Після пологів я чула ці слова кожен день.

Повертаючись додому з роботи, він першим ділом йшов мити руки і до дитини. Ігноруючи накритий стіл і свіжу газету. Тоді я вдруге закохалася в свого чоловіка.

«Мамі треба відпочити» – посміхався він, брав на руки малого і не відпускав, мугикаючи колискову, поки син не засне.

«Мамі треба відпочити» – сонно бурмотів він, встаючи вночі, змінюючи пелюшки і підкладаючи мені наш скарб. Він терпляче чекав, поки син насититься, і дбайливо перекладав малого в ліжечко.

«Мамі треба відпочити» – закочував він рукава і годував маленького привереду з ложечки.

«Мамі треба відпочити» – збирав він однорічного малого на вечірню прогулянку, даючи мені можливість провести час в тиші.

«Мамі треба відпочити» – шепотів він лукаво усміхненому сину, який вимагав книжку, і йшов розповідати вигадані ним казки.

«Мамі треба відпочити» – він перевіряв уроки, на пальцях пояснюючи незрозумілі малому речі.

«Мамі треба відпочити» – шикнув він на малого, який повернувся з випускного.

Варто було прозвучати цим словам, як душу наповнювала незрозуміла ніжність, хвилями зігріваючи і укутуючи від побутових негараздів і втоми. На очі наверталися сльози щастя, яким хотілося поділитися з усім світом.

Був і третій раз, коли любов до чоловіка накрила мене з новою силою. Коли слово мама було замінено на бабусю.

«Бабусі треба відпочити!» – він погрозив пальцем нашому онукові, який розкапризувався під час першої розлуки з мамою і татом, і став тихенько наспівувати йому колискову.

«Бабусі треба відпочити» – він підморгнув онукові і став збирати вудки, збираючись на ставок з первістком сина.

«Бабусі треба відпочити» – з легким докором у голосі, він простягнув онукові навушники, щоб його планшет не кричав на весь будинок.

До народження внучки він не дожив зовсім трохи. Діти забрали мене до себе, відмовилися залишати одну в спорожнілому будинку.

Вперше взявши на руки внучку, я розплакалася. Мені здалося, що ось-ось – і я почую такий рідний голос: «Бабусі треба відпочити!» Навіть озирнулася, з якоюсь дурною надією на уяву.

Увечері, вже на межі сну, я вловила шепіт сина з вітальні: «Спи, хороша, спи. Мамі треба відпочити!» Я встала і тихенько відчинила двері: син качав дочку на руках, тихенько наспівуючи колискову. Ту саму. Татову.

Його з нами вже немає, але його слова «мамі треба відпочити» – живі.

КІНЕЦЬ.