– О, кого я бачу! – з посмішкою мовив Дмитро, зустрівши свою колишню.
Вона аж здригнувся. Та так, що з рук Іри випала пачка масла, котру та тримала в руках.

– Іро?! Ех, подругою, маєш поганий вигляд. Змарніла, в спортивних штанах. Зі мною ти зовсім по-іншому виглядала.

– Ви помилилися. Я ніяка не Іра, – відповіла жінка, поправляючи своє як-небудь зібране волосся.

– Анітрохи не помилився, – Дмитро підійшов ближче та підійняв пачку масла, котра впала з рук жінки.

– Гадаєш, можна не впізнати людину, з якою жив чотири роки.

– Ми з вами не знайомі, – далі продовжила Іра, намагаючись піти.

Але Дмитро не давав їй цього зробити.

– Припини поводити себе як дитина. Невже ти анітрохи за мною не скучала?

Іра намагалася зробити байдужий вигляд обличчя. Насправді вона чудово знала цього чоловіка.

Ще давніше вона мала вийти за нього заміж.

Була готова сукня, замовлений ресторан. За два тижні до весілля Іра повернулася додому та застала свого нареченого з іншою.

– Ви до кожної жінки так пристаєте, чи це мені так пощастило? – єхидно запитала Іра. – Невже такий видний чоловік самотній?

– Радий, що ти мене про це запитала. Через місяць в мене весілля. Дай свою адресу, і ти отримаєш від мене на запрошення.

– Знаєш, я, мабуть, обійдусь та залишу місце комусь іншому.

– А ти досі сама? І не жалієш, що пішла від мене? Могли б жити. Завели б дитину.

– Дитина – не домашня тварина. Її не заводять, – злісно відповіла Іра.

Вона ще здалеку посміхалася до людей, які до неї наближалися. Це був хлопчик двох років.

– Щось сталося? – перепитав чоловік, котрий тримав хлопчика за руку.

– Ні, все гаразд. От масло взяла, – Ірина взяла сина за руку. – Ви фрукти купили, чи доведеться їхати в інший магазин?

– Доведеться їхати в інший, – відповів їй чоловік.

– Стій, ми ще не завершили нашу розмову, – сказав Дмитро, помітивши, що на нього ніхто не звертає уваги.

– А ви хто, – поцікавився чоловік, котрий підійшов до Іри, – що вам треба від моєї дружини?

– Нічого, людина просто помилилася, – поспішила відповісти Іра.

Їй хотілося завершити розмову та назавжди забути про цю зустріч.

– Зачекай, це часом не твій колишній? Це ж він за два тижні до весілля приволік іншу жінку? Тоді, мужик, хочу тобі подякувати.

Якби не ти, я б ніколи не познайомився з цієї прекрасною жінкою.

Ігор навмисне говорив голосно, бачачи, що інші покупці звертають на них увагу. Деякі з них знали Дмитра, і лише скоса дивилися в його сторону.

Особливо уважно цю розмову слухала ефектна брюнетка, котра стояла неподалік з пакетом продуктів.

– Андріано, не слухай їх, – сказав Дмитро, помітивши свою наречену, – я тобі вірний.
Ігор задоволено дивився на парочку, котра покидала супермаркет. А потім обійняв свою дружину та сказав:

– Мила, щось ми затрималися, їдьмо в інший магазин.

КІНЕЦЬ.