Напевно, я дуже сильна людина, якщо на моє життя випало стільки виnробувань.

Я народилася в бідній сім’ї, нам ледве вистачало на харчі. В сім’ї я була найстаршою дитиною, тому догляд за молодшими сестрами, допомога по господарству, а потім забезпечення сім’ї лягло на мої тендітні плечі. Коли я перейшла навчатися у восьмий клас, не стало батька, мамі одній було дуже важко годувати чотирьох дітей. Отже, мені довелося рано подорослішати, щоб у неї була опора.

Після закінчення школи я нікуди не вступила, а відразу пішла працювати, спочатку я мила під’їзди, а згодом стала роздавати листівки, розклеювати оголошення та підробляти кур’єром. Крім того, я ще допомагала мамі з молодшими сестрами, готувала їсти та прала. Згодом мені вдалося зібрати трішки грошей та я придбала собі швейну машинку. Почала займатися ремонтом та пошиттям одягу.

На особисте життя часу не вистачало взагалі. Я розуміла, що час іде, а я самотня, та у мене просто не було іншого виходу. Я була рада, що матері легше, коли я їй допомагаю та вона була уже не такою втомленою, як раніше. Завдяки моїм зусиллям мама та сестри були вдягнені та нагодовані, що мене неабияк тішило.

Одного разу доля посміхнулася мені та я знайшла хорошу роботу з достойною зарплатнею. Крім того, ця робота припала мені до душі. Почала працювати у швейному ательє. Я була на сьомому небі від щастя, адже я могла займатися творчою справою та ще й отримувала за це достойні гроші.

Власник ательє Олександр Олексійович був мною дуже задоволений. Згодом я зрозуміла, що його інтерес не тільки професійний. Не в моїх правилах заводити стосунки на роботі та я трималася до останнього. Олександр Олексійович був старшим за мене на десять років та вмів дуже гарно залицятися, згодом я здалася.

Та все закрутилося, як у романтичному серіалі: квіти, подарунки, красиві слова, ресторани, шляхетні вчинки. Я була дуже щаслива, адже тепер у мене є все. Нарешті я маю коханого чоловіка. Проте так тривало не довго. Якось у нас назбиралося дуже багато замовлень та інші дві працівниці чомусь раптово звільнилися.

Олександр наполіг на тому, щоб я сама їх закінчила. Наговорив мені красивих слів, типу, що я найкращий його працівник, що без мене він не впорається, що тільки я здатна виконати усі ці замовлення вчасно. Нових працівників брати він не поспішав. А коли я сказала, що одна людина не подужає стільки замовлень, Олександр раптом змінився в обличчі та сказав:

– Але ж ти моя кохана та повинна бути поруч у будь-яку мить, а ця мить зараз, без тебе мені буде важко. То що, коханню кінець? Ти що, більше мене не любиш?

Мене дуже здивувала така його позиція. Я й так була вже дуже сильно втомлена, а надворі був уже пізній вечір. Я не мала наміру працювати цілу ніч та з’ясовувати стосунки з Олександром теж було не на часі. Тож я викликала таксі та поїхала додому відпочивати. По дорозі додому я думала про наші стосунки. Якщо Олександр піклується про мене та кохає мене, то чи примушував би він мене працювати над тими всіма замовленнями, певно, що ні. А отже напрошується висновок, що він просто мене використовував.

Наступного дня я сказала, що звільняюся, Олександр довго мене вмовляв та марно. Інші працівниці розповіли мені, що і їм він теж клявся у вічному коханні, все для того, щоб використовувати їх понаднормову працю задля збагачення.

КІНЕЦЬ.