблеми ще далеко не закінчилися.

У собаки трапилося страшне нетравлення шлунка, тому що вона дісталася-таки до квітів, що стояли на підвіконні. А все тому, що Іра, яка поспішала на роботу, забула відсунути від підвіконня табуретку, по якій низькоросла, але дуже завзята собака дісталася забороненого плоду.

Організм собаки відмовився переходити на трав’яну дієту та сліди його протесту Іра без задоволення спостерігала по всьому коридору.

Іра сиділа на стільці в передпокої, масажувала гуділі ноги і якось відсторонено думала, звідки в їхньому невеликому собаці могло поміститися стільки різного, що зараз “прикрашало” коридор.

Але робити не було що, тому собаку довелося виводити гуляти, а підлогу мити. Ще й готування вечері ніхто не скасовував, бо скоро з гуртків мала повернутися дочка, а з роботи – чоловік.

У Микити день пройшов не менш суєтно, але тут виною були не туфлі та нерозбірливий у гастрономічних зв’язках собака, а начальник. Микита завжди підозрював, що немає нічого гіршого за ідіота-ентузіаста, а тепер мав можливість переконатися в цьому особисто.

Цілий день він займався зовсім не потрібною, але дуже енерговитратною роботою, попутно намагаючись обдурити начальника так, щоб наприкінці не залишитися крайнім.

А під кінець робочого дня виявилося, що ще й акумулятор у машині розрядився, а оскільки Микита виходив з роботи останнім, то зарядити його не було звідки, довелося тупотіти до зупинки і штовхатися ліктями, щоб потрапити хоча б у третій автобус потрібного маршруту. Додому він прибув пом’ятим і з явно зіпсованою кармою.

Але день ще явно не скінчився, хоча годинник уже бадьоро підбирався до півночі. Про те, що у цього вівторка ще є чим здивувати, говорили кроки, що наближалися, і схлипуючі звуки.

У кімнату, де опам’ятовувалися батьки, увійшла Ніночка. Очі в неї були вже на мокрому місці, погрожуючи будь-якої миті пролитися водоспадом сліз. Вона стояла перед батьками, хлюпала носом і смикала край піжамки.

– Нам до завтра треба вироби зробити… Тема “Осіння казка”… Обов’язково використовувати листя і жолуді… А я забула-а-а-а-а, – заревіла все-таки під кінець Ніночка.

Звичайно, батьки могли поставити запитання, а чому Ніночка раніше не згадала, де була її голова, чому такі осяяння приходять до неї ближче до ночі, але всі вони належали б до розряду риторичних.

– Ну, і Бог з ним, підеш без виробу, переживемо якось, – махнула рукою мама.

– Не можна, у нас завтра конкурс серед усіх перших класів, Марія Сергіївна буде сваритися, – ще гірше заревіла Ніночка.

Сваритися дуже хотілося Ірі та Микиті, але вони тільки набрали в груди більше повітря, та так і випустили його через ніс.

Микита взяв ліхтарик і вирушив збирати жолуді та “красиві” листочки, а Іра почала шукати по всіх шафах клей та папір.

Ніночка, яка вже заспокоїлася, ходила за мамою хвостиком і пропонувала свої ідеї для виробу. Хороші ідеї, але дуже невчасні, бо вночі треба спати, а не вироби майструвати.

Микита повернувся додому хвилин через сорок, змоклий і злий, бо до того ж до всіх неприємностей сьогоднішнього дня ще й дощ пішов. До того ж Микиту мало не забрали пильні правоохоронні органи, яких дуже зацікавило, що цей дивно одягнений суб’єкт уночі робить у парку, та ще й із ліхтариком там нишпориться.

Можливо, загримів би Микита до з’ясування в відділок, якби в одного з патрульних донька сама не навчалася в першому класі. А послухавши Микиту, той поліцейський і собі набрав різних жолудів та листочків, так, про всяк випадок. За один особливо гарний кленовий лист вони навіть мало не посварилися, але Микита все-таки перший його побачив.

Хвилин за двадцять Ніночку відправили спати, хоча вона фонтанувала ідеями і дуже хотіла допомогти батькам, а ось їм самим хотілося лише якнайшвидше закінчити, чому дочка ніяк не сприяла.

Ще годину батьки мучилися, намагаючись із жолудів та мокрого листя створити жар-птицю. Виходило відверто ніяк, але рано чи пізно батьків уже захлеснув азарт.

Вони перемазалися клеєм, перевели весь запас жолудів, двічі мало не розлучилися, але зробили жар-птицю, яку не соромно і на конкурс відправити.

Спати Іра та Микита впали так, ніби хтось відключив їм свідомість. А за чотири з половиною години продзвенів будильник, сповіщаючи про настання нового робочого дня.

Звичайно, ні Іра, ні Микита не виспалися. Навіть Ніночка, яка проспала довше батьків і вирізнялася невичерпним запасом енергії, тільки сонно плескала очима і намагалася не заснути над тарілкою з кашею.

Через загальну сонливість все сімейство вже запізнювалося. Хтось на роботу, хтось до школи, але все одно запізнювався. Настільки, що Іра намагалася одночасно позіхнути, нафарбувати губи і поквапити чоловіка, що завис у туалеті. Його машина залишилася на парковці біля роботи, значить, сьогодні всіх розвозити Ірі.

Нарешті, все сімейство зібралося і викотилося з дому. Тільки собака пильно обійшов усі кімнати і ліг на свою лежанку. А ще в залі залишилася стояти жар-птиця з жолудів і насилу здобутого листя.

КІНЕЦЬ.