Якщо до того, як свекруха потрапила в лікарню, наші стосунки були більш-менш стерпними, то після її повернення, все кардинально змінилося.

Ми не могли зрозуміти, чому так сталося. Вона ходила з незадоволеним обличчям, і ображено дула губи. Савелію набридло дивитися на її засмучену фізіономію, тому він поставив матері пряме питання.

– Ти пролежала в лікарні лише три дні, тож я не думаю, що в тебе серйозний діагноз. Чому ти дуєш на нас губи?

Тетяна Андріївна кілька разів важко зітхнула, і приголомшила нас несподіваною заявою:

– Я гадаю, що ти мене не любиш. Можливо, колись і любив, але тільки не після того, як одружився.

Вона вимовила ці слова з таким надривом, що нам, мимоволі, стало ніяково.

– З чого ти взагалі так вирішила? – почервонів до коріння волосся Савелій.

– Я люблю тебе, як і раніше.

– Щось не видно, – похмуро промовила Тетяна Андріївна.

– Я ж не на порожньому місці зробила такі висновки. Мені є з чим порівняти.

З погляду сина вона усвідомила, що Савелій нічого не зрозумів з її слів.

– Зі мною в одній палаті лежала жінка мого віку. Вона має трьох синів. Оце їй пощастило! Вони так її люблять, що мене навіть заздрість бере!

– Сини її подарунками завалюють, із приводом та без. Мало цього вони знають, який у неї розмір білизни. Уяви собі! Вона сама не знає, а вони знають. Ти знаєш мій розмір? – поцікавилася Тетяна Андріївна.

Чоловік оторопів від несподіваного питання матері, та й взагалі від її дивних міркувань.

– Ні, не знаю, та й навряд чи повинен, – скривився Савелій, ледве приховуючи своє роздратування.

Він не міг уявити, щоб вибирав і купував для матері спідню білизну.

– Ось чого ти так перекривився? Наче засуджуєш людей за те, що вони добрі сини? – із викликом промовила Тетяна Андріївна.

– При мені вони кілька разів приходили, та приносили їй фрукти, овочі, різні делікатеси, а якось узагалі принесли шикарний комплект білизни з ціною півтори тисячі гривень! Уяви тільки! Ти так не робиш, тому я й сумніваюся у твоїй щирій любові до мене.

Я чула всю розмову чоловіка зі свекрухою, і здивувалася не менше самого Савелія.

Більше мене, звичайно, вразило те, що Тетяна Андріївна не тільки не бачить нічого поганого в тому, як поводяться чужі діти, а й хоче, щоб син ставився до неї подібним чином.

– Мені здається, що це перебір, – не стрималася я, вирішивши втрутитися у розмову.

– Невже? У чому? – посміхнулася свекруха.

– Савелій навіть мені не вибирає білизну, я все роблю сама. А якби він робив це для вас, це точно було б вже ненормально, – пояснила я свою позицію.

– Хто про що думає, – скривила губи Тетяна Андріївна. – Сини тієї жінки практично щодня дарують їй квіти, а коли ти мені їх дарував востаннє?

– Вони, певне, по черзі це роблять. Їх троє, а я один такі витрати не потягну, – вирішив пожартувати Савелій.

Проте мати зустріла його слова з обуренням, і почала відчитувати сина, як маленьку дитину.

– Тобі все смішно! Я не бачу в цьому нічого кумедного! Хоча б раз на тиждень ти можеш дарувати мені один букет?

– Я дружині стільки букетів не дарую. Мамо, тебе може даремно відпустили з лікарні? Варто ще, можливо, підлікуватися? – Савелій нервово відреагував на слова матері.

– Навіщо ти це зараз взагалі сказав? – підібгавши губи, злісно процідила Тетяна Андріївна. – Хочеш сказати, що маю проблеми з головою? Ну дякую, синочку рідний! Ні квітів, ні подарунків, зате відро помиїв вилив на мене!

Чоловік настільки розлютився на неї, що готовий був вказати на двері, й попросити матір покинути нашу квартиру.

Савелію довелося зібрати волю в кулак, щоб не вилити на Тетяну Андріївну своє роздратування.
Відчувши розпал пристрастей, я знову вирішила втрутитися в розмову чоловіка та свекрухи.

– Тетяно Андріївно, я трохи не розумію, чому ви всі ці претензії пред’являєте моєму чоловікові? Пред’являйте своєму, дякувати Богу, він у вас живий і здоровий!

Свекруха розплющила очі, й витріщилася на мене так, ніби, тут же готова була мене проковтнути.

– Я жінка і хочу, щоб мене любили, і турбувалися про мене! – видала Тетяна Андріївна.

– Ну, так це все скажіть свекру, а не Савелію. Він не повинен знати розмір вашої білизни. Мабуть, ви забули, що він ваш син, а не чоловік.

– А які там стосунки в інших – не наша справа. Ви ж не знаєте, чому чужі сини так поводяться, і як у них заведено в сім’ї.

– Я ні на що не натякаю, але зараз всякої погані у людей у ​​головах вистачає, – вставши на бік чоловіка, відповіла я.

Тетяна Андріївна зневажливо глянула на мене, і глухо пробасила:

– Хіба я питала твою думку? Я із сином розмовляла. От з’явиться у тебе син, тоді ми й подивимося, як ти заговориш!

– Ну це ж безглуздо, вимагати від сина, щоб він виконував обов’язки вашого чоловіка! – Не здавалася я. – Наслухалися нісенітниці якоїсь, і такої самої захотіли. Дивно, що ви це вважаєте нормою!

– А чому я маю вважати це якось по інакшому? Савелій – мій син, якого я під серцем носила, виростила, вигодувала. Чому я мушу соромитися і приховувати від нього щось?

– Твої слова – забобони, придумані такими ж невістками, як ти, щоб сини менше зі своїми матерями спілкувалися, – приголомшила нас Тетяна Андріївна.

– Я Савелія дев’ять місяців під серцем носила, а він соромиться зробити матері приємне?

– З ваших вуст це звучить огидно, – роздратовано промовила я, і почала плюватися на всі боки.

– Мамо, не знаю, у кого там які сини, але я точно не купуватиму тобі одяг, – якомога м’якше відповів Савелій. – Хочеш ти того, чи ні!

– Так, ніякої поваги я на старості від тебе не отримаю. Це я вже зрозуміла, дякую! Одну жінку взагалі синок з ложечки годував, хоч вона сама могла їсти!

– Просто мати казала йому, що не може їсти, вдавала, і він біг до неї після роботи, щоб вона, не дай Боже не сконала з голоду.

– Правильно вона сказала, що має сина, щоб він її доглядав. Ось це я розумію, кохання та повага! На такого точно можна покластися, – із заздрістю промовила Тетяна Андріївна.

Бачачи, що свекруха просто непробивна і вважає, що має рацію у всьому, я пішла на кухню пити чай, щоб хоча б трохи заспокоїтися.

– Ти з’їздила в лікарню, і заразилася там недолугістю! – покрутив пальцем біля скроні Савелій. – Не хочу більше слухати це марення.

– Для мене ненормально, коли син знає розмір спідньої білизни своєї матері, та потрібен тільки для того, щоб доглядати її.

– Зрозуміло. Ти вирішив мене образити, – Тетяна Андріївна повільними кроками попрямувала до передпокою. – Я думаю, якби у тебе не було Валентини, ти говорив би зовсім по-іншому!

Син нічого не відповів матері, бажаючи, щоб вона якнайшвидше покинула нашу квартиру.

Близько двох тижнів Тетяна Андріївна ображалася на нас за те, що ми не хочемо про неї піклуватися, але потім заспокоїлася. Можливо зрозуміла всю абсурдність цієї ситуації!

Можливо, хтось з подруг напоумив! Але більше подібних розмов не виникало. Одна справа, – коли мати немічна, та не може за собою доглядати – там нічого не вдієш, доведеться!

Інша справа – претензії здорової жінки! А ви що скажете про забаганки матері? Син повинен їх виконувати?

КІНЕЦЬ.