— Що ти там возишся так довго? Швидше одягнутися не можеш? Кофту заправ кофту. Шапку не забудь. Ти повільніший за черепаху, їй Богу! – роздратованим, сердитим тоном вигукнула Інна, окинувши важким, обуреним поглядом п’ятирічну падчерку.

Дівчинка розгублено підняла голову і злякано кивнула, потім почала застібати теплу куртку. Одягнувшись, Мілана схопила пакет, у якому лежало її новорічне вбрання, і вискочила з групи слідом за мачухою.

Однією рукою дівчинка тримала яскраво-червоний, оксамитовий мішечок із солодощами, подарований Святим Миколаєм на святі в дитячому садочку, а іншою – пакунок із білосніжним платтям, кришталевими черевичками та витонченою короною.

— Крокуй швидше. Не відставай. Як же я втомилася возитися з тобою, наче в лотерею тебе виграла. Мені ще на роботу треба повернутися. А твоєму татусеві добре живеться. Звісив на мене свою дочку і зі спокійною душею поїхав. За що мені тільки це покарання? – отруйно випльовуючи слова, бурчала Інна, стоячи на зупинці.

— Мамо Інно, не злись на тата. Він хороший, – боязко прошепотіла Мілана, притискаючи до грудей заповітний червоний мішечок із солодощами, – Хочеш, я прочитаю тобі мій новорічний віршик? Він Святому Миколаєві дуже сподобався. Коли тато подзвонить, я і йому прочитаю. А ось, подивися, що подарував мені Миколайчик! Бачиш, який гарний мішечок!? Цікаво, всередині є мої улюблені цукерки «Грильяж» і шоколадка з горішками? От би ми, як у казці, зараз же опинилися вдома. Я б подивилася, що Миколай поклав у мій мішечок.

— Мілано, не кажи дурниць, – єхидно посміхнувшись, пробурмотіла Інна, – Ти вже не маленька дівчинка і маєш розуміти, що ніякого ні Святого Миколая ні діда Мороза не існує. До вас у садок під час свята прийшов дядько, якому заплатили гроші за те, щоб він переодягнувся в костюм Святого Миколая і обдурив вас усіх.

— Неправда! – ображено й обурено сказала дівчинка, різко зупинившись і тупнувши правою ніжкою на знак протесту, – Чому ти мене обманюєш? Святий Миколай справжній. А ти погана!

Після цих слів жінка почервоніла від нестримної, відчайдушної злості, що раптово охопила її. Вона зрозуміла, що більше не в силах терпіти ні на секунду не замовкаючу, надто емоційну дитину свого чоловіка. Інна зізналася собі в тому, що щиро була б щаслива, якби Мілана несподівано зникла назавжди. Вона не стала б її шукати чи здіймати через це галас.

Молода жінка вийшла заміж за Андрія п’ять місяців тому. Його вона знала багато років, і весь цей час була безнадійно в нього закохана. Але чоловік був одружений з матір’ю дівчинки і нікого, крім неї, не помічав. Інна не раз намагалася зачарувати бажаного чоловіка, але він не звертав на неї жодної уваги.

Рік тому сталося те, що допомогло їй досягти своєї мети і одружити на собі Андрія. Його дружина трагічно загинула. Інна твердо вирішила не упускати свій шанс, чого б їй це не коштувало, і почала робити спроби зблизитися з батьком і дочкою. Жінка буквально геть зі шкіри лізла заради того, щоб привернути до себе увагу чоловіка, що страждає, і дати йому зрозуміти, що вона, тільки вона здатна ощасливити і Андрія, і його доньку. Інні вдалося досягти своєї мети, і незабаром Андрій почав до неї придивлятися, а за кілька місяців зробив пропозицію. Вона охоче погодилася стати його дружиною, пообіцявши чоловікові піклуватися про дитину, яка залишилася без материнської любові й ласки, і стати для нього вірним другом.

Чоловіка свого Інна любила, але насилу виносила його п’ятирічну дочку, яка відчайдушно намагалася зблизитися з мачухою, сподобатися їй. Мілана була точною копією своєї матері й одним своїм виглядом нагадувала Інні про ту жінку, яку її чоловік безмежно кохав і досі не міг забути.

Андрію часто доводилося їхати у відрядження. Тиждень тому його знову несподівано відправили в далеке місто – вирішувати справи компанії, і чоловікові довелося покинути дім, залишивши дочку на дружину. Інна відпросилася з роботи, щоб забрати Мілану з дитячого садка після свята Миколая і відвезти її до сусідки.

— Я тобі не мати! – голосно вигукнула розлючена жінка, окинувши падчерку злим поглядом, – Дістала ти мене вже зі своїм Миколаєм і Дідом Морозом і подарунками!

Сказавши це, Інна з явною злістю вихопила в ошелешеної несподіванкою дівчинки оксамитовий червоний мішечок і з нестримною злістю кинула його в сміттєвий кошик, що стояв неподалік. Мілана, приголомшена таким вчинком, подивилася з докором на мачуху і голосно розплакалася. У цей момент повз проходив літній чоловік, який мимоволі став свідком того, що відбувається. Він зупинився і осудливо подивився на Інну, потім твердим, сердитим тоном сказав:

— Як вам не соромно, жінко, так розмовляти з власною донькою? Ви не цінуєте того, що Бог вам щедро дав. Багато хто роками мріє про дітей і проливає гіркі сльози від непоправного відчаю, а ви так зневажливо ставитеся до дитини.

— Хто ти взагалі такий, щоб мене засуджувати? Іди, куди йшов і не лізь не у свою справу! – зухвало накинулася Інна на старого, – Можеш і її з собою прихопити, раз такий жалісливий. Кажеш, хтось страждає без дітей? Дарую! Нехай радіє, що і їй удача посміхнулася!

Сказавши це, Інна розвернулася і заскочила в маршрутку, що під’їхала до зупинки. Двері тут же зачинилися, і автобус повільно поїхав засніженою дорогою. Мілана ще голосніше розридалася, відчувши себе покинутою і нікому не потрібною. Літній чоловік присів перед дівчинкою навпочіпки і заспокійливим голосом сказав:

— Не плач, дитино. Усе налагодиться. Ти пам’ятаєш свою адресу?

— Так, – несміливо відповіла Мілана, обливаючись сльозами, потім тихо назвала незнайомцю назву вулиці і номер будинку, в якому жила.

— А давай, ми з тобою зробимо так. Дамо твоїй мамі можливість трохи побути на самоті й заспокоїтися, а трохи пізніше я сам тебе до неї відведу. Мама просто трішки втомилася. Таке буває з дорослими тітками і дядьками. Не ображайся на неї. А поки що підемо зі мною. Я пригощу тебе смачними цукерками і познайомлю зі своєю донькою.

Старому вдалося заспокоїти Мілану. Вона беззвучно схлипнула і втерла сльози, що котилися з почервонілих очей. Дівчинка вирушила разом із літнім чоловіком до нього додому, де познайомилася з молодою жінкою, яка й доводилася йому донькою.

— Іринко, зустрічай гостю, а я поставлю чайник, – сказав добродушним, бадьорим голосом літній чоловік і пішов на кухню.

За кілька хвилин Мілана сиділа за накритим столом разом із господарем будинку і його дорослою донькою, наминаючи шоколадні цукерки і вафлі з чаєм. Ірині вдалося заспокоїти дівчинку і навіть змусити її посміхнутися. Поки Мілана ласувала солодощами, Євген Петрович розповів доньці про те, чому привів чужу дитину із собою.

Ірина була приголомшена почутим. Вона здивовано розводила руками, не розуміючи, як можна залишити свою доньку на вулиці й незворушно піти. Іра дивилася на сірооку, кучеряву дівчинку, яка з апетитом наминала цукерки, і з сумом думала про те, що багато чого б віддала за таке диво.

Жінка непомітно змахнула сльозу зі щоки і пригнічено зітхнула. Вона давно переконалася в тому, що люди не цінують того, що доля їм дає. Місяць тому Ірина розлучилася з чоловіком після семи років шлюбу, який обіцяв колись бути щасливим. Заміж Іра вийшла по великому коханню.

У них із чоловіком було багато планів на майбутнє. Вони мріяли побудувати будинок, мати купу дітей, багато подорожувати світом, насолоджуючись цим щастям – просто жити.

Перші кілька років вони не планували ставати батьками, а потім все ж вирішили, що час настав. Однак, з яким би нетерпінням вони не чекали на цю чудову мить, цікавий стан жінки не наступив. Через рік марних очікувань, подружжя вирішило пройти обстеження, і було приголомшене, почувши результат. Ірина не могла мати дітей.

Хоча, надію все ж лікарі їй залишали. Могло допомогти лікування, але воно буде тривалим. Подружжя рук не опускало, але через деякий час зрозуміло, що жодні процедури та ліки користі не приносять. І ось, одного негарного дня, чоловік Ірини, повернувшись із роботи додому, заявив дружині, що не збирається витрачати час на безплідну дружину, яка ніколи не подарує йому спадкоємця. Іра покірно погодилася на розлучення, розуміючи, що не в силах щось змінити. З розбитим серцем і розтоптаними мріями вона повернулася в рідний дім, де їй був дуже радий люблячий батько.

Жінка відігнала від себе погані спогади і з сумною посмішкою знову подивилася на дитину, яка сиділа поруч із нею. Після чаювання Ірина із задоволенням пограла з дівчинкою, діставши для неї свої старі іграшки з дитинства. Мілана розповіла жінці про те, як мачуха викинула в сміття новорічний подарунок, який вона отримала від Святого Миколая.

— У мене більше немає мого червоного мішечка з цукерками та іграшками, – розчаровано промовила Мілана, понуро опустивши голову. І жінка зрозуміла, що не тільки це засмучує її дитяче сердечко.

— Не засмучуйся так, воно того не варте, – лагідно сказала Ірина, ніжно погладивши дівчинку по голові, – Я тобі обіцяю, що одного дня до тебе додому прийде Святий Миколай і неодмінно принесе такий самий подарунок.

— Правда? – з сяючими від радості очима вигукнула дівчинка, з надією подивившись на Ірину.

— Звичайно. Хіба я можу тебе обдурити? Але тільки треба чекати і вірити в краще, а все погане варто забувати. Не сумуй, бо Миколай любить, коли дітки веселяться і радіють, він засмучується, коли малюки сумують.

Ближче до вечора Євген Петрович та Ірина, посадивши Мілану в машину, повезли її додому. Вони довго дзвонили і стукали у двері, але ніхто їх так і не відчинив.

Їм довелося повернутися назад разом із Міланою. Дівчинка знала напам’ять номер телефону свого батька. Вона продиктувала його Ірині, яка збиралася зателефонувати Андрію і розповісти йому про те, що трапилося. Але він був недоступний. Мілану нагодували смачною вечерею і незабаром поклали спати у вітальні.

Євген Петрович та Ірина сиділи за столом, думаючи про те, що їм робити далі, коли несподівано задзвонив мобільник жінки. Це був Андрій, який, отримавши повідомлення про спробу до нього додзвонитися, вирішив передзвонити. Іра привіталася з чоловіком і розповіла йому про те, що трапилося з його дочкою вдень.

— Ви не турбуйтеся. З дівчинкою все гаразд. Вона вже спить. Ми так і не змогли знайти її матір. Двері нам ніхто не відчинив.

— Спасибі вам величезне, що подбали про Мілану. Я приїду найближчим часом і заберу доньку, – схвильовано сказав Андрій і скинув виклик.

О шостій ранку чоловік уже стояв на сходовому майданчику і дзвонив у двері, сподіваючись на те, що його ранній дзвінок не проігнорують. Він примчав до доньки, незважаючи на те, що через цей вчинок міг втратити роботу, якою дуже дорожив. Євген Петрович у цей час не спав.

Рано вранці він, як зазвичай, читав газету і дивився телевізор, тож одразу почув дзвінок у двері і зрозумів, що за дівчинкою приїхав її батько.

Чоловіки кілька годин сиділи на кухні, пили чай і розмовляли. Андрій вирішив дочекатися того моменту, коли Мілана сама прокинеться. Дівчинка розплющила очі і, почувши голоси, що лунали з кухні, спішно вирушила туди. Вона радісно скрикнула, побачивши свого батька за столом. Мілана кинулася в рідні татові обійми і несподівано розридалася.

— Татку, будь ласка, більше не залишай мене з мамою Інною. Вона погана. Вона на мене кричала, лаяла мене, а мій новорічний подарунок викинула в смітник.

— Нічого не бійся, – тихенько прошепотів вражений словами доньки Андрій, – Я більше ніколи тебе з нею не залишу і не дозволю нікому тебе образити. А тепер поїхали додому! Я тобі привіз багато подарунків.

Дівчинка миттю почала одягатися. Скоро батько з дочкою приїхали додому, де Інни так і не було. Квартира виявилася порожньою. Андрій приготував для Мілани швидкий сніданок і почав наводити лад на кухні. У квартирі панував повний хаос. Він прибирав чистий посуд у шафу, коли на кухню несподівано з’явилася Інна. Жінка насилу трималася на ногах. З першого погляду Андрій зрозумів, що вона була напідпитку, навіть занадто.

— Тобі треба прийняти душ і привести себе до ладу, – сухо вимовив дуже здивований виглядом дружини чоловік, – Коли будеш у стані адекватно сприймати інформацію, тоді ми з тобою поговоримо.

Андрій зрозумів, що зараз марно розмовляти з дружиною, тому дав їй змогу прийти до тями після проведеної не зрозуміло, де, бурхливої ночі. До того моменту він уже все остаточно для себе вирішив. Чоловік мав повідомити дружині про те, що не збирається більше жити з нею під одним дахом, і має намір подати на розлучення найближчим часом. До обіду Інна відсипалася і приходила до тями. Андрій готував суп для доньки, коли жінка з’явилася на кухні з розгубленим, схвильованим виглядом.

— Рідний, мені треба тобі пояснити…

— Я нічого не хочу чути. Зараз ти збираєш свої речі і йдеш. Це не обговорюється, усьому приходить кінець. Я подаю на розлучення. Сподіваюся, що ти більше ніколи не з’явишся в нашому з донькою житті.

— Андрійку, прошу тебе, благаю, дай мені можливість спокутувати свою провину. І постарайся мене зрозуміти! У мене нерви просто здали. Я втомилася постійно слухати твою дочку, вона така невгамовна, а в мене проблеми на роботі, знову не встигла вчасно звіти підготувати. Ось і не змогла стриматися. Постав себе на моє місце… Якби я могла не працювати і займатися дитиною, а так… Мені дуже важко. Але я зрозуміла, що вчинила вкрай безвідповідально і необдумано. Я не повинна була залишати дитину на вулиці з чужою людиною.

— І коли ж ти це зрозуміла? – запитав Андрій, презирливо посміхнувшись, – Вночі, яку провела невідомо де і невідомо з ким? Нам із тобою говорити більше нема про що. Забирайся з мого дому і ніколи, чуєш, ніколи не потрапляй нам із донькою на очі.

Інна зібрала речі і поїхала, зрозумівши, що чоловік її ніколи не пробачить. Андрій подав на розлучення, гірко шкодуючи про те, що вирішив одружитися з Інною.

Пройшов час, дівчинка заспокоїлась, пропав страх в її очах. Батько з дочкою почали активно готуватися до Нового року, який був не за горами. Андрій і Мілана з’їздили в супермаркет і купили продукти для святкового столу, а потім взялися прикрашати квартиру різнокольоровими кулями і гірляндами, вбирати ялинку. Чоловік хотів зробити так, щоб цей Новий рік назавжди запам’ятався його доньці, якій останнім часом довелося багато чого пережити.

Після обіду несподівано пролунав дзвінок у двері. Андрій вирушив дізнатися, хто до них завітав. Він дуже здивувався, побачивши на порозі чоловіка в костюмі Діда Мороза, з величезним червоним мішком у руках. Виявилося, що Дід Мороз прийшов привітати з Новим роком Мілану.

Дівчинка була в невимовному захваті. Вона радісно довго кружляла навколо особливого гостя, із захватом співала для нього новорічні пісеньки, читала вголос вірші, які встигла вивчити для свята в дитячому садку. Яке було здивування Мілани, коли вона отримала від Діда Мороза точно такий самий червоний, оксамитовий мішечок, як той, що викинула Інна. Радості та захопленню дитини не було меж.

— Тітка Іра стримала свою обіцянку! – вигукнула сяюча від щастя Мілана, відкриваючи заповітний мішечок, – Вона мені обіцяла, що Дід Мороз прийде до мене і зробить такий самий подарунок, як той, що я отримала в дитячому садку.

Андрій був приємно здивований тим, що Ірина з такою увагою і турботою поставилася до його доньки. Він подумав про те, що потрібно подякувати жінці за радість, яку вона принесла Мілані.

Він купив у супермаркеті найсмачніший торт, а також свіжі квіти для Іри, а потім поїхав до неї додому разом із дівчинкою. Батько і дочка недовго посиділи у Євгена Петровича та Ірини, попили з ними чай і, щиро подякувавши їм за все, поїхали. Андрію сподобалася миловидна, добродушна жінка, яка напрочуд швидко знайшла спільну мову з Міланою.

Він запросив Ірину до себе додому, на обґрунтування сказав, що дівчинка буде щаслива, якщо Іра вирішить зустріти з ними Новий рік.

Ірина довго сумнівалася, але батько переконав її прийняти запрошення, тим більше, що його самого теж запросили старі друзі. І в новорічну ніч Ірина поїхала до Андрія і Мілани, взявши з собою іграшки для дівчинки і приготовані нею святкові страви.

Новий рік Андрій, Іра та Мілана зустріли разом у затишній, домашній обстановці. Після цього чоловік і жінка почали спілкуватися і незабаром зблизилися один з одним.

Андрій цього разу не поспішав зробити пропозицію. Він довго придивлявся до Ірини, звикав до неї. Мілана щиро прив’язалася до нової знайомої і одного разу сама попросила свого батька одружитися з нею. Тепер сумнівів не залишалося, і закоханий чоловік наважився запросити Іру в РАЦС, зізнавшись їй у своїх почуттях.

Андрій та Ірина одружилися і разом виховували дівчинку, яку обидва обожнювали. Їм вдалося створити міцну, щасливу сім’ю, в якій усі одне одного люблять, цінують і поважають.

КІНЕЦЬ.