-Малюк, а на гойдалки не хочеш? – запитала Іра у свого маленького сина, який пробігав повз.

-Ні, мамо, на гірку, на гірку! – І побіг далі.

Іра розсміялася.

-Давно гуляєте? – пролунало поруч.

Іра обернулася і побачила сусідку з донькою.

-Взагалі так. Майже дві години. Скоро підемо додому.

-Ясно. А ми ось тільки вийшли, – Марина витягла з коляски свою Олю і підштовхнула до пісочниці:

-Іди, побудуй замок.

Оля взяла лопатку і відерце і побігла до пісочку.

А Марина сіла поруч із Ірою.

Іра мило усміхалася, але в глибині душі продумувала як би швидше піти з майданчика. Вона зовсім не хотіла спілкуватися з Мариною і все тому, що Марина завжди скаржилася на життя і після таких розмов, Іра почувала себе вичавленою, як лимон.

Ось і зараз вона сиділа і кивала головою, а Марина завела свою чергову платівку. Іра намагалася не звертати увагу на скарги Марини, але іноді вони таки долітали до неї.

-Сваримося постійно, прямо кожен день…

-Сил немає……..

-Мабуть доведеться розлучатися.

“Ну ось через що можна сваритися щодня? Я навіть причини не можу придумати …. Добре, що мій Андрій не такий і завжди допомагає мені,” – думала Іра.

-Ей! Михайлик, йдемо додому? – перехопила сина Іра.

Михайлик глянув на те, що поряд з його мамою сидить тітка Марина і зітхнув. Він знав, що його мама не любить цю тітку і завжди тягне його додому або на інший майданчик, коли вона з’являється.

-Ну, йдемо, – покірно погодився він.

…………………

Йшов час. Михайлик пішов у садок, Іра народила ще й доньку, а Марина так і продовжила жити із чоловіком. На щастя Іри, вони дуже рідко зустрічалися.

-Іро, я хочу поміняти машину, – якось увечері сказав Андрій.

-Хочеш – поміняй, – легко сказала Іра.

-Хм …. я хочу машину вищого класу. Доведеться брати кредит.

-Андрію, у нас двоє дітей. Який кредит? Може все-таки стримати апетити і почекати, коли я вийду на роботу?

-Ірочка …. Я все порахував. Продаю цю машину, додаю, що накопичив, додаю те, що тобі виплатили перед декретом, продаємо твою машину і теж додаю і тоді кредит буде невеликим.

У Іри стислося серце: вийде, що вони вкладуть у покупку цієї машини всі їхні гроші! А якщо щось станеться? Що тоді? І її машина – вона ж на ній і на гуртки, і в магазин, і в парк, і в поліклініку. Як вона без машини?

-Андрію … … а як ми без накопичень зовсім?

-Та, – махнув чоловік рукою. – Мене обіцяли головним фахівцем зробити. Накопичимо ще …..

-А Як же я без машини? Я без неї не можу.

-Ну Ірочко! Ну, будь ласка, будь ласка, будь ласка…..Тк купимо ми тобі машину. Обіцяю. Почну на неї збирати. Та й моєю ти можеш користуватися без проблем.

-Ну не знаю, – із сумнівом сказала Іра.

-Ну Сама подумай. В нас двоє дітей. Двоє! Потрібна більша машина. Раптом ми поїдемо на море машиною? Точно! Давай поїдемо влітку на море на машині, га?

-Ну не знаю, – Іра все ще сумнівалася. – Може все-таки дешевше візьмемо машину?

-Іро, я про таку машину все життя мріяв. З дитинства!

Іра зітхнула: звичайно, мрії повинні збуватися.

-А я точно зможу нею користуватися. Все-таки у мене гуртки, поліклініка, магазин.

-У магазин може їздити у вихідний. Ну що, згодна?

-Добре. Умовив, – скрипучи серцем погодилася Іра.

………………………..

Загалом усе сталося так, як і думала Іра. Андрій купив собі машину і лише собі. Іру за кермо він не пустив – ну раптом вона там щось зламає. Тому їй довелося розпочати користуватися громадським транспортом.

-Андрій, ти пам’ятаєш, що казав, що купиш мені машину. Пам’ятаєш?

-Звичайно пам’ятаю. І що?

-Коли це трапиться?

-Іро, ну ти ж у декреті. Тобі зараз машина не потрібна.

Іра звичайно ж закипала і вони починали сваритися. А потім вона виходила на дитячий майданчик і їй хотілося зустріти якусь знайому та вилити на неї всі свої переживання та злість.

І одного разу вона зрозуміла, що стає схожою на Марину. Ну ту, яку цуралася і оминала.

…………….

-Іра, чому досі не готова вечеря? Що ти цілий день робила? – висловив їй одного разу Андрій. – І це ж не вперше! Що в тебе сталося?

Іра здивовано подивилася на чоловіка:

-У сенсі, що я весь день робила?

І вона почала перераховувати свої справи.

-Ось прийшла лише 15 хвилин тому і почала готувати.

-Я не зрозумів, а чому ти до магазину на вихідні не сходила?

-Я сходила, – сердито крикнула Іра. – Але я – жінка! Я не можу носити важкі сумки!

-А чому ти не сказала мені і ми разом не з’їздили? – теж підвищив голос Андрій.

-Я сказала! Але ти всі вихідні возив своїх батьків у їхніх справах і минулі вихідні теж і позаминули теж.

Іра заплакала:

-Ти обіцяв ….обіцяв ….

-Ну добре, Іро …. вибач, я винен.

Андрій одразу підскочив до дружини і почав гладити її по спині.

-Я б не возила б нікуди Михайлика. Мені це тяжко. Мені ж і Світлану доводиться брати з собою і їжу і їхати 7 зупинок на автобусі з коляскою і іноді ми не можемо влізти в автобус, тому що в цей час починається година-пік …. Але Михайлику подобається …., – схлипувала Іра.

-Так.. Я вирішив. Викликай таксі та все. Зрозуміла?

-Добре, – погодилася Іра.

На цьому інцидент було вичерпано.

………………..

Йшов час. Але в житті Іри все було як і раніше: тепер їй треба було дзвонити чоловікові і просити переказати гроші на таксі. Часто чоловікові не подобалася ціна, і він бухтів, а іноді говорив, щоб вона їхала своїм ходом.

Звичайно Іра сердилась і вона починала з’ясовувати стосунки з чоловіком.

Одного разу їй все це набридло і вона просто прив’язала телефон чоловіка до служби таксі і відключила повідомлення на телефон.

Звичайно, їй було трохи соромно, але вона вирішила, що випрошувати гроші більше не буде.

І почала жити своїм звичайним життям.

Але тижнів через 3 Андрій став пред’являти їй претензії:

-Я не зрозумів, що це ти сплачуєш з моєї карту? Я сьогодні дивлюсь, а у мене грошей на карті немає.

-Я? Як що платити? Таксі! Сам сказав, щоб я їздила у своїх справах на таксі.

-Так …. сказав ….

Андрій почухав потилицю.

-Тільки я не зрозумів, чому такі великі суми?

-Чому великі? Звичайні суми. У мене ж таксі дитяче із двома автокріслами. Я ж не можу їздити без автокрісел. Все-таки це мої діти і я турбуюсь про їхню безпеку.

-Я зрозумів, – сказав Андрій.

………………

-Іра, Вставай! Іра!

Іра почула голос чоловіка.

-Ну Ще трохи …..

-Вставай. Я вже на роботу йду.

Іра відкрила очі і вийшла до коридору проводити чоловіка.

-Вдалого дня, – сказала вона і поцілувала чоловіка в щоку.

-Іро, я там ключі від машини залишив. Користуйся. Ну бувай.

-Почекай …. Як залишив?

-Ну так … Я зрозумів, тобі важливіше. А мені тут півгодини на метро. Але коли мені треба буде, я попереджу тебе.

-Дякую, – сказала Іра.

Вона зайшла на кухню і одразу побачила ключі від машини. Вона взяла їх у руки і крутила хвилин десять, не вірячи своєму щастю.

……………..

Після цих подій життя Іри увійшло до своєї колії. І вона зрозуміла, як легко все зруйнувати і все втратити.